Люлька розхитувалася над містом, як маятник. Вона ковзала вздовж стіни будівлі, минаючи останні ряди цегляної кладки. Над нею вже не було нічого, лише сталеві конструкції та небесний простір. Вона відчувала тиск висоти на барабанні перетинки. Сонце заливало їй очі. Вітер бив у підняте підборіддя.

Побачила, що він стоїть над нею, на останньому поверсі будівлі Вайненда. Він помахав рукою.

Лінія океану розітнула небо. Океан здіймався вгору, а місто тим часом спускалося додолу. Вона залишила позаду дахи судів. Піднялася над дзвіницями храмів.

Перед нею залишалися океан, небо і Говард Рорк.