Обробляючи ці числа, Вебстер та Воллес дійшли висновку, що в середньому в будь-який певний момент матимуть приблизно 930 живих шотландських пресвітеріанських священиків. Кожного року в середньому помиратиме 27 церковників, після 18 з яких залишатимуться вдови. П’ять із тих, хто не лишатиме вдів, лишатимуть сиріт, а двох із тих, кого переживатимуть вдови, переживатимуть також діти від попередніх шлюбів, які ще не досягли 16 років. Далі засновники фонду підрахували, скільки минатиме часу, перш ніж вдови помруть або вийдуть заміж знову (в обох цих випадках виплата пенсії припиняласяь). Ці цифри дозволили Вебстеру та Воллесу визначити, скільки грошей священики, які долучаться до їхнього фонду, мають сплачувати для забезпечення своїх близьких. Вкладаючи 2 фунти 12 шилінгів та 2 пенні на рік, священик мав певність, що його вдова отримуватиме, щонайменше, 10 фунтів щороку – грубі гроші на ті часи. Якщо ж він вважав, що цього недостатньо, то міг сплачувати більше, до рівня 6 фунтів 11 шилінгів та 3 пенні на рік – що гарантувало би його вдові ще привабливішу суму в 25 фунтів щороку.

За їхніми розрахунками, до 1765 року Фонд забезпечення вдів та дітей священиків Церкви Шотландії мав би загальний капітал у розмірі 58 348 фунтів. І що ви думаєте? Розрахунки виявились напрочуд точними. Коли цей рік настав, капітал фонду досяг 58 347 фунтів – лише на 1 фунт менше за прогнозовану суму! Це було навіть краще за пророцтва Авакума, Єремії або святого Івана Богослова. Сьогодні фонд Вебстера та Воллеса, відомий просто як «Шотландські вдови», є однією з найбільших пенсійних та страхових компаній у світі. Маючи активи вартістю 100 мільярдів фунтів, він страхує не лише шотландських вдів, але й усіх, хто тільки готовий придбати його поліс.[78]

Розрахунки ймовірностей, на кшталт використаних цими двома шотландськими священиками, стали підґрунтям не лише актуарної науки, центральної для пенсійного та страхового бізнесу, але й демографічної (започаткованої іншим священнослужителем – англіканцем Томасом Мальтусом). Демографія, своєю чергою, стала наріжним каменем, на якому Чарльз Дарвін (який також у молоді роки ледь не став англіканським пастором) побудував свою теорію еволюції. Хоча не існує жодних рівнянь для передбачення, якого роду організм з’явиться за певного набору умов, генетики використовують розрахунки ймовірностей для обчислення можливості того, що в даній популяції пошириться певна мутація. Подібні ймовірнісні моделі стали центральними для економіки, соціології, психології, політології та інших соціальних і природничих наук. Навіть фізика, врешті-решт, доповнила класичні рівняння Ньютона великою кількістю ймовірностей квантової механіки.

Щоби зрозуміти, наскільки цей процес нас захопив, потрібно просто поглянути на історію освіти. Протягом більшої частини історії людства математика була езотеричною сферою, яку навіть освічені люди рідко вивчали серйозно. У середньовічній Європі основу освіти становили логіка, граматика та риторика, тоді як вивчення математики рідко виходило за межі простої арифметики та геометрії. Статистику ніхто не вивчав. Беззаперечним же монархом усіх наук була теологія.

Натомість сьогодні мало хто зі студентів вивчає риторику, логіка обмежується кафедрами філософії, а теологія – духовними семінаріями. При цьому дедалі більше студентів мотивуються – або змушуються – вивчати математику. Спостерігається невблаганний зсув у бік точних наук, які визначаються такими через використання математичних інструментів. Навіть дослідження, які традиційно були частиною гуманітарної сфери, приміром дослідження людської мови (лінгвістики) та людської психіки (психології), дедалі більше покладаються на математику та намагаються подавати себе як точні науки. Сьогодні вивчення статистики є частиною основних вимог не лише у фізиці та біології, а й у психології, соціології, економіці та політології.

У курсовому каталозі кафедри психології мого власного університету першим необхідним курсом навчального плану стоїть «Вступ до статистики та методології в психологічному дослідженні». Студенти другого курсу психології вивчають «Статистичні методи в психологічному дослідженні». Конфуцій, Будда, Ісус та Мухаммед були би дуже здивовані, якби ви розповіли їм, що для розуміння людської психіки та лікування її захворювань треба спочатку вивчити статистику.

Знання – сила

Більшості людей важко перетравити сучасну науку тому, що нашому розуму складно опанувати її математичну мову, а її відкриття часто суперечать усталеній думці. Скільки людей із 7 мільярдів у світі дійсно розуміють квантову механіку, клітинну біологію або макроекономіку? Проте наука є дуже престижною, бо дає нам нові можливості. Президенти та генерали можуть не розуміти ядерної фізики, але їм не треба пояснювати, на що здатна атомна бомба.

У 1620 році Френсіс Бекон опублікував науковий маніфест під назвою «Новий органон» (грец. інструмент). У цьому творі він стверджував, що знання є силою. Справжня перевірка знання полягає не в тому, чи істинне воно, а в тому, чи дає воно нам нові можливості. Учені зазвичай припускають, що жодна теорія не є вірною на всі 100 %. Відповідно, перевірка на істинність погано підходить для знання. Справжньою є перевірка на його утилітарне значення. Теорія, що дозволяє нам робити нові речі, і є знанням.

Протягом багатьох століть наука пропонувала нам багато нових інструментів. Деякі з цих інструментів були ментальними, наприклад ті, що використовувалися для передбачення рівня смертності та економічного зростання. Але ще важливішими є технічні інструменти. Зв’язок, налагоджений між наукою і технікою, є настільки міцним, що сьогодні люди часто їх плутають. Ми звикли думати, що неможливо розробити нову техніку без наукового дослідження та що в дослідженні мало сенсу, якщо в результаті воно не приводить до появи нових технік.

По суті ж відносини між наукою і технікою є дуже нещодавнім феноменом. До 1500 року наука і техніка були абсолютно окремими царинами. Коли Бекон зв’язав їх разом на початку ХVІІ століття, це була революційна ідея. Протягом ХVІІ та ХVІІІ століть ці відносини міцніли, але у вузол були зав’язані лише у ХІХ столітті. Навіть у 1800 році більшість правителів, які хотіли мати сильну армію, та більшість магнатів, які хотіли мати успішний бізнес, не переймалися фінансуванням досліджень з фізики, біології або економіки.

Я не кажу, що з цього правила не було винятків. Сумлінний історик може знайти прецедент для чого завгодно. Але навіть найкращій історик знає, коли ці прецеденти є лише окремими випадками, хмарками на великій картині. Кажучи ж загалом, більшість досучасних правителів та бізнесменів не фінансували дослідження природи всесвіту з метою розробки нової техніки, а більшість мислителів не намагалися перетворити свої відкриття на технологічні новинки. Правителі лише фінансували освітні інституції, чиїм завданням було поширення традиційних знань з метою підтримки існуючого ладу.

Тут та там люди розробляли нові технології, але зазвичай їх створювали неосвічені ремісники методом спроб та помилок, а не вчені за допомогою систематичних наукових досліджень. Виробники карет рік у рік будували ті самі моделі з тих самих матеріалів. Вони не відкладали відсоток своїх щорічних прибутків з метою проведення досліджень та розробки нових моделей. Дизайн цих виробів час від часу покращувався, але зазвичай це відбувалося завдяки винахідливості якогось місцевого теслі, який ніколи не переступав поріг університету та навіть не вмів читати.

Це стосувалося як громадського, так і приватного сектору. Хоча сучасні держави закликають своїх учених надавати рішення в майже всіх сферах національної політики: від енергетики до охорони здоров’я та утилізації сміття, давні царства робили так рідко. Найяскравіше контраст між теперішнім та минулим простежується в галузі озброєння. Коли в 1961 році президент США Дуайт Ейзенгауер попереджав про зростання можливостей військово-промислового комплексу, він залишив частину рівняння «за кадром». Він мав би підготувати свою країну до військово-промислово-наукового комплексу, бо сьогоднішні війни є науковими виробництвами. Збройні сили всього світу ініціюють, фінансують та спрямовують велику частину наукових досліджень та технічного розвитку людства.