Коли Перша світова війна перетворилася на безкінечне окопне протистояння, обидві сторони закликали вчених знайти вихід із глухого кута та врятувати їхню країну. Люди в білому відповіли на цей заклик, і з лабораторій полився безперервний потік нової диво-зброї: бойові літаки, отруйний газ, танки, підводні човни та ефективніші кулемети, артилерійські гармати, гвинтівки та бомби.

Під час Другої світової війни наука відігравала ще більшу роль. На кінець 1944 року Німеччина вже явно програвала війну й поразка була неминучою. Роком раніше союзники німців італійці скинули Муссоліні та здалися супротивникам. Але Німеччина продовжувала воювати, навіть попри нестримний наступ британської, американської та радянської армій. Одна з причин, чому німецькі солдати та цивільні думали, що не все ще втрачено, полягала в їхній вірі у німецьких вчених, які скоро перетворять поразку на перемогу за допомогою так званої диво-зброї, приміром ракет Фау-2 та реактивних літаків.

33. Німецька ракета Фау-2. Вона не змогла перемогти Союзників, але давала німцям надію на технічне диво аж до найостанніших днів війни

Поки німці працювали над ракетами та реактивними літаками, американський проект «Мангеттен» успішно розробляв атомні бомби. На той час, коли бомба була готова, на початку серпня 1945 року, Німеччина вже здалася, але війну продовжувала вести Японія. Американські війська були націлені захопити її рідні острови. Японці поклялися чинити опір вторгненню та битися насмерть, і були всі причини вірити, що це не порожня погроза. Прорахувавши можливі наслідки, американські генерали доповіли президентові Гаррі Трумену, що вторгнення в Японію коштуватиме життів мільйонам американських солдатів та затягне війну на більшу частину 1946 року. Тоді Трумен вирішив скористатися новою бомбою. Два тижні та дві атомні бомби по тому Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію й війна була завершена.

Але наука – це не лише наступальна зброя. Вона також відіграє головну роль і в обороні. Сьогодні багато американців вірять, що вирішення проблеми тероризму лежить, скоріше, в технологічній, а не політичній площині. «Просто дайте ще кілька мільйонів на нанотехнології, – думають вони, – і Сполучені Штати зможуть відправити біонічних мух-шпигунів у кожну афганську печеру, єменський опорний пункт та північноафриканський табір». Щойно це буде зроблено, послідовники Осами бен Ладена не зможуть зробити й чашечки кави без того, щоби ЦРУ не отримало цю надзвичайно важливу інформацію у своїй штаб-квартирі в Ленглі. Виділіть ще мільйони на дослідження мозку, і кожен аеропорт можна буде обладнати надскладними магніторезонансними сканерами, що зможуть одразу виявляти злі та ненависницькі думки в мізках людей. Чи буде це дійсно працювати? Хто знає. Чи це мудро, розробляти біонічних мух та сканери, що розпізнають думки? Не обов’язково. Хай там як, поки ви читаєте ці рядки, Міністерство оборони США виділяє мільйони доларів на нанотехнології та лабораторії вивчення мозку для роботи над цими та іншими подібними ідеями.

Така одержимість військовими технологіями – від танків до атомних бомб та мух-шпигунів – є, на диво, нещодавнім феноменом. По суті, аж до ХІХ століття переважна більшість військових революцій були продуктом, скоріше, організаційних, аніж технологічних змін. При першій зустрічі чужих цивілізацій технологічні розбіжності іноді відігравали важливу роль. Але навіть у таких випадках мало хто думав про свідоме створення або збільшення таких розбіжностей. Більшість імперій не піднялися завдяки якимось технологічним чарам, а їхні правителі не приділяли надто багато уваги технологічному покращенню. Араби не перемогли Імперію Сассанідів завдяки кращим лукам або мечам, сельджуки не мали технологічної переваги над візантійцями, а монголи не завоювали Китай за допомогою геніальної нової зброї. Фактично, в усіх цих випадках кращими військовими та цивільними технологіями володіли якраз переможені.

Особливо показовим прикладом є римська армія. Це було найкраще військо своїх днів, проте, з точки зору технологій, Рим не мав явних переваг перед Карфагеном, Македонією або державою Селевкідів. Його переваги полягали в ефективній організації, залізній дисципліні та величезних людських ресурсах. Римська армія ніколи не засновувала департамент дослідження та розвитку, а її зброя залишалася більш-менш тією самою протягом багатьох століть. Якби легіони Сципіона Еміліана Африканського – генерала, який зрівняв із землею Карфаген та розбив нумансійців у ІІ столітті до нашої ери, – раптом перенеслися на 500 років вперед у часи Костянтина Великого, Сципіон би мав дуже добрі шанси побити Костянтина. А тепер уявімо, що би могло статися з генералом із раннього сучасного періоду – скажімо, Альбрехтом фон Валленштейном, головнокомандувачем сил Священної Римської імперії у Тридцятирічній війні, – якби він вивів свою армію мушкетерів, піхоти та кавалерії проти батальйону сучасних американських армійських рейнджерів. Валленштейн був блискучим тактиком, а його люди справжніми професіоналами, але їхні навички були би безпорадними перед сучасним озброєнням.

Як і в Римі, у Давньому Китаї більшість генералів та вчених також не вважали своїм обов’язком розробку нової зброї. Найважливішим військовим винаходом в історії Китаю був порох. Проте, наскільки нам відомо, винайшли його випадково, даоїстські алхіміки, які шукали еліксир життя. Подальша кар’єра пороху ще більше говорить сама за себе. Хтось, можливо, думає, що це відкриття мало би зробити Китай володарем світу. Але китайці використовували нову речовину переважно для феєрверків. Навіть коли Імперія Сун розпалася перед лицем монгольського загарбання, жоден імператор не запустив середньовічній аналог проекту «Мангеттен», аби врятувати імперію завдяки винайденню зброї судного дня. Гармати стали вирішальним чинником на полях битви Афро-Азії лише у ХV столітті – приблизно через 600 років після появи пороху. Чому ж смертоносному потенціалу цієї речовини знадобилося так багато часу, щоби знайти застосування у військовій справі? Тому, що вона з’явилась у часи, коли ні царі, ні вчені, ні торговці навіть не думали, що нові військові технології здатні врятувати їх від ворогів або зробити їх багатими.

У ХV та ХVІ століттях ситуація почала змінюватись, але минуло ще 200 років, поки більшість правителів почали виявляти хоч якийсь інтерес до фінансування досліджень та розробки нової зброї. Значно більший вплив на результати війни мали логістика та стратегія, а не технології. Військова машина Наполеона, яка розгромила армії європейських сил під Аустерліцом (1805), була озброєна більш-менш тією самою зброєю, що використовувала й армія Людовика XVI. Сам Наполеон, досвідчений артилерист, мало цікавився новою зброєю, навіть попри те, що вчені та винахідники намагалися переконати його фінансувати розробку летючих машин, підводних човнів та навіть ракет.

В одне ціле наука, промисловість та військові технології сплелися лише з появою капіталістичної системи та початком Індустріальної революції. Проте, щойно між ними встановилися міцні відносини, це швидко змінило світ.

Ідеал прогресу

До Наукової революції більшість людських культур не вірили в прогрес. Вони вважали, що золота доба залишилася в минулому і що світ завмер у своєму розвитку, якщо взагалі не сходить на пси. Звернення до мудрості віків може повернути добрі старі часи, а якась людська винахідливість здатна лише трохи поліпшити той чи інший аспект повсякденного життя. Вважалося, що людське ноу-хау й близько не здатне подолати фундаментальні проблеми світу. Якщо навіть Мухаммед, Ісус, Будда та Конфуцій (які знали все, що потрібно) були неспроможні позбавити світ голоду, хвороб, бідності та війн, як можна було очікувати, що це зробимо ми, прості смертні?

Багато віровчень того часу стверджували, що одного дня з’явиться месія, який покладе кінець усім війнам, голоду та навіть самій смерті. Але думка про те, що зробити це зможе саме людство, завдяки відкриттю нових знань та винаходу нових інструментів, була більш ніж абсурдною – вона була зарозумілою. Оповідки про Вавилонську вежу, Ікара, Ґолема та безліч інших міфів вчили людей, що будь-яка спроба вийти за межі людських можливостей неминуче призведе до розчарування та катастрофи.