Одрі Ніффенеґґер
Дружина мандрівника в часі
© Audrey Niffenegger, 2003
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016
Виняткова, позачасова історія кохання… Лише безсердечного читача не зворушать до сліз ті небезпеки, з якими зіштовхуються Генрі та Клер, і та запаморочлива перемога любові над часом.
Клер і Генрі почергово оповідають цю історію, розкриваючи глибину свого зв’язку, попри все науково-фантастичний задум стає потужною оригінальною історією кохання.
Натхненно… Ніффенеґґер геніально грає у часовій дзеркальній залі.
Читачі пригадають любов у романі «Кохання під час холери», яка існує, незважаючи на всі негаразди і перешкоди… Маркес, як і Ніффенеґґер, намагається донести нам, що для піднесеної любові не існує трагедій і жодних обмежень.
Винахідливе та гостре письмо Ніффенеґґер варте того, щоби його прочитали.
Зворушлива, гостра проза… Ніффенеґґер пише з безстрашністю, непохитністю та чіткістю військового кореспондента, що стоїть неподалік поля битви.
Виняткова історія чудового чоловіка у дивному становищі (він мандрує у часі) та жінки, яка його кохає. Час і місце дії – Чикаґо; все просто чудово.
Начебто любов і недостатньо складна річ, утім, дебютантка Ніффенеґґер вигадує щасливу пару, в якої є своєрідна проблема… Слід віддати належне Ніффенеґґер: вона уникає дешевих прийомів і розвиває свої інноваційні концепції надзвичайно дивним і дотепним способом.
Усупереч тому, що про неї говорять, «Дружина мандрівника в часі» – це дуже давня історія любові: складна, сексуальна, неймовірна… Чарівливо, винахідливо переказана, цілком не гірша від інших.
Незвичайний роман з унікальною передумовою… Ніффенеґґер зі співчуттям розвиває своїх унікальних персонажів, які гідно приймають як труднощі, так і дарунки долі. Не дозволяйте ошукати себе чарівливістю стосунків Генрі та Клер – вони затягнуть вас у свій світ і змусять розділити з ними мрії і розчарування. Вони розіб’ють вам серце.
Тим, хто каже, що немає нових історій про кохання, щиро раджу «Дружину мандрівника в часі» – фантастичний роман, красиво створений і водночас надзвичайно художній та запаморочливо романтичний.
Примарна, оригінальна, розумна – аж дух захоплює… словом, настільки рідкісна книжка, яку тепер дочитую, що жалкую, бо її написала не я.
Дивна й чарівлива історія кохання. Більшість із нас зустрічає коханих людей уже в зрілому віці, коли дитинство давно позаду. У Генрі та Клер – через чудову здатність Генрі до атемпоральності – це трапилося двічі. Історія відданості, профільтрована часом, – історія двох людей, що дорослішають разом, мов споріднені душі в світі, який може змінитися в одну мить.
Одрі Ніффенеґґер вигадує витончену й людяну історію випадкового мандрівника у часі й кохання всього його життя. Написано надзвичайно винахідливо, вишукано кмітливо та з любов’ю, «Дружина мандрівника в часі» виблискує і безстрашно досліджує ніжне переплетіння любові й часу. Цей роман – щось надзвичайне.
Історія піднесеного кохання, освітлена десятками тонко підмічених деталей і сцен, що спритно ковзають довкола величезної загадки у самому серці книги… Залишає читача з відчуттям яскравості та дивацтва життя.
Вигадливо переплетено… Надзвичайно творчо.
Переконливо… Майстерно написаний роман, у якому поєднані неповторні персонажі та їх щирі емоції, що грають у «класики» з часом і які можна інтерпретувати на багатьох рівнях.
Дружина мандрівника в часі
Час на годиннику – наш банківський менеджер, збирач податків, поліцейський інспектор; цей внутрішній час – наша дружина.
Для Елізабет Гілман Тамандл (20 травня 1915 року – 18 грудня 1986 року) і Норберта Чарлза Талмандла (11 лютого 1915 року – 23 травня 1957 року)
Пролог
Клер: Важко, коли тебе лишають. Чекаю Генрі, не знаючи, де він, тривожачись, чи з ним усе гаразд. Важко бути тим, хто зостається.
Постійно чимось займаю себе. Так час минає швидше.
Самотньою лягаю спати й самотньою прокидаюся. Ходжу на прогулянки. Працюю до знемоги. Спостерігаю, як вітер грає зі сміттям, що всю зиму пролежало під снігом. Усе здається таким простим, поки про це не замислишся. Чому любов міцніє у розлуці?
Колись давно чоловіки йшли в море, а жінки чекали їх, стоячи біля самої води і виглядаючи крихітне суденце на обрії. Тепер я чекаю Генрі. Він зникає, сам того не бажаючи, без попередження. Я чекаю його. Кожна мить очікування здається мені роком, вічністю. Кожна мить така ж повільна й прозора, неначе скло. Крізь кожну мить бачу ряд нескінченних митей очікування. Чому він пішов туди, куди я за ним піти не зможу?