Коли Бурячка завели до зали, вся родина панська сиділа за столом. Бурячок усім низенько вклонився та й стоїть собі, чекає, що далі буде.

— Ну, як ся маєш? — питає пан. — Кажуть люди, що дуже ти спритний, будь-яку справу владнати можеш, будь-яку загадку розгадати вмієш. Подивимося, до чого ти зугарний. Бачиш, на столі смажена гуска. Ти маєш розділити її між нами: мною, моєю дружиною, двома синами і двома дочками. Поділиш — слава тобі і хвала: спатимеш у найкращій кімнаті замку. А як не зумієш — відправлю тебе ночувати на конюшню.

Та що така дрібниця Бурячку! Не роздумуючи довго, узяв він ніж і почав різати гуску, примовляючи:

— Ти, шановний пане, усьому дому голова — ось тобі голова. Без шиї голова ніяк не може, так і ти, пане, не можеш обійтися без дружини: вона тобі — вірна підтримка й опора, тому ви, шановна пані, маєте одержати шию. Ви, два паночки, скоро поспішатимете з батьківського дому в білий світ, вам, значить, треба дати ноги, щоб швидше бігати. А ви, прекрасні панночки, скоро полетите з рідного гнізда — заміж повиходите; щоб літати було легше, ось вам по крильцю по гусячому. От усе й поділили. Мені ж, простому мужику, й залишки згодяться.

Пан від здивування ледве зміг слово сказати:

— Ну й спритний же ти! — тільки й сказав.

А Бурячок узяв гуску та й подався шукати найкращу кімнату в замку. Зайшов він до панської одпочивальні, прилаштувався там і проспав до ранку.

Вранці раненько будять його. Кажуть, що кличе сам пан

А пан усю ніч не спав, думав, яку б загадку загадати Бурячку, щоб він її не відгадав.

Знову завели Бурячка до зали, де зібралася вся панська родина. Дивиться він, пан сидить похмурий і сердитий. Та Бурячок зробив вигляд, нібито цього не помічає, і привітно промовив:

— Доброго ранку, пане! Як спали? Чого ж так рано прокинулися?

Та пан його урвав і каже:

— Бачу, що хитрий ти, але ж я за тебе спритніший. Ось тобі нова загадка. Відгадаєш — поїдеш додому в кареті, ні — пішки поплентаєшся. Ось на столі п’ять курчат. Поділи їх порівну між нами шістьма: мною, дружиною й дітьми. Але курчат не смій різати — вони мають залишитися цілими.

Сказав так і посміхнувся: Складне завдання!

— Ну, що ж, — каже Бурячок, — це зробити можна. Але ж я ще не снідав, дозволь і мені взяти свою частку.

— Добре, — сказав на те пан, — п’ять курчат між сімома ще важче поділити.

Тоді мужичок-Бурячок заходився ділити, примовляючи:

— Ви, пан і пані, — чоловік і жінка, ось вам одне курча, тепер вас буде троє. Два брати і дві сестри теж повинні одержати по курчаті на двох. Залишився я один. Кладу собі-зліва одне курча і справа — одне курча: ось нас теж троє.

Сказав це Бурячок, забрав собі двох курчат і пішов на панський двір вимагати собі карету. Довелося панові відправити Бурячка додому в кареті.

Їде Бурячок, їсть курчат і посміхається. І народ теж сміється:

— Куди там дурному панові з нашим мужичком-Бурячком розумом змагатися!

____________________

ХИТРИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Чеська народна казка

В одному маєтку служив собі мисливець. Був він бідний, не щастило йому в житті, та люди про нього казали, що він дуже хитрий і вміє не тільки хліб жувати. І то була чистісінька правда.

Коли у мисливця народився син, попросив він багатого мельника бути хрещеним батьком дитині. Мельник той мав грошей, як полови, тільки був він дуже зажерливий, за мідяк дав би собі коліно просвердлити. Любив він здерти з людей зайвий мірчук, але селяни їздили до нього, бо на всю округу то був єдиний млин, і дорога до нього лежала рівна. Знав мельник, що він потрібен людям, і тому різав їх без ножа. До челяді ставився недобре, обраховував бідарів, де міг — недоплачував, за кожну дрібницю сварився. Люди кляли його, на чому світ стоїть.

Мельнику не сподобалося, що мисливець обрав його за кума, але не відмовився, боячись, що той водиться з нечистим і зачарує його. Охрестив він хлопця, дав йому дукачик, але з тих пір про хрещеника вже не дбав і, коли мисливець якось натякнув, що синові треба на зиму теплу одежину й черевики, виставив його за двері, ще й лайнув добре.

Мисливець не відповів нічого, але запам’ятав це і дав собі слово, що помститься кумові. Якось восени подався він рано-вранці у засідку, встрелив добрячого зайця і поклав його на косогорі в кущах. Повертаючись узліссям, підстрелив ворону і лишив її у траві під старим дубом Потім пішов на луг, де мельникові наймити косили отаву, і почав походжати, чекаючи на пана-кума.

Незабаром мельник прийшов на луг подивитися, як наймити працюють, і ще здалеку зарепетував, щоб вони не байдикували.

Потім глянув на всі боки і побачив на лузі мисливця, який цілився з рушниці у дальній косогір. Коли мисливець вистрелив, мельник підійшов ближче і в’їдливо посміхнувся:

— Авжеж, можна бухкати, коли хазяїн платить за порох і дріб! Чуже не болить... Навіщо ви, куме, стріляєте в таку далечінь? Адже туди ваші залізячки не долетять!

— Долетять, кумцю, — запевнив його мисливець. — Вже ж я знаю, що не схибив!

Побіг він до косогору і за якийсь час повернувся з зайцем.

— Оце порося, хоч на свято! — сміючись мовив він. — Треба буде пану управителю віднести!

Мельник подивився, подивився на того зайця і раптом накинувся на мисливця:

— Послухайте, а що б ви хотіли за оцю пухкалку?

— Кумцю, — мовив мисливець, — то річ дорогоцінна і чарівна, вона у мене ще від діда, а той купив її в одного жевжика, котрий був якраз у біді і продав з умовою, аби рушниця лишалася в мисливських руках!

— А ви й повірили тому жевжикові! — посміхнувся мельник. — Просто вам випадково пощастило встрелити зайця!

—Ба ні, не випадково! — мовив мисливець.

Набив рушницю, націлився на дуба, що стояв за лугом аж біля лісу, вистрілив і пішов у той бік. Мельник не йняв віри, пішов услід і побачив, що під дубом лежить застрелена ворона.

Мельник попросив показати рушницю, оглянув її з усіх боків і покрутив головою.

— А що дав за неї ваш дід? — спитав він.

— Цього вже я не знаю, кумцю, але я б її не продав і за сто червінців, бо можу з неї вцілити куди завгодно, хоч би як це було далеко!

— Чи ви здуріли! — вигукнув мельник. — Цілу сотню за таку стару пухкалку?

Але подумки прикинув, що така рушниця коштує дорожче і що за неї можна взяти грубі гроші. Почав він торгуватися, але мисливець не хотів навіть слухати. Тоді мельник повернувся разом з ним до млина і відрахував йому сто золотих монет.

Надвечір забіг до мисливської хатини лісник і похвалився, що пан мельник здурів, ходить поза млином між деревами і стріляє по воронах за двісті кроків. Тільки-но лісник пішов, як мисливець схопив молоток і мовив до жінки:

— Візьми в рота чотири червінці і, коли я тебе торкну молотком у скроню, впусти один червінець на стіл!

Тільки жінка запхала монети до рота, як мельник влетів до кімнати і вже з порога закричав:

— Давай назад гроші, твоя пухкалка не варта й шеляга!

Кинув рушницю на лаву і почав лаятись, що це шахрайство.

Мисливець удав, ніби не бачить кума, узяв молоток, вдарив жінку злегка у скроню і промовив: