Бідняк, не пам’ятаючи себе від горя, що відняли в нього лоша, іде сходами і все приказує:

— Горе ж мені! Та як це може бути: жеребець — і раптом мати мого лошати!

Почула його слова королева і каже:

— Що це ти таке говориш?

Тоді розповів їй бідняк про все, що з ним сталося. Вислухала його королева, пожаліла й вирішила допомогти:

— Завтра вранці король піде на прогулянку. Стань на дорозі, розстели перед ним на землі риболовну сітку і лови нею рибу. Король запитає: «Що ти робиш?» А ти відповідай йому: «Ловлю рибу». Здивується король: «Хіба ж на сухій дорозі ловиться риба?» А ти на це скажи: «Хіба ж може жеребець бути матір’ю лошаті?» Тільки не кажи, хто тобі порадив так зробити.

Так усе й вийшло, як сказала королева. Та король здогадався, що селянин не сам усе так розумно вигадав, і до тих пір погрожував йому, поки бідняк не зізнався.

Прийшов король додому, покликав дружину і каже їй:

— Не виконала ти мій наказ, все-таки порадила біднякові: доведеться тобі піти. Але ми з тобою так добре жили, що дозволяю тобі взяти з собою те, що тобі найдорожче.

На прощання влаштував король бенкет у палаці, й останній келих вина королева подала чоловікові сама. Випив той вино і заснув міцно-міцно: королева всипала у вино сонний порошок.

Запрягла коней, поклала чоловіка в карету та й привезла його в батьківський дім. Поклала його спати на соломі.

Прокидається король вранці, питає: — Де я?

— У мене вдома, — відповідає дружина. — Ти ж сам дозволив мені взяти з собою те, що для мене найдорожче.

— Ну, коли ти така розумна і так мене кохаєш, — сказав король, — поїхали у палац, і радь тепер усім, кому захочеш.

Погано відтоді велося багатіям: королева завжди пам’ятала, що народилася вона у бідній родині пастуха.

________________

НЕ ШУКАЙ ТАМ, ДЕ НЕ ПОКЛАВ

Чеська народна казка

Наснилося одному чоловікові, що буцімто має він піти до Праги і там, на мосту, знайде клад. Розповів він про свій сон дружині, а та й каже:

— Вірити снам — усе одно, що за власною тінню ганятися!

А йому і наступної ночі те ж саме наснилося, і ще раз, і ще. Не послухався він дружини, зібрав усі гроші, які були, та й подався в Прагу.

Прийшов — і швидше на міст. Іде, а сам усе під ноги дивиться. Ходив, ходив, то туди, то сюди, нічого знайти не може — немає нічого на мосту.

Дошкулило йому, що марно час згайнував і гроші витратив, а робити нічого — треба додому повертатися. От іде він повз будинок, що біля мосту стоїть, а звідти виходить солдат і питає:

— Що ти, добрий чоловіче, тут робиш? Я оце дивився на тебе — ти вже разів сто міст перейшов.

Той відповідає:

— Не було мені спокою ночами: весь час одне й те саме ввижалося, що знайду я клад на мосту. Жінка відмовляла, щоб я марно час і гроші не витрачав, а я не послухався, так оце й сам тепер бачу: не шукай там, де не поклав.

— Отак у сни вірити! — каже солдат. — Зі мною теж було: сниться мені, що у селі, звідки ти прийшов, в крайній хаті під піччю клад лежить. Коли б пішов туди, теж повернувся б ні з чим.

А чоловік те слухає і подумки дивується: адже солдат про його будинок каже. Та нічого він не сказав солдатові, а швидше додому пішов. «Для того, певно, я й повинен був у Прагу піти, щоб почути від солдата на мосту про клад, який, виявляється, у мене вдома лежить»

Прийшов додому, дружина сміється з нього, питає:

—Ну що, чоловічку, багато грошей приніс?

А чоловік відповідає:

— Нічого я не приніс, а зараз ось піч почну розбирати.

Жінка зовсім розсердилася:

— Ах ти, дурню! Мало тобі, що стільки часу марно згаяв, стільки грошей на вітер пустив, та ще й хату ламати хочеш — піч розбирати!

Та чоловік нічого не слухає, схопив лом і давай піч рушити. Ламав, ламав, а кладу ніякого немає.

Правильно народ каже: не ганяйся за чужим добром!

___________________

БЕКРИ-МУЙО

Югославська народна казка

Розповідають, що давним-давно жив у Царграді турок і звали його Бекри-Муйо. Від батька дісталася йому величезна спадщина, але її всю він проїв і пропив. Ходив він вулицями, загорнувшись у вовняну ковдру, а на голові мав чудернацьку шапочку, з-під якої визирала кумедна кіска. Зустрічає його одного разу турецький султан, а Бекри-Муйо п’яний. Почав султан йому вичитувати, що таке багатство він розтринькав, дійшов до такого ганебного стану. Бекри-Муйо допекли слова султана, він і каже:

— А тобі що до того, що я п’ю? Гроші ж мої! Чи ти думаєш, що у мене їх немає? Ану, за скільки віддаси Стамбул?

Султан, хоча й знав, що у Бекри-Муйо немає й копійки в кишені, але подумав: а раптом його намовив хто, у кого є гроші? Якщо ж пообіцяти, то потім від свого слова не відмовишся. Султан і каже:

—Ні за які гроші не продам тобі, Муйо, весь Стамбул, а половину — купляй. Там уже якось удвох будемо царювати.

А Муйо у відповідь:

— Добре. Завтра вранці я принесу тобі гроші.

Наступного дня у призначений час Муйо з грошима не прийшов: Султан звелів його привести. Муйо прийшов тверезий і зізнався, що у нього немає ні шеляга, — куди вже йому мріяти про те, щоб купити Царград або ж половину його? Султан у ту ж мить віддав наказ відрубати йому голову за те, що Муйо обдурив його і зіграв з ним такий нерозумний жарт. Муйо почав вибачатися, та коли побачив, що нічого не допомагає, сказав:

— Тобі легко мене стратити, але перед смертю виконай моє останнє прохання. Розшукай у своєму царстві трьох чоловік: жебрака, який не має жодної копійки, сліпця, який нічого не бачить, і каліку, у якого немає ніг; накажи привести їх сюди, добре нагодуй їх, дай їм вина, а ми подивимося, що вони робитимуть.

Султан погодився. Невдовзі знайшли таких людей, привели до палацу, посадовили поруч, дали їм їсти й пити. Коли вони добряче пригостилися, сліпий каже:

— Хвалити Бога і благородного султана, що нагодував нас білим хлібом і напоїв червоним вином!

А каліка безногий як накинувся на нього:

— Ах ти, чорт сліпий! Звідки ти можеш знати, що хліб білий, а вино червоне, якщо не бачиш? От зараз як штурхону ногою!

—Бий, а я платитиму, — підтримав жебрак.

Бекри-Муйо і каже султанові:

— От бачиш, благородний султане, що робить вино. Сліпий — без очей, каліка — без ніг, жебрак — без жодної копійки, а коли напилися — у сліпого з’явилися очі, у каліки — ноги, а у жебрака — гроші. Так і мені вчора здалося, що я — багатій і можу купити Стамбул.