Зачароване коло: випадкова історична ситуація трансформувалась у стійку соціальну систему

Для мешканців американського Півдня (та багатьох мешканців Півночі) не було нічого огиднішого за сексуальні стосунки та шлюб між чорними чоловіками та білими жінками. Секс між представниками цих двох рас став найбільшим табу, будь-яке порушення або хоча б підозра на порушення якого заслуговувало негайного покарання у формі суда Лінча. Таємне товариство прихильників переваги білої раси Ку-Клукс-Клан здійснило багато таких страт. У питаннях дотримання чистоти вони могли б навчити дечого навіть індуїстських брагманів.

Поступово расизм поширювався на дедалі більшу кількість культурних сфер. Американська естетична культура формувалася на білих стандартів краси. Фізичні особливості білої раси – світла шкіра, світле та пряме волосся, маленький кирпатий ніс – вважалися гарними. Типові ж риси чорних – темна шкіра, темне та кучеряве волосся, плескатий ніс – вважалися потворними. Ці упередження міцно вкорінилися в уявній ієрархії, на ще глибшому рівні людської свідомості.

Такі зачаровані кола можуть існувати століттями та навіть тисячоліттями, увічнюючи уявну ієрархію, що проростає з випадкової історичної події. Несправедлива дискримінація з часом зазвичай лише погіршується, а не покращується. Гроші тяжіють до грошей, а бідність – до бідності. Освіта тяжіє до освіти, а неуцтво – до неуцтва. Ті, хто принаймні раз став жертвою історії, цілком імовірно виявлятимуться жертвами знову та знову. А ті, кого історія привілеювала, з великою імовірністю знову отримають привілеї.

Більшість соціополітичних ієрархій не мають логічного або біологічного підґрунтя – вони є не чим іншим, як увічненням випадкових подій, підтримуваних міфами. У цьому полягає одна з вагомих причин, щоби вчити історію. Якби поділ на чорних та білих або брагманів та шудр спирався на біологічні реалії – тобто, якби брагмани дійсно мали кращі мізки, ніж шудри, – біології було би досить для розуміння людського суспільства. Але, оскільки біологічні відмінності між різними групи Homo sapiens є, по суті, незначними, біологія не може пояснити складнощі індійського суспільства або американську расову динаміку. Зрозуміти ці феномени ми можемо лише шляхом вивчення подій, обставин та співвідношення сил, що трансформували витвори уяви в жорстокі (та реальні) соціальні структури.

Він та вона

Різні суспільства мають різні види уявних ієрархій. Расові відмінності, наприклад, є дуже важливими для сучасних американців, але були відносно несуттєвими для середньовічних мусульман. Касти була питанням життя та смерті в середньовічній Індії, тоді як у сучасній Європі їх практично не існує. А проте одна ієрархія була надважливажливою для всіх відомих історії людських суспільств: ієрархія статі. Адже люди скрізь поділялися на чоловіків та жінок. І майже скрізь чоловікам жилося краще принаймні від часів Сільськогосподарської революції.

Деякі найдавніші китайські тексти являють собою ворожильні кістки для передбачення майбутнього, датовані 1200 роком до нашої ери. На одній з таких кісток було вирізьблено запитання: «Чи будуть пологи правительниці Хао вдалими?» Далі йшла відповідь: «Якщо дитина народиться в четвертий день десятиденного тижня дін, то вдалими; якщо в сьомий день ген, то на це дуже багато шансів». Проте правительниця Хао народила у восьмий день сінь. Текст закінчується похмурим зауваженням: «Через три тижні та один день, у день сінь, народилася дитина. Роди вийшли невдалими. То була дівчинка».[52] Понад 3 тисячі років потому, коли комуністичний Китай запровадив політику однієї дитини, багато родин продовжували розцінювати народження дівчинки як невдачу. Іноді батьки навіть відмовлялися від дитини або вбивали її, щоб отримати другий шанс народити хлопчика.

У багатьох суспільствах жінки були просто власністю чоловіків, найчастіше їхнього батька, чоловіка чи брата. Згідно з багатьма правовими системами, зґвалтування належало до порушень права власності – тобто, жертвою вважалася не жінка, яку зґвалтували, а особа чоловічої статі, якій вона належала. А засобом правового захисту було передання власності – від ґвалтівника вимагалося сплатити батькові або братові цієї жінки викуп за наречену, після чого вона навіки ставала його власністю. Біблія говорить про це так: «Коли хто спіткає дівчину, що не була заручена, і схопить її, і ляже з нею, і застануть їх, то той чоловік, що лежав із нею, дасть батькові тієї дівчини п’ятдесят шеклів срібла, і вона стане йому за жінку, за те, що збезчестив її, – не зможе він відпустити її по всі свої дні» (Повторення Закону 22:28 – 9). Давні євреї вважали це цілком справедливою схемою.

Зґвалтування жінки, яка не належала жодному чоловіку, взагалі не вважалося злочином, так само як не вважалося крадіжкою підняття знайденої монетки на залюдненій вулиці. Також не скоював злочину й чоловік, який ґвалтував власну дружину. По суті, ідея, що чоловік міг зґвалтувати свою дружину була оксюмороном. Бути чоловіком означало мати повний контроль над статевим життям дружини. Сказати, що чоловік «зґвалтував» свою дружину було так само нелогічно, як сказати, що чоловік украв власний гаманець. Такий спосіб мислення не обмежувався лише давнім Близьким Сходом. Навіть у 2006 році у світі нараховувалось п’ятдесят три країни, де чоловік не міг бути покараний за зґвалтування своїє дружини. Навіть у Німеччині відповідні закони були вдосконалені лише в 1997 році, коли було передбачено правову категорію подружнього зґвалтування.[53]

Чи є поділ на чоловіків та жінок витвором уяви, подібно до кастової системи в Індії та расової системи в Америці, чи він є природним, з глибокими біологічними коренями? І якщо цей поділ дійсно є природним, то чи існують також біологічні пояснення щодо переваг, наданих чоловікам перед жінками?

Деякі культурні, правові та політичні невідповідності між чоловіками та жінками відображують очевидні біологічні відмінності між статями. Народження дітей завжди було роботою жінок, тому що чоловіки не мають матки. Проте навколо цього універсального ядра кожне суспільство накопичувало шар за шаром культурних ідей та норм, що мали мало спільного з біологією. Суспільства пов’язували з мужністю та жіночністю багато якостей, що здебільшого не мали стійкого біологічного підґрунтя.

Наприклад, у демократичних Афінах V століття до нашої ери людина з маткою не мала незалежного правового статусу і їй заборонялося брати участь у народних зборах або бути суддею. За кількома винятками, така людина не могла ані отримати переваги доброї освіти, ані займатися бізнесом чи вступати у філософські дискусії. Жоден із політичних лідерів Афін, жоден з їхніх великих філософів, ораторів, митців чи торговців не мав матки. Чи робить наявність матки людину біологічно непридатною для цих занять? Давні афіняни вважали, що так. Сучасні афіняни з цим не погоджуються. У теперішніх Афінах жінки голосують, обіймають державні посади, виголошують промови, розробляють геть усе: від ювелірних прикрас до проектів будинків та програмного забезпечення, а також навчаються в університеті. Наявність матки абсолютно не заважає їм робити будь-що з цього з тим самим успіхом, що й чоловікам. Щоправда, вони недостатньо представлені в політиці та бізнесі – лише близько 12 % членів грецького парламенту. Але сьогодні вже не існує правових бар’єрів для їх участі в політиці і більшість сучасних греків вважають цілком нормальним для жінки обіймати державну посаду.

Багато сучасних греків також вважають, що невід’ємною частиною існування чоловіка є сексуальна привабливість лише для жінки та статеві стосунки виключно з протилежною статтю. Вони не розцінюють це як вплив культури, а скоріше як біологічну реальність – стосунки між двома людьми протилежної статі є природними, тоді як між двома людьми однієї статі є неприродними. По суті ж Матінка Природа не заперечує, якщо чоловіки будуть сексуально привабливими один для одного. Це лише людські матері, занурені в конкретну культуру, влаштовують сцени, якщо їхній синочок заведе роман із сусідським хлопцем. Гнів цих матерів не продиктований біологією. Чимало людських культур вважали гомосексуальні стосунки не лише прийнятними, а й навіть соціально конструктивними. Найяскравіший прикладом була Давня Греція. У поемі «Іліада» чомусь не згадується, що Фетіда мала щось проти стосунків її сина Ахілла з Патроклом. Цариця Олімпія Македонська була однією з найбільш темпераментних та владних жінок давнього світу, й навіть убила свого чоловіка царя Філіпа. А проте з нею не сталось істерики, коли її син Олександр Великий запросив додому на вечерю свого коханця Гефестіона.