— Як ти там казав? «Найкрутіша наукова штукенція»! «Просто відпад»!

Саймон знову мимоволі нахилився вперед і схопився за парту. Ніхто не повірив, що цей жест спричинений страхом, тож він знову сам себе викрив, уже вдруге за сьогодні.

— Що там у тебе?

— Сайме, покажи!

— Ану подивімося!

Нападників було забагато. Під натиском їхньої ваги та неабиякого ентузіазму парта перекинулась, а кришка відвалилася.

Борошняна малючка вистрілила з парти, немов ракета, і пролетіла над юрбою шибайголів. Вона летіла високо над порожніми партами. Саймон не зводив з неї погляду ні на секунду і, вирвавшись уперед, устиг зловити її на льоту, схопивши так сильно, що довкола утворилася хмара борошна. Саме тієї миті пан Картрайт повернувся в кабінет по цигарки.

Дорогою до свого стола вчитель роздратовано зиркнув на хаос і хмару борошна, яка повільно осідала у віддаленому кінці кабінету. Оскільки він і так змарнував дорогоцінний час, повернувшись по цигарки, то тепер аніскілечки не мав бажання гаяти решту перерви на пошуки істини чи справедливості.

Саймон сам винен, подумав він.

— У понеділок залишишся після уроків на відпрацювання! — випалив він. — За те, що затіяв недозволену гру в м’яч у моєму кабінеті.

Піднявши кришку стола на кілька дюймів, пан Картрайт непомітно дістав пачку цигарок, ретельно заховану в кутку під паперами. Але зауваживши, що весь клас намагається зрозуміти, чому він повернувся, учитель показово схопив пакет з борошняними немовлятами і потягнув його за собою до дверей.

Саймон уп’явся поглядом у вчителеву спину, вражений несправедливістю покарання. Помітивши, що він на секунду відволікся, Вейн кинувся на малючку. Саймон, недовго думаючи, різко розвернувся і підкинув її вгору — достатньо високо, щоб устигнути вискочити на стілець, упіймати крихітку на льоту та підняти її вгору так, щоб Вейн не міг дотягнутися.

Пан Картрайт уже пройшов півкоридору, коли почув шум у класі. Він швидко розвернувся і зайшов у кабінет саме тоді, коли Саймон стояв на стільці.

— Залишишся у вівторок після уроків на відпрацювання! — крикнув він. — За псування шкільного майна.

А відтак знову розвернувся до дверей.

Саймон опинився в облозі однокласників, які підступали все ближче, беручи його в кільце і намагаючись будь-якою ціною вихопити немовля. Може, варто кинутися до дверей, перш ніж вони встигнуть схаменутися? І він сам, і його однокласники чудово розуміли: якщо пан Картрайт почує, як Саймон біжить з протилежного кінця коридору, то повернеться і призначить хлопцю ще одне відпрацювання за біганину по школі.

Ну то й що? Загнаний на стілець, з немовлям на витягнутих руках, Саймон усвідомлював, що нічого іншого йому не лишається. То й що? У житті трапляються і гірші речі, ніж три відпрацювання поспіль. Навіть якщо скласти докупи всі три відпрацювання, вони не триватимуть довше, ніж одне-єдине нестерпне святкування дня народження Гіацинт Спайсер, а він таких уже аж сім пережив.

Може, все-таки ризикнути? Чкурнути щодуху. Як там казав Старий Бецман? «Хіба ти не чемпіон на всю школу?»

Ну, вперед!

В ейфорії Саймон несподівано для всіх кинувся до дверей. З просто-таки оглушливим гуркотом. Він перестрибував з парти на парту так, що їхні розхитані ніжки скажено трусилися, а стільці з шумом перекидалися. Він тримав борошняну малючку високо над головою, і, поки він стрибав, у його голові звучали слова пана Картрайта: «Знаєш, Саймоне Мартін, у чому твоя проблема? Ти себе недооцінюєш». Він перестрибнув з парти Вейна на парту Расса. Ручки та лінійки розліталися навсібіч. Калькулятор Філіпа Брустера злетів угору. Перескочивши через парту Луїса, Саймон зробив останній стрибок і нарешті вирвався на волю. Він вибіг з дверей, переможно трусячи кулаком у повітрі. Саймон почувався так само могутнім, як і багато років тому, коли пані Несс одягнула його в чудову пурпурну накидку для ролі в різдвяній п’єсі. Тоді він майже чув музику, якою вітають королів. З кого вийде нікудишній батько? Не з нього, це точно. Може, такі, як Робін Фостер, не витримають навантаження і передчасно здадуться. А такі, як Сью, взагалі не наважаться спробувати. Але йому, Саймонові Мартіну, все вдасться. Ба більше, йому все вдасться дуже навіть нічогенько. Йому все вдасться якнайкраще. Саймон відчував грандіозний, абсолютно грандіозний вибух упевненості, і слова пана Картрайта відлунювали в його голові. «Якщо турбота про когось, хто тобі небайдужий, усе ще чогось варта, то от що я тобі скажу: на відміну від багатьох інших, ти будеш хорошим батьком».

Аж раптом від дістав підніжку і гримнувся на підлогу, бурмочучи прокляття. Розпластавшись, хлопчина випустив з рук борошняну малючку, і вона відлетіла на двадцять футів уперед по коридору.

Справжній голос, який зазвучав у нього над головою, остаточно заглушив відлуння в голові:

— Ага, Саймон Мартін! Саме ти мені й потрібен. Залишишся в середу після уроків на відпрацювання, ясна річ. За біганину в коридорі. Та оскільки ти вже тут, то, будь такий ласкавий, притягни цей пакет доктору Фелтому на конкурс наукових досліджень. От молодець.

І, погладжуючи таку жадану пачку в кишені піджака, пан Картрайт швиденько пішов у вчительську, щоб випити кави і перекурити.

Не встиг Саймон сісти, переборюючи біль, як з-за рогу з’явився доктор Фелтом зі своєю братією помічників. Вони несли різноманітні частини гідроелектростанції близнюків Г’юз.

— Назад! Назад! Усі назад! — немов дресирувальник левів, гримнув доктор Фелтом на учнів 4-В, які намагалися наввипередки прорватися крізь двері, женучись за Саймоном. — Хлопці, ану всі в клас! Усі до одного! Ви що, не бачите? Ми несемо дороге обладнання!

Не встиг він договорити фразу «дороге обладнання», як помітив на підлозі Вішартів цифровий генератор синусоїдальних коливань, що його Саймон залишив, виконуючи наказ пана Картрайта.

— Що за…?

Аж тут він помітив і осцилограф, який лежав біля батареї.

— Це неприпустимо!

Потім він побачив Саймона.

— Ти! Хлопче, я до тебе звертаюся! Ти чого розсівся на підлозі? Так-так, ти!

Усвідомлюючи обмеженість людської мови, Саймон просто схилив голову.

— У понеділок залишишся після уроків на відпрацювання! — наказав доктор Фелтом.

— У мене до середи все розписано, — сумно сказав Саймон.

— Тоді в четвер! — відрубав доктор Фелтом. — А тепер слухай уважно! Це обладнання треба було принести в лабораторію ще понад годину тому.

Зітхаючи, Саймон підвівся й озирнувся в пошуках помічника. Але 4-В як вітром здуло. На жаль, як і підозрював Саймон, однокласники накивали п’ятами, щойно доктор Фелтом почав набирати обертів і розкидатися відпрацюваннями. Затримавшись лише на хвильку, щоб скорчити гримасу навздогін своєму мучителю, Саймон запхав малючку назад під светр і схопив Вішартів цифровий генератор синусоїдальних коливань та осцилограф. Покрутивши їх туди-сюди, він урешті зміг узяти обидва прилади так, щоб кілька пальців залишалися вільними. Цими пальцями він підчепив великий сміттєвий пакет і повільно, дуже повільно, пошкандибав коридором, насилу втримуючи обладнання в руках.

За третіми скляними дверима корпусу природничих наук на нього вже чекав пан Гаєм.

— Ну нарешті! — він вихопив осцилограф із Саймонових рук. — Це все треба було принести ще понад годину тому!

Він уважно роздивився детальну схему розташування стендів на конкурсі наукових досліджень, яку доктор Фелтом повісив на стіні.

— Вішартову штукенцію теж давай сюди.

Коли він забирав з Саймонових рук цифровий генератор синусоїдальних коливань, то помітив і третю ношу.

— А що в цьому пакеті?

— Борошняні немовлята.

Пан Гаєм ще раз подивився на схему.

— Борошняні немовлята… Борошняні немовлята… Ага! Ось вони де! — він скривився. — Щось ранувато, хіба ні? Ну добре. Розклади їх на вісімнадцятому столі.

Він марно зачекав, поки Саймон зрушиться з місця.

— Та йди вже нарешті, — нетерпляче повторив учитель. — Іди і розклади їх на столі.