Ось так і вийшло, що в ті давні часи, коли вона ще не знала гіркого присмаку невдачі, опинилася Мавпа за розкладеним прилавком в одному з супермаркетів Орландо, випромінюючи лагідну усмішку понад густим лісом зубочисток, що стирчали з чогось такого, біленького, у формі кубиків, що здаля виглядало, ніби ліжко «кінг-сайз» скрізь утикане гвіздками як на йога. Так вона всміхалася й осміхалася, аж поки не спіймала на собі погляд Ведмедя Грізлі. «Ага, — мовила собі Мавпа, — Сіетл уже на підході, тепер мій хід». Та щось пішло не так, а саме: не так пішов Грізлі. Замість поквапитися до неї він зупинився на півдорозі. Крутячи носом у повітрі, Грізлі підняв одну ногу, потім другу, старанно перевіряючи, чи не прилипло щось зайве до підошви, а відтак перевірив іще й власний слід. Тоді він крадькома вигнув шию та понюхав у себе під пахвами. І лише потім його погляд зупинився на Мавпі, от тільки привітна усмішка зникла, мов і не було, і підходити ближче він якось не наважувався. Вуста його затремтіли, ніби через образу чи огиду; з тим Грізлі втік і згадуй лише як звали. Тоді у пастку своєї усмішки Мавпа спробувала підманути Вовка, та Вовк наблизився лише на кілька кроків, аж тут ніздрі його розкрилися, наче розтруби. Ще мить — і з розширеними від жаху сірими очима, підібгавши хвоста, Вовк хутко подався геть. Майже попався на її чари Орел: він навіть увійшов у піке, коли, не долітаючи до цілі, раптом видав придушений клекіт, замахав золотавими своїми крилами, і ті понесли його через весь супермаркет кудись удалечінь.

Чого Мавпа одразу не унюхала — може, тому, що нюх притупився на тих парфумах і сигаретах? — то сирного запаху, який не можна ні словом сказати, ні пером списати, бо тхнуло від нього водночас фекаліями й паленим волоссям, а до того ж він «пітнів» маленькими, але дуже вже смердючими краплями чи то олії, чи то оліфи. Та невдовзі, і це не дивно, той запах «прочистив» ніс і самій Мавпі, і спитала вона себе: «З таким, теє, штином, чи можна бути впевненим, що цей сир, теє, ще споживний? З таким смородом сама собою вже виникає підозра, що він просто нашпигований сальмонелою». Щоб перевірити свою здогадку, Мавпа приязно всміхнулася Свині, запрошуючи ту до столу, проте навіть Свиня не спокусилася поласувати занадто вже пікантним делікатесом. З усмішкою, яка так і замерзла у неї на обличчі, Мавпа спіймала на собі погляд Горили. Та якого Горили! Стоячи на безпечній відстані, одягнений у яскравий атласний оксамитовий жилет, що було ознакою менеджера в супермаркеті, той згорнув могутні руки на могутніх грудях, нахилив могутню голову в бік Мавпи та мовив: «Покласти такий сир до рота може лише божевільний».

Того самого вечора зі свого номеру в одному з мотелів Орландо Мавпа зателефонувала пані Хом’як зі словами: «Гадаю, цей сир — якась отрута».

І також телефоном почула відповідь: «Не переймайся, твій сир — як сир».

«Але ж цей запах», — почала була наполягати Мавпа.

«Ми розраховуємо на тебе, — відказала пані Хом’як, — бо якщо хтось і спроможний знайти ринкову нішу для цього сиру, то це ти».

Далі вона пояснила, що «Ллевеллін фудз» так чи інакше підписалася проштовхнути той сир на національний ринок, але наразі нічого, окрім збитків до дванадцяти центів за одиницю, з того сиру не націдила. Далі пані Хом’як прохопилася, що Мавпів архісуперник Койот, який запускає такий самий сир у містечку Рейлі-Дарем, поки що не рапортував про опір споживачів. «А це дає підстави, — важко зітхнула слухавка, — вважати кандидатуру Койота найгіднішою на посаду регіонального Північно-Західного супервайзора. Може, це тому, що Койоту дужче кортить потрапити до Сіетлу».

Поклавши слухавку, Мавпа мовила собі: «Щоб я — та поступилася Койотові підвищенням у посаді? Того просто не може бути! Хом’ячка бреше. Койот навіть горіхи Білочці вторгувати не здатен». А все ж, цілісіньку ніч Мавпа не могла заплющити очей, мимоволі прислухаючись до того, як за стінкою у сусідньому номері Кролик уже вкотре робив це з Норкою, та, намучившись через безсоння, подумки питала себе: а чи не доведеться їй, такій розумній, що аж зі ступенем з комунікацій, вік вікувати по різних мотелях, до кінця своєї кар’єри не в змозі вирватися з того зачарованого кола, де тебе обнюхає будь-який лосяра?! За словами втіхи вона була зібралася телефонувати матусі й таткові, але вчасно втрималася. «Ти вже не маленька мавпочка, а доросла Мавпа, — мовила вона собі, — а коли так, то твій клопіт — він тільки твій». Сказавши це, вона рішуче сіла у ліжку та під стогони й виски по той бік тонкої стіни вдала, ніби старанно вивчає місцеву «Вопшот Кронікл». Дочекавшись, доки над Орландо зійде сонечко, Мавпа хутко одяглася, причепурилася та з думками про те, що ніхто її не любить і що ніколи не бачити їй власного житла, вийшла з мотелю.

Того дня, визираючи з-поза лісу наїжачених зубочисток, Мавпа, власне, виглядала одну-єдину, особливу тварину. А тим часом вона даремно всміхалася підсліпуватій Сові, зазивала то Посума, то Моржа, то Кугуара, вмовляючи їх скуштувати хоч крихту: «Підходь, підповзай, налітай — тут сир на дурничку! Зроблений у Швейцарії з натурального фермерського молока без додавання гормонів росту та штучних домішок!» Годі й казати, що в усій її промові було що не слово то брехня, хоча й брехня ця відбивала сподівання. Утім, Мавпа й сама не вірила тому, що казала, бо як на те, їй самій і на думку не спадало сувати до рота казна-що. Лише божевільна може дозволити, аби її чарівних вуст торкнулася така гидота, як оцей сир.

Того ж вечора, телефонуючи зі свого номера в мотелі, Мавпа вперше порушила таку заповідь, як «ланцюг відповідальності», бо зателефонувала не кому іншому, як Бізонові, котрий очолював відділ національних операцій, тобто стояв аж на чотири сходинки вище за пані Хом’як. Гірше того, вона зателефонувала йому просто на його власний номер стільникового зв’язку. Щойно вона відрекомендувалася, одразу почула у відповідь: «Чому ви доповідаєте мені?»

Мавпа не знітилася й повідомила, що є членом мобільної команди з просування демонстраційної продукції із завданням проникнути до Флориди та вивести на тамтешній ринок пробний товар, тобто сир. Як відповідальна за мережу в Орландо, вона побоюється, що той сир дещо зіпсувався. Мавпа зверталася до нього «сер», хоча колись обіцяла собі ніколи цього не робити, навіть звертаючись до рідного батька.

«Зіп-су-вав-ся?» — чи то пробелькотіла, чи пробулькотіла слухавка. На той час у Чикаго був іще ранній вечір, але кожне слово давалося Бізонові з натугою, ніби на лінії виникали перешкоди. Спочатку в слухавці чулося хлюпання та булькотіння, ніби хтось виливав джин з горлечка просто в горлянку. Потім заторохтіло, немов поруч зі слухавкою хтось розсипав пігулки. Та й сам голос, що гудів у слухавці, долинав неначе з лункої печери. Запопадлива уява намалювала Мавпі картину з Бізоном, у якій він розмовляє з нею з інкрустованого золотом апарата, сидячи посеред великої зали з мармуровою підлогою та фресками на стелі.

«Сер, — повідомила йому Мавпа, скривившись ніби кислиць наїлася, — Миша й та не підходить до сиру!»

«Ви зверталися по команді до пані Хом’як?» — прогундосив Бізон.

«Сер, — мовила на те Мавпа, — якщо якесь дитинча ненароком проковтне бодай шматочок того сиру та, боронь Боже, отруїться, мене ж першу потягнуть до суду за ненавмисне вбивство. І це при тому, що, правду кажучи, навіть Скунс мене попереджав, що сир, як на нього, дуже кепсько пахне».

У відповідь Бізон гучно заявив, мовляв, життя прожити — не басейн переплисти. Тут потрібна, пробасив він, сила духу чи, може, нюху — Мавпа не дочула, бо в слухавці по черзі то лячно хрьопало, то жалісно хлюпало, дедалі менше нагадуючи членороздільну мову. До речі, без жодного зв’язку з попереднім слухавка спитала, чи вона не проти, щоб комусь надрати дупу, і раптом змовкла.

Ось із такого напутнього слова й почався третій день сирної опупеї. Мавпа, як і раніше, тримала оборону за частоколом зубочисток, що, ощирившись наче піки, немовби попереджали: ця засіка не здасться без бою. Поодаль від частоколу дві тварини, Пантера та Дикобраз, зупинившись, нагородили її поглядом, у якому читалося, з одного боку, неприхована зневага, а з другого — глибоке співчуття. Невидима хмара сирного духу огортала прилавок, утримуючи на відстані усяку твар, попри усі зазивання Мавпи, що стояла в самісінькому центрі кола зичливих поглядів. Чого тільки Мавпа не робила, аби долучити горе-покупців до чудо-сиру. Вона вже й обзивала їх «боягузами». Вона вже й брала їх «на слабо». І підкупити намагалася, обіцяючи подвоїти суму повернених грошей, якщо сир не припаде їм до смаку. Вона й улещувала їх, кажучи: «Нумо, хлопці, хто хоче бути першим у черзі до невимовної насолоди?»