Изменить стиль страницы

Я вже так давно не відчувала дотиків дощу на своїй шкірі. Чи вітру — пестощів вітру, ледь не сказала я, тільки це звучить як рядок із дешевого любовного роману на полиці в супермаркеті.

Але це правда. А ще сніг, хоча дотику снігу я більше ніколи не хочу відчувати.

Разом із яблуками сорту «Бабуся Сміт» служба «Свіжа доставка» привезла мені сьогодні персик. Цікаво, як таке могло статися.

Того вечора, коли ми познайомилися на артхаузному показі «39 сходинок»[57], ми з Едом порівнювали свої історії. Я розповіла йому, що моя мама привчила мене до старих трилерів і класичного нуару; у підліткові роки я віддавала перевагу товариству Джин Тірні[58] та Джиммі Стюарта[59] перед моїми однокласниками. «Не можу визначитися, мило це чи сумно», — сказав Ед, який до минулого вечора жодного разу в житті не бачив чорно-білого кіно. За дві години його рот вже заліз до мого.

Тобто твій рот заліз до мого, як він би мене виправив.

Доки ще не з’явилася Олівія, ми дивилися по фільму, як мінімум, раз на тиждень — усі перевірені часом саспенс-стрічки[60] мого дитинства. «Подвійна страховка»[61], «Газове світло»[62], «Диверсант»[63], «Великий годинник»[64]… Ті ночі ми пережили в монохроматичному тоні. Для мене то було можливістю згадати старих друзів; для Еда — завести нових.

А ще ми придумували списки. Список фільмів серії «Тонка людина»[65], від найкращого (оригінал) до найгіршого («Пісня Тонкої людини»). Найкращі фільми небувалого врожаю 1944-го. Найкращі моменти із Джозефом Коттеном[66].

Я й сама можу писати такі списки, звісно. Наприклад: найкращі «гічкоківські» фільми, зняті не Гічкоком.

Поїхали: «М’ясник», ранній фільм Клода Шаброля[67], який Гіч, за загальноприйнятою думкою, хотів зняти сам. «Темний прохід»[68] із Гамфрі Боґартом[69] і Лорен Беколл[70] — освідчення в коханні місту Сан-Франциско, огорненому оксамитовим туманом, це праотець усіх фільмів, де персонаж лягає під скальпель, щоб замаскуватися. «Ніагара»[71] з Мерилін Монро; «Шарада»[72] з Одрі Гепберн[73]; «Раптовий страх»[74] із бровастою Джоан Кроуфорд[75], «Дочекайся темряви»[76]: знову Гепберн, сліпа жінка, замкнута у своїй квартирі-підвалі. Я б знавісніла жити у квартирі-підвалі.

Тепер фільми після Гіча: «Зникнення»[77] зі своїм несподіваним фіналом; «Несамовитий» — ода маестро від Поланскі[78]; «Побічна дія»[79], який починається як антифармакологічне занудство, а потім, наче вугор, переповзає в зовсім інший жанр. Гаразд, далі.

Тепер популярні помилкові цитування фільмів. «Зіграй ще раз, Семе», — як стверджують, це цитата з «Касабланки»[80], от тільки ані Боґі, ані Берґман цього не говорили. «Він живий», — Франкенштейн не наділив свого монстра статтю; як би болісно це не звучало, але то всього лиш: «Воно живе». «Елементарно, Ватсоне», — фраза дійсно проскакує в першому звуковому фільмі про Голмса, та її немає в жодній із канонічних книжок Конан Дойла.

Добре.

Що далі?

Я відкриваю ноутбук, заходжу на «Агору». Повідомлення від Мітці з Манчестера; вдячний звіт про виконану роботу від «Ямочки2016» з Арізони. Нічого цікавого.

У вітальні будинку номер 210 хлопець Такеда водить смичком по своїй віолончелі. Далі на схід четверо Ґреїв тікають від дощу, вибігають своїми передніми сходами, сміються. За сквером — Алістер Расселл на кухні наповнює склянку водою з-під крана.

8

Пізно пополудні наливаю собі келих каліфорнійського піно-нуар[81], коли раптом лунає дзвінок у двері. Склянка випадає мені з рук.

Вона розбивається на друзки, довгий язик вина облизує білу березову підлогу.

— Фак, — вигукую я (помітила: коли навколо нікого немає, я лаюся частіше та голосніше. Ед би вжахнувся. Я й сама жахаюсь.)

Ледь встигаю вхопити жмут паперових рушників, як дзвінок вдруге розриває тишу. Та якого дідька? — думаю я, чи вже озвучую свої думки вголос? Девід годину тому пішов на роботу у Східному Гарлемі — я спостерігала за ним із бібліотеки Еда — та й доставки я ніякої не чекаю. Я схиляюсь, накриваю рушниками розлите вино та уламки, а далі крокую до дверей.

На екрані домофона — високий хлопець у приталеному піджаку, в руках він тримає невелику білу коробку. Це син Расселлів.

Натискаю на кнопку зв’язку.

— Так? — кажу я. Не так гостинно, як «Привіт», але шанобливіше, ніж «Якого дідька?».

— Я живу за сквером, — голосно говорить він, майже переходячи на крик, хоча інтонація голосу в нього при цьому надзвичайно ласкава. — Мама попросила передати це вам. — Бачу, як він підносить коробку до динаміка, а тоді, невпевнений у тому, де саме розташована камера, повільно обертає її, руками окреслюючи кола над головою.

— Звісно, можеш просто… — починаю я. Попросити його залишити коробку в передпокої? Мабуть, не надто по-сусідському, але я вже два дні не приймала ванну, та й кіт на нього може накинутись.

Він так і стоїть на порозі, тримаючи коробку в повітрі.

— …увійти, — закінчую я та натискаю на зумер.

Із клацанням замок відмикається, я підходжу до дверей з осторогою, як Панч підходить до незнайомих людей чи підходив колись, коли незнайомці ще до нас навідувались.

За матовим склом виростає постать, темна та струнка, як молоде деревце. Я відмикаю засуви, повертаю дверну ручку.

Хлопець справді високий, з дитячим обличчям і блакитними очима, гривкою світло-каштанового волосся та ледь помітним шрамом, що, розсікаючи брову, тягнеться вгору по лобі. На вигляд йому років п’ятнадцять. Він виглядає як хлопець, якого я колись знала та з яким цілувалася ще в літньому таборі в Мені якусь чверть століття тому. Він мені подобається.

— Мене звуть Ітан, — каже він.

— Заходь, — повторюю я.

Ітан переступає поріг.

— Тут темно.

Я клацаю вимикачем на стіні.

Доки я оцінюю Ітана, він оцінює кімнату: картини, кота, який розлігся на кушетці, безформний розсип просяклих рушників, що розповзлися по підлозі кухні.

— Щось трапилося?

— Невеличка аварія, — відповідаю я. — Мене звуть Анна. Фокс, — додаю на випадок, якщо він віддає перевагу формальностям; я вже в такому віці, що йому в (молоді) матері годжуся.

Ми потискаємо руки, а тоді хлопець подає мені коробку, міцно запаковану та перев’язану стрічкою.

— Це вам, — сором’язливо говорить він.

— Поклади її отам. Може, хочеш чогось випити?

Ітан підходить до дивана.

— Можна води?

— Звісно. — Я повертаюсь на кухню та прибираю розбите скло. — З льодом?

— Ні, дякую.

вернуться

57

«39 Steps» (1935) — трилер реж. Альфреда Гічкока.

вернуться

58

Gene Tierney (1920–1991) — американська кіноактриса.

вернуться

59

James Stewart (1908–1997) — американський кіноактор.

вернуться

60

Suspense — піджанр кінематографу, що характеризується створенням особливої атмосфери схвильованості, тривожної невизначеності, напруження, які постійно зростають і затягують глядача у співучасть подіям на екрані.

вернуться

61

«Double Indemnity» (1944) — американський фільм-нуар реж. Біллі Вайлдера.

вернуться

62

«Gaslight» (1944) — містичний трилер у жанрі нуар реж. Джорджа К’юкора.

вернуться

63

«Saboteur» (1942) — шпигунський трилер реж. А. Гічкока.

вернуться

64

«The Big Clock» (1948) — фільм-нуар реж. Джона Ферроу.

вернуться

65

«The Thin Man» — кінофраншиза, серія комедійних детективів про пригоди одруженої пари приватних розслідувачів.

вернуться

66

Joseph Cotten — популярний американський актор.

вернуться

67

Claude Chabrol (1930–2010) — французький режисер і теоретик, один з представників «нової хвилі» французького кіно.

вернуться

68

«Dark Passage» (1947) — американський нуар-трилер реж. Делмера Дейвса.

вернуться

69

Humphrey Bogart (1899–1957) — американський кіноактор (Прим. пер. і ред.).

вернуться

70

Lauren Bacall (1924–2014) — американська кіноактриса, відома своєю ефектною зовнішністю та низьким грубуватим голосом.

вернуться

71

«Niagara» (1953) — кольоровий нуар-трилер реж. Генрі Гетевея.

вернуться

72

«Charade» (1963) — американський романтичний детектив реж. Стенлі Донена.

вернуться

73

Audrey Hepburn (1929–1993) — британська актриса, модель, громадська діячка.

вернуться

74

«Sudden Fear» (1952) — американський нуар-трилер реж. Девіда Міллера.

вернуться

75

Joan Crawford (1904–1977) — американська зіркова актриса німого та звукового кіно.

вернуться

76

«Wait until dark» (1967) — камерний психологічний трилер реж. Теренса Янга.

вернуться

77

«The Vanishing» (1993) — екранізація роману «Золоте яйце» Тіма Краббе.

вернуться

78

Roman Polanski (нар. 1933) — режисер, уродженець Парижа.

вернуться

79

«Side Effects» (2013) — психологічний трилер реж. Стівена Содерберґа.

вернуться

80

«Casablanca» (1942) — романтична драма реж. Майкла Кертіса.

вернуться

81

Pinot noir — сорт червоного вина.