Як можна відрізнити, що є біологічно визначеним, а що люди просто намагаються виправдати за допомогою біологічних міфів? Залізне правило тут звучить так: «Біологія дозволяє, культура забороняє». Біологія готова стерпіти дуже широкий спектр можливостей. Це культура зобов’язує людей реалізовувати одні можливості, тоді як забороняти інші. Біологія дозволяє жінкам мати дітей – деякі культури зобов’язують жінок реалізовувати цю можливість. Біологія дозволяє чоловікам насолоджуватися сексом один з одним – деякі культури забороняють їм реалізовувати цю можливість.

Культура зазвичай стверджує, що вона забороняє лише те, що є неприродним. Але з біологічної точки зору, нічого неприродного немає. Усе, що можливе, є також природним за визначенням. Дійсно неприродної поведінки, такої, що йде проти законів природи, просто не може існувати, тому й жодної заборони не потрібно. Адже жодна культура чомусь ніколи не намагалася заборонити чоловікам фотосинтезувати, жінкам – бігати швидше за швидкість світла або негативно зарядженим електронам притягуватись один до одного.

Насправді наші поняття «природного» та «неприродного» беруться не з біології, а з християнської теології. Згідно з теологами, «природне» означає «відповідає задумам Бога, який створив природу». Християнські теологи стверджували, що Бог створив людське тіло, задумавши кожну кінцівку та орган для того, щоби служити конкретній меті. Якщо використовувати наші кінцівки та органи з метою, передбаченою Богом, то це буде природна діяльність. Якщо ж використовувати їх інакше, ніж задумав Господь, це буде неприродно. Але еволюція не має кінцевої мети. Органи не еволюціонували з якоюсь божественною метою, а спосіб їх використання постійно змінюється. В організмі людини немає жодного органа, який виконував би лише роботу свого прототипу, коли той вперше з’явився сотні мільйонів років тому. Органи з’являються для виконання конкретної функції, але щойно починають існувати, то можуть пристосовуватись також для іншого застосування. Роти, наприклад, виникли тому, що найдавніші багатоклітинні організми потребували способу поглинання їхніми тілами поживних речовин. Ми все ще використовуємо наші роти з цією метою, але використовуємо їх також для поцілунків, розмов, а деякі рембо ще й висмикують ними кільця з ручних гранат. Чи вважати якесь із цих застосувань неприродним лише тому, що наші предки-плазуни 600 мільйонів років тому не робили таких речей своїми ротами?

Аналогічно, крила не з’явилися вмить в усій своїй аеродинамічній славі. Вони розвинулися з органів, що слугували іншій меті. З однією теорієюї, крила комах еволюціонували мільйони років тому з виростів тіла нелітаючих жуків. Жуки з виростами мали більшу площу поверхні, ніж ті, що без них, і тому поглинали більше сонячного світла й таким чином підтримували вищу температуру тіла. Унаслідок повільного еволюційного процесу ці жуки виростали дедалі більшими. Та сама будова, що була доброю для максимального поглинання сонячного світла – велика площа поверхні тіла, маленька вага, – за збігом давала комахам також підйомну силу, коли вони стрибали. Ті, що мали вирости більші, могли стрибати далі. Тоді деякі комахи почали використовувати їх для планерування, а звідти вже залишався лише невеличкий крок до крил, що по-справжньому уможливили літання в повітрі. Наступного разу, коли у вашому вусі задзвенить комар, звинуватьте його в неприродній поведінці. Адже якби він поводився добре та задовольнявся тим, що дав йому Господь, то використовував би свої крила лише як панелі сонячної батареї.

Так само багато завдань мають і наші статеві органи та поведінка. Уперше секс виник для народження дітей, а ритуал залицяння – як спосіб визначення придатності потенційного партнера. Але наразі багато тварин використовують і те, й інше для багатьох соціальних завдань, що мають мало спільного зі створенням їхніх маленьких копій. Шимпанзе, наприклад, використовують секс для зміцнення політичних союзів, встановлення близьких стосунків та зняття напруження. Чи є це неприродним?

Стать та гендер

Отже, немає великого сенсу стверджувати, що природною функцією жінки є народження дітей або що гомосексуальність є неприродною. Більшість законів, норм, прав та обов’язків, що визначають мужність та жіночність, відбивають лише людське уявлення про них, а не біологічну реальність.

З біологічної точки зору, люди діляться на самців та самиць. Самцем Homo sapiens є той, хто має одну X-хромосому та одну Y-хромосому; самицею є той, хто має два X. При цьому терміни «чоловік» та «жінка» являють собою соціальні, а не біологічні, категорії. Здебільшого в людських суспільствах чоловіки є самцями, а жінки – самицями, тож соціальні терміни мають значне навантаження, що мало (якщо взагалі) стосуються біологічних. Чоловік не є людиною розумною з певними біологічними якостями, на кшталт XY-хромосом, тестикул та великої кількості тестостерону. Скоріше, він посідає певне місце в уявному порядку людей його суспільства. Його культурні міфи наділяють його певними чоловічими ролями (приміром, заняття політикою), правами (приміром, голосування на виборах) та обов’язками (приміром, військової служби). Таким же чином, і жінка не є людиною розумною з двома X-хромосомами, маткою та великою кількістю естрогену. Скоріше, вона є членом уявного порядку людей жіночої статі. Міфи її суспільства наділяють її унікальними жіночими ролями (виховання дітей), правами (захисту від насильства) та обов’язками (покірності її чоловікові). Оскільки ролі, права та обов’язки чоловіків та жінок визначаються скоріше міфами, ніж біологією, поняття «мужність» та «жіночність» суттєво варіюються від одного суспільства до іншого.

Щоби менше плутатись, учені зазвичай розрізняють «стать», що є біологічною категорією, та «гендер» – категорію культурну. Залежно від статі, люди діляться на самців та самиць, причому критерії цього поділу є об’єктивними й залишаються незмінними протягом усієї історії. Залежно від гендеру люди діляться на чоловіків та жінок (а деякі культури мають також інші категорії). Так звані «чоловічі» та «жіночі» якості є міжсуб’єктивними та зазнають постійних змін. Прикладом можуть бути суттєві відмінності поведінки, бажань, вбрання та навіть постави, очікуваних від жінки в стародавніх та сучасних Афінах.[54]

22. Мужність XVІІІ століття: офіційний портрет короля Франції Людовика XIV. Зверніть увагу на довгу перуку, панчохи, взуття на високих підборах, позу танцюриста… та здоровезний меч. У сучасній Америці все це (крім меча) вважалося б ознаками жіночності. Але свого часу Людовик був європейським взірцем мужності та чоловічої сили

23. Мужність ХХІ століття: офіційний портрет президента США Барака Обами. Що сталося з перукою, панчохами, високими підборами… та мечем? Домінантні чоловіки ще ніколи не виглядали так нудно й нецікаво, як сьогодні. Протягом більшої частини історії домінантні чоловіки були пишними й яскравими, як вожді американських індіанців з їхніми головними уборами з пір’я та індійські магараджі в шовках та діамантах. У царстві тварин самці мають тенденцію бути більш помітними та розцяцькованими, ніж самиці, – згадайте хоча б павичевий хвіст та левову гриву

Стать – то дитяча забавка, а от гендер – то вже серйозно. Належати до чоловічої статі простіше простого. Треба просто народитися з хромосомами X та Y. Належати до жіночої статі так само легко. Пара X-хромосом, і все о’кей. Натомість стати чоловіком або жінкою доволі складно, бо це потребує великих зусиль. Оскільки більшість чоловічих та жіночих якостей є скоріше культурними, ніж біологічними, жодне суспільство автоматично не увінчує кожного самця званням чоловіка або кожну самицю званням жінки. Не є ці титули й довічними. Самці повинні постійно доводити свою мужність протягом усього життя, від колиски й до могили, в нескінченній низці ритуалів і вчинків. Робота жінок також ніколи не завершується – вони весь час повинні доводити самим собі та іншим, що є достатньо жіночними.