Дарма. З безпечної відстані за всіх крякнув Ворон: «Клюнути на ваш сир можуть лише самогубці». Усі інші вишкірилися і схвально закивали головами. За цим дійством здалеку спостерігав і сам Горила, постукуючи носком однієї ноги по другій, сплітаючи пальці рук та похрускуючи суглобами, готовий у разі чого виштовхнути Мавпу на вулицю.

«Якщо те, що ви кажете, таке смачне, як ви кажете, панночко, — закинув Тхір, — то чому б вам самій того не скуштувати?»

Мавпа зміряла поглядом стіл з розкладеними на ньому кубиками білої потрави і мовила до себе: «Від мене з моїм сиром, здається, тут усіх нудить». Було від чого занепасти духом. Та й за ті дві ночі поспіль, що вона не стулила очей, від її гордості не залишилося й сліду. І сказала вона собі: «Краще вже померти, ніж стояти отут поодинокою мішенню для презирливих поглядів». На мить вона уявила себе такою, що помирає у страшних корчах на бетонній підлозі супермаркету. Потім уявила, як її батьки закладуть позов на «Ллевеллін фудз» із приводу ненасильницької смерті, спричиненої кримінальною недбалістю, та отримають від компанії рекордні відступні, аби не доводити справу до суду… і, ухопивши зубочистку двома пальцями, високо підняла її над головою, тримаючи, мов смолоскип, між собою та натовпом. Цієї миті Мавпа уявляла себе вже у труні, де саме оці пальці складено на холодних грудях, а наступної миті вже побачила могильну плиту, де зубилом вибито її ім’я та сьогоднішню дату. Сир пах так, як пахне сама смерть. Сир пах так, як після нього буде пахнути вона сама.

«Дайте мені доручення, що личить справжньому лицарю, — мовила вона собі, тримаючи сир високо угорі, — настав випробування час!»

Натовп заціпеніло спостерігав. Щелепи відвисли. Стиха схлипнула Індичка.

Мавпа заплющила очі та піднесла сир до рота. Самими вустами вона обережно зняла шматочок із зубочистки та поклала на зуб. Усе ще із заплющеними очима вона почула зойк Горили та його панічний заклик: «Хто-небудь! Дзвоніть 9-1-1!»

А Мавпа вже жувала сир. Жувала — і не вмирала. Вона навіть не стала його ковтати, а радше перекочувала його у роті з одного боку й до іншого, аби відчувати й відчувати, як він тане в роті, і така охопила її жага життя, що закортіло жити вічно і стільки ж харчуватися самим лише сиром. Сир убив її. Він убив її своїм смаком, якому не було рівних. І те, що здавалося смородом на нюх, на смак перетворилося на дивовижний аромат, і Мавпа, зрештою, проковтнувши шматочок, облизала ще й зубочистку до останньої крихти смакоти. Тепер сир був у неї всередині, він був її часткою, і вона умлівала від задоволення.

Усміхнувшись сама собі, Мавпа розплющила очі — натовп досі не отямився. Обличчя аж звело від жаху. Очі аж повилазили, ніби її спіймали на чомусь ганебному, на кшталт споживання коров’ячих кізяків чи кінських яблук, чи навіть того, що вона наробила сама. Наскільки огидною вона здавалася натовпу до цього, настільки ж її вчинок лише додав до первісних вражень, та Мавпі на це було вже начхати. На очах у юрми вона потягнулася за іншим шматочком, а потім іще за одним. Наїстися сиром було неможливо, хоча так і кортіло наповнити себе його дивним смаком та букетом, ба навіть переповнити, достоту як тоді, коли тебе переповняє щастя, що аж кольки під грудьми спирають.

Того вечора в її кімнаті в мотелі телефон задзвонив першим. У слухавці почувся голос пані Хом’як. Та мовила: «Будь на дроті, в мене на іншій лінії Бізон». Мавпа зачекала, у слухавці почулося «клац-клац-клац», і гучний голос промукав: «Бізон».

Цього разу Бізон не був багатослівним: «За порадою юридичного відділу ми відкликаємо ваш сир з роздрібної торгівлі. Компанія не може ризикувати перед кредиторами».

Мавпа розуміла, що на фінансовому обліку стоїть і її власна кар’єра, і що за краще буде стулити пельку, та нехай собі події розвиваються своїм природнім чином, але натомість вона сказала: «Заждіть».

За двох їй відповіла пані Хом’як: «Ніхто тебе не звинувачує».

Та Мавпа вже завелася: «Я помилялася, — мовила вона, — якщо хочете, можете мене звільнити, але сир насправді чудовий. Будь ласка! — попросила вона. — Сер!»

Голосом, з якого можна було зрозуміти, що він знизує плечима, Бізон відповів: «Завтра ви позбудетеся ваших зразків».

«Спитайте хоча б того ж Койота, — заблагала Мавпа. — Він “проштовхує” його і, здається, досить успішно».

«Койот вже у Сіетлі, — відрубав Бізон, — ми перевели його, аби закрити вакансію регіонального Північно-Західного супервайзора».

Остаточно спіймана на брехні, Хом’ячка негайно встала дибки: «Це все заради команди, принцесо. А якщо ти проти, тебе звільнено».

Після тривалих поневірянь на ниві проштовхування парфумів, паличок до пива та лосьйонів для рук у Мавпиних руках нарешті опинився крам, у який вона повірила. Досі вона мріяла лише про те, щоб весь світ обожнював її, але тепер була готова відкинути цю мрію, аби світ обожнював її сир. Їй раптом стало байдуже, з якою неприхованою зневагою інші тварини споглядали її, вона була ладна впасти ще нижче в очах мільйона тварин заради поки що хиткої нагоди вмовити хоч будь-кого скуштувати малесенький шматочок сиру та підтвердити її правоту. Якби це вдалося, то відважна тварина одразу полюбила б її сир, а значить, у цьому світі Мавпа була б уже не самотня. Якщо немає іншого виходу, вона поступиться своєю гідністю заради чесного імені сиру.

Згідно з текстовим повідомленням від Ігуани, компанія вже заявила про тендер на ліквідацію усіх запасів сиру. Наступного дня Мавпа навмисно не встигла на свій рейс до Клівлінду. Зазвичай на вирішальні промоційні заходи вона вдягала рожеву сорочку-поло від «Брукс Бразерз» із двома ґудзиками, причому залишала незастебнутим тільки один, верхній. Рожеве поло створювало враження такої собі пацанки, що залюбки товаришує з хлопцями, полюбляє спорт і навчається у приватній школі, де її, до речі, й привчили ніколи не піднімати комірець. Та сьогодні ставки були високі, як ніколи, і Мавпа витягла тяжку артилерію: топ, як від нічної сорочки, з бретельками завширшки з флос[37] та облямівкою значно вище від пупка. Щоправда, аби груди стирчали як треба, довелося вбиратися в бюстгальтер з підбоєм. Щоб показати сир у найвигіднішому світлі, Мавпа була ладна постати перед публікою хоч у ролі храмової весталки, тобто піти далі, ніж дозволяли собі «Ллевеллін фудз» за всю свою історію. Анітрохи не вагаючись, вона підхопила свій складний прилавок, зубочистки та білі кубики з утіленою в них нірваною, що спершу викликає слиновиділення, а потім насичує душу, і подалася до рідного їй супермаркету. Затуляючи вівтар, на якому були розкладені зразки, Мавпа випромінювала просто таки релігійний фанатизм. Вона стояла перед ним, мов борець за віру, пристрасний і ревний. Просто посеред натовпу в супермаркеті вона намагалася проповідувати, застерігати невірних, насилати прокльони на ворогів, з чого юрба зробила висновок, що вона таки навіжена: бо хто їсть такий сир, той здатен на будь що. На якийсь час це її й захистило від натовпу… От, якби їй пощастило передати свою любов до сиру хоча б іще одній-єдиній істоті, їй вистачило б і цього.

«Пізнати справжню насолоду — це тут! — волала Мавпа. — Щирісіньке блаженство, — не вгавала вона, — на дурничку!»

Тільки густий сморід відбив бажання в Качки та Бика тієї самої миті схопити її, задзьобати, взяти на роги — словом, викинути геть із приміщення; лише Грізлі, склавши долоні в рупор, обізвав її непристойним словом та Папуга додав щодо неї кілька уїдливих зауважень.

На її боці не було нікого. Відстоювати свою твердиню Мавпі доводилося на самоті.

Так, як і раніше, вона почувала себе командним гравцем з тією лише розбіжністю, що одним-єдиним.

Далі здійнявся хаос. Змітаючи все на своєму шляху, наче вихор, невідомо з якого дива просто на неї помчало стадо північних Оленів, за мить перекинувши і стіл, і все, що на ньому було. Ще за мить на тій самій підлозі, де лише вчора Мавпа уявляла себе розпростертою у пилу, вона побачила улюблений сир спершу під копитами ошалілих Оленів, а потім ще й під пазурами Тигра. Тієї ж миті чиясь могутня долоня зімкнулась на її зап’ястку, висмикнула з вихору та й потягла до дверей. Так, то був він, не хто інший, як Горила, а тягнув він її не просто до дверей, а до дверей, що вели до останніх днів її буденної кар’єри у «Ллевеллін фудз». Де вночі можна спати. А вдень — вештатися, як уві сні. І навіть сенсу немає хоч будь-коли по-справжньому прокинутись.