Кітінґ сів на підлогу, біля шафи; він стомився і просто мусив випростати ноги. Він не хотів відходити від шафи, бо почувався впевненіше, притулившись до неї, ніби там досі лежав документ, що він його щойно віддав.

— Пітере, ти це все чув. Ти бачив, як я практикую це протягом десятьох років. Ти ж розумієш, що це світова практика. Чому ж ти бридишся? Ти не маєш права сидіти тут і витріщатися на мене з виглядом ображеної доброчесності! Ти ж теж береш у цьому участь. Ти отримав свою частку і повинен діяти далі. Ти боїшся побачити, до чого це призведе. Я — ні.

Світ майбутнього. Світ, що я його прагну. Світ послуху та єдності. Світ, в якому думки кожної людини не будуть її власними, а стануть лише спробою вгадати думки сусіда, який теж не має власних думок — і так далі, Пітере, в усьому світі. Поки всі не погоджуватимуться з усіма. Світ, в якому людина не матиме власних бажань, а скерує всі свої зусилля на задоволення бажань сусіда, який не має власних бажань, окрім бажання задовольнити бажання наступного сусіда, який не матиме жодних бажань — і так в усьому світі, Пітере. Поки всі не служитимуть усім. Світ, в якому люди будуть працювати не заради такого невинного стимулу як гроші, а заради безголового чудовиська — престижу. Схвалення інших — їхня схвальна думка — думка людей, яким не дозволено мати власної думки. Восьминіг — самі щупальця і відсутність мозку. Судження, Пітере! Жодних суджень, а лише опитування громадської думки. Середні показники на нулі, — оскільки індивідуальність буде заборонено. Світ із вирізаним двигуном, і його єдине серце підкачуватиме моя рука. Моя рука — і руки кількох, лише кількох людей, схожих на мене. Тих, хто знає, що змушує тебе поводитися саме так, — тебе, велике, чудове ніщо, тебе, хто не вибухає люттю, коли ми називаємо тебе посередністю, маленького, звичайного, тебе, хто вподобав і полюбив ці імена.

Ви сидітимете на троні і в храмі, ви, маленькі люди, повноправні правителі, які змушують правителів минулого корчитися від заздрощів, абсолютні, всемогутні, поєднання Бога, пророка і короля. Голос народу. Посереднє, звичайне, узагальнене. Ти знаєш відповідний антонім до еґо? Посередність, Пітере. Влада посередностей. Але навіть посередність колись має хтось відкрити. Ми робимо це відкриття. Голос Бога. Ми насолоджуватимемося безмежним послухом — серед людей, які не навчені нічого, крім послуху. Ми назвемо це «служінням»! Ми видаватимемо медалі для служіння. Ви падатимете одне на одного, щоб видряпатися вгору і побачити, хто вміє підкорятися краще і більше. Інших відмінностей не буде. Жодних інших форм особистих досягнень. Ти бачиш Говарда Рорка на цій картинці? Ні? Тож не марнуй часу на дурні запитання. Усе, чим не можна керувати, повинно зникнути. А якщо час від часу такі диваки з'являтимуться на світ, вони не доживатимуть і до дванадцяти років. Коли їхній мозок почне функціонувати, він відчує тиск і вибухне. Це той тиск, що породжує вакуум. Ти знаєш про долю глибоководних істот, яких виставляють на сонячне світло? Те саме ставатиметься з майбутніми рорками. Інші всміхатимуться і коритимуться. Ти зауважив, що недоумки завжди всміхаються? Перша зморшка на чолі людини — це перший дотик Бога. Дотик думки. Але в нас не буде ані думок, ані Бога. Тільки схвалення усмішкою. Автоматичні важелі — всі промовляють: «Так»…

Отак ось, і якби ти був трохи розумнішим, наприклад, як твоя колишня дружина, ти запитав би: навіщо це вам, правителям? І навіщо це мені, Еллсвортові Монктону Тухі? І я відповів би: «Так, ти маєш рацію. Я отримаю не більше за вас. Я не маю іншої мети, ніж підтримувати ваше задоволення. Брехати, лестити, вихваляти вас, тішити ваше марнославство, виголошувати промови про людей та загальне благо». Пітере, мій бідолашний давній друже, я найбільший альтруїст з усіх, кого ти колись знав. У мене менше незалежності, ніж у тебе, хоча я щойно змусив тебе продати свою душу. Ти використовував людей принаймні заради того, щоб отримати від них щось для себе. Мені ж нічого не потрібно для себе. Я використовую людей заради того, що можу зробити для них. Це моя єдина функція і задоволення.

У мене немає особистих цілей. Мені потрібна влада. Потрібен мій світ майбутнього. Дозволити всім жити для всіх. Дозволити пожертвувати всім і нічого не отримати натомість. Дозволити всім страждати і нікому не радіти. Загальмувати прогрес. Спричинити застій в усьому. Під час застою є рівність. Усі підпорядковуються всім. Універсальне рабство — навіть без гідності господаря. Рабство рабства. Величезне коло — і цілковита рівність. Світ майбутнього.

— Еллсворте… ти…

— Божевільний? Боїшся це сказати? Ти тут сидиш, і ці слова проступають просто в тебе на чолі, твоя остання надія. Божевільний? Роззирнися навколо. Візьми будь-яку газету і прочитай заголовки. Хіба там цього немає? Кожної-кожнісінької думки, що я її висловив? Хіба Європу вже не поглинуло, а ми не спотикаємося об той самий камінь? Усе, що я сказав, міститься в одному слові — колективізм. Хіба це не Бог нашого століття? Діяти спільно. Мислити разом. Відчувати — разом. Єднатися, погоджуватися, підкорятися. Підкорятися, служити, приносити в жертву. Спочатку було: «Розділяй і володарюй». Але потім — «об'єднуй і володарюй». Нарешті ми відкрили це.

Пригадуєш римського імператора, який казав, що він хотів би, щоб у людства була одна голова і він міг би відрубати?[13] Століттями люди сміялися з нього. Але сміється той, хто сміється останній. Ми здійснили те, на що він не спромігся. Ми навчили людей об'єднуватися. Це створює одну шию, що її можна тримати на прив'язі. Ми відкрили чарівний світ. Колективізм.

Поглянь на Європу, дурнику. Чи можеш ти розгледіти за пустопорожніми балачками суть? Одна країна присвятила себе служінню ідеї, що окрема людина не має прав, вони є лише в колективу. Індивідуальність там сприймають як зло, масу — як божество. Не дозволено жодних цілей і чеснот, окрім служіння пролетаріатові. Це перший варіант. А ось другий. Країна присвятила себе служінню ідеї, що людина не має жодних прав, їх має лише держава. Індивідуальність там сприймають як зло, расу — як божество. Не дозволено жодних цілей і чеснот, окрім служіння расі. То я марю чи це сувора реальність уже двох країн? Стеж за рухом обценьків. Якщо тебе лякає перший варіант, ми підштовхнемо тебе в другий. Упустимо тебе і змусимо там жити. Ми зачинили двері. Ми викарбували монету. «Орел» — колективізм, «решка» — колективізм. Боротьба доктрини, що вбиває індивідуальність, з іншою доктриною, що теж убиває індивідуальність. Віддай свою душу народові — або віддай свою душу лідеру. Але віддай її, віддай, віддай.

Моя технологія, Пітере, — запропонувати отруту як їжу й отруту як протиотруту. Не скупися на оздоби, але дотримуйся головної мети. Дай дурням вибір, дозволь їм порозважатися — але не забувай про єдину мету, що її необхідно досягти. Убити індивідуальність. Убити людську душу. Решта додасться автоматично. Поглянь на нинішній стан світу. Ти досі думаєш, що я божевільний?

Кітінґ сидів на підлозі, розчепіривши ноги. Він підняв одну руку і подивився на свої нігті, потім встромив її до рота і відкусив задирку. Але цей рух був оманливим; він увесь зосередився на єдиному відчутті, він слухав, і Тухі знав: він не матиме, що відповісти.

Кітінґ слухняно чекав; здавалося, слова не справляли на нього жодного враження; звук зник, і він просто чекав, коли він відновиться.

Тухі поклав руки на бильця стільця, ворухнув зап'ястками і підніс долоні, потім знову легенько ляснув по дереву, покірно завершуючи розмову. Він підвівся на ноги.

— Дякую, Пітере, — повагом мовив він. — Чесність викорінювати найважче. Усе своє життя я виголошував промови перед великими аудиторіями. Але це була промова, що її ніхто більше не почує.

Кітінґ підняв голову. В його голосі лунало передчуття жаху; він іще не був переляканим, але відлунював жахом, що прийде наступної години:

— Еллсворте, не йди.

Тухі став над ним і лагідно засміявся: