Успіх тут аж ніяк не гарантовано. Самці, зокрема, живуть у постійному страху втратити своє право називатися мужніми. Упродовж усієї історії вони були готові ризикувати та навіть жертвувати життям лише заради того, аби люди говорили про них: «Вони є справжніми чоловіками!»

Що ж такого доброго в чоловіках?

Щонайменше з часів Сільськогосподарської революції більшість людських суспільств були патріархальними, де чоловіки цінувалися вище за жінок. Незалежно від конкретного визначення понять «чоловік» та «жінка» в тому чи іншому суспільстві, бути чоловіком завжди було краще. Патріархальні суспільства навчають чоловіків думати та діяти по-чоловічому, а жінок – по-жіночому, караючи кожного, хто насмілюється порушити ці обмеження. Проте тих, хто не насмілюється, вони не винагороджують рівною мірою. Якості, які вважаються чоловічими, цінуються більше, ніж ті, що вважаються жіночими, а члени суспільства, які уособлюють ідеал жіночності, отримують менше за тих, хто демонструє ідеал мужності. У здоров’я та освіту жінок вкладається менше ресурсів; вони мають менші економічні можливості, меншу політичну владу та меншу свободу пересування. Гендер – це перегони, у яких деякі бігуни змагаються лише за бронзову медаль.

Щоправда, купка жінок зуміла вибитися на перше місце, наприклад Клеопатра в Єгипті, імператриця У Цзетянь у Китаї та Єлизавета I в Англії. Однак вони є лише винятком, що підтверджує правило. Упродовж 45-річного царювання Єлизавети всі члени парламенту, офіцери Королівських військово-морських сил та армії, судді й адвокати, єпископи й архієпископи, теологи й священики, терапевти й хірурги, учні й викладачі в усіх університетах та коледжах, мери й шерифи та майже всі письменники, архітектори, поети, філософи, художники, музиканти й учені були чоловіками.

Патріархат був нормою в майже всіх сільськогосподарських та індустріальних суспільствах. Він добре пережив політичні потрясіння, соціальні революції та економічні трансформації. Візьмімо, наприклад, Єгипет, який протягом століть завойовували безліч разів. Його окуповували ассирійці, перси, македонці, римляни, араби, мамелюки, турки та британці – а його суспільство завжди залишалося патріархальним. Єгипет керувався фараонівським, грецьким, римським, мусульманським, оттоманським та британським правом – і всі вони дискримінували людей, які не були «справжніми чоловіками».

Оскільки патріархат такий універсальний, він не може бути продуктом якогось зачарованого кола, якому поклала початок випадкова подія. Особливо варто відзначити, що навіть до 1492 року більшість суспільств у обох Америках та Афро-Азії були патріархальними, незважаючи на те що вони не контактували між собою тисячі років. Якщо патріархат в Афро-Азії став наслідком якоїсь випадкової події, то чому ж тоді патріархальними були ацтеки та інки? Значно ймовірніше, що, навіть попри варіацію точного визначення понять «чоловік» та «жінка» у різних культурах, існує певна універсальна біологічна причина, чому майже всі культури цінували мужність більше за жіночність. Ми не знаємо, що це за причина. Теорій є багато, але жодна з них непереконлива.

Сила м’язів

Найвідоміша теорія стверджує, що чоловіки сильніші за жінок і що вони використовували свою більшу фізичну силу для примусу жінок до покори. Делікатніша версія звучить так: сила дозволяла чоловікам монополізувати завдання, що вимагали важкої ручної праці, такі як оранка землі та збирання врожаю. Це давало їм контроль за виробництвом їжі, що поступово трансформувався в політичну владу.

Але у такого погляду на м’язову силу є дві проблеми. По-перше, твердження, що «чоловіки сильніші за жінок» є правдою лише в середньому і лише щодо певних типів сили. Жінки, загалом, є витривалішими до голоду, хвороб та втоми, ніж чоловіки. Також багато жінок швидше бігають та піднімають більшу вагу, ніж багато хто з чоловіків. До того ж (найпроблемніше місце цієї теорії) протягом усієї історії жінки були переважно виключені зі сфер, що не потребують великих фізичних зусиль (таких як духовенство, право та політика), тоді як залучалися до важкої ручної праці на полях, у ремеслах та домашньому господарстві. Якби соціальна влада поділялась у прямій залежності від фізичної сили чи витривалості, жінки мали б отримати її значно більше.

Ще важливішим є те, що жодної прямої залежності між фізичною силою та соціальною владою серед людей просто немає. Люди в шістдесят років зазвичай мають владу над двадцятирічними, хоча ті значно міцніші за них. Типового власника плантації в Алабамі у середині ХІХ століття міг умить побороти будь-який раб, який обробляв його бавовняні поля. Для вибору єгипетських фараонів або католицьких пап чомусь не використовувалися боксерські поєдинки. У суспільствах мисливців-збирачів влада зазвичай належала людям, які мали найкращі соціальні навички, а не найбільш розвинену мускулатуру. В організованій злочинності великий бос не обов’язково є найдужчим чоловіком. Навпаки, зчаста це старший чоловік, який дуже рідко застосовує власні кулаки, бо має молодших та сильніших підлеглих, готових зробити за нього брудну роботу. Хлопець, який думає, що для захоплення влади в синдикаті треба побити дона, навряд чи проживе достатньо довго, аби зрозуміти свою помилку. Навіть серед шимпанзе альфа-самець завойовує своє місце, будуючи стійкі коаліції з іншими самцями та самицями, а не шляхом бездумного насильства.

Фактично історія людства показує, що між фізичною міццю та соціальною владою часто існує зворотна залежність. У більшості суспільств ручною працею займаються нижчі класи. Це може відбивати становище Homo sapiens у харчовому ланцюзі. Якби важила лише груба фізична сила, розумні опинилися б не вище середнього щабля цієї драбини. Але їхні розумові та соціальні здібності вивели їх на верхівку. Таким чином, лише природно, що владний ланцюг усередині виду також більше визначається розумовими та соціальними здібностями, ніж грубою силою. Відповідно важко повірити, що найвпливовіша та найстабільніша соціальна ієрархія в історії ґрунтується лише на здатності чоловіків до фізичного примусу жінок.

Покидьки суспільства

Інша теорія пояснює, що домінування чоловіків є результатом не сили, а агресії. Мільйони років еволюції зробили чоловіків значно жорстокішими за жінок. Згідно з цією теорією, жінки цілком можуть зрівнятися з чоловіками у ненависті, жадібності та образах, але, коли доходить до штовханини, чоловіки більш готові вдаватися до грубого фізичного насильства. Ось чому протягом усієї історії військові дії були чоловічою прерогативою.

Під час війни контроль чоловіків над збройними силами робив їх також господарями цивільного суспільства. Потім вони використовували свій контроль цивільного суспільства, щоби вести дедалі більше війн, і що більше було тих війн, то більше чоловіки контролювали суспільство. Цей цикл зворотного зв’язку пояснює як повсюдність війн, так і повсюдність патріархату.

Нещодавні дослідження гормональної та когнітивної систем чоловіків і жінок підтвердили припущення, що чоловіки справді мають більш агресивні та жорстокі тенденції, а тому в середньому краще придатні для служби рядовими солдатами. А проте за умови, що всі рядові є чоловіками, чи випливає з цього, що ті, хто веде війну та насолоджується її плодами, повинні також бути чоловіками? Це безглуздо, як припущення, що, оскільки всі раби, які обробляють бавовняні поля, є чорними, то і власники плантації також будуть чорними. А якщо повністю чорна робоча сила може контролюватися повністю білим керівництвом, то чому солдати виключно з чоловіків не можуть контролюватися командуванням виключно з жінок або, принаймні, частково з жінок? Фактично, в численних суспільствах протягом усієї історії людства старші офіцери не проходили весь шлях нагору від рядового. Аристократи, багаті та освічені автоматично отримували офіцерське звання, а в нижчих чинах не служили ніколи.