Людей навчили, що погоджуватися з іншими — це чеснота. Але творець не згоден із цим. Людей навчили, що плисти за течією — це чеснота. Але творець — це людина, яка пливе проти течії. Людей навчили, що триматися купи — це чеснота. Але творець — це людина, яка протистоїть іншим.

Людей навчили, що еґо — це синонім зла, а безкорисливість — це ідеал чеснот. Але творець — це егоїст в абсолютному сенсі, а безкорислива людина — це людина, яка не думає, не відчуває, не судить і не діє. Все це — властивості особистості.

Тут підміна понять — смертельно небезпечна. Суть проблеми перекрутили і людям не залишили жодного вибору — і свободи. Як два полюси добра і зла людині запропонували два поняття: егоїзм і альтруїзм. Егоїзм повинен означати пожертвувати іншими заради себе, а альтруїзм — пожертвувати собою заради інших. Ця безповоротність прив'язала людину до решти людей і залишила їй на вибір біль: власний біль заради інших чи біль, що його завдають інші, заради себе. Коли до цього додали, що людина мусить знаходити задоволення у самопожертві, пастка закрилася. Людину змусили прийняти мазохізм як ідеал — стверджуючи, що єдиною альтернативою цьому є садизм. Це найбільше шахрайство проти людства.

За допомогою цієї схеми залежність і страждання проголосили засадничою передумовою життя.

Але це не вибір між самопожертвою і пануванням. Це вибір між незалежністю і залежністю. Кодекс творця чи кодекс вторинної людини. Ось у чому проблема. У центрі її — вибір між життям і смертю. Кодекс творця виходить із потреб вимогливого мислення, що забезпечує виживання людства. Кодекс вторинної людини збудовано на потребах розуму, не здатного вижити. Усе, що виходить від незалежного еґо людини — це добро. Усе, що виходить від людської залежності від інших — це зло.

В абсолютному сенсі егоїст — це не людина, яка жертвує іншими. Це людина, яка стоїть вище від необхідності використовувати інших у будь-який спосіб. Вони не потрібні їй для життя. Вона не має до них жодного стосунку. Вони не потрібні їй ані для досягнення власних цілей, ані як мотив, ані в думках, ані в бажаннях, ані як джерело енергії. Егоїст не існує для інших людей — і не просить, щоб інші існувати для нього. Це єдина можлива форма братерства і взаємної поваги між людьми.

Рівень здатності до цього у кожного свій, але основний принцип залишається: ступінь незалежності людини, ініціативність і любов до своєї справи визначає талант людини як працівника та її цінність як особистості. Незалежність — це єдина міра людської гідності та цінності. Те, чим людина є, й те, ким стає; не те, що вона зробила чи не зробила для інших. Не існує заміни людській гідності. Не існує іншого мірила особистої гідності, крім незалежності.

У всіх чесних взаєминах немає місця для жертовності. Архітекторові потрібні клієнти, але він не може підпорядкувати свою роботу їхнім бажанням. Вони його потребують, але дають йому замовлення не лише для того, щоб дати йому заробити. Люди із власної волі обмінюються своєю роботою заради взаємного зиску, коли їхні особисті інтереси збігаються і вони зацікавлені в цьому обміні. Якщо вони його не бажають, то не змушені співпрацювати одне з одним, а шукають далі. Це єдина можлива форма взаємин між рівними. Інше — це стосунки раба і господаря або жертви і ката.

Жодна праця не виконується колективно, рішенням більшості. Кожна творча справа потребує керівництва індивідуальної думки. Архітектор потребує багатьох виконавців для зведення будинку. Але не просить їх голосувати за його проект. Вони працюють разом зі спільної згоди, і кожен добровільно виконує своє завдання. Архітектор використовує сталь, скло, бетон, що їх виготовили інші. Але ці матеріали залишаються просто сталлю, склом, бетоном, аж поки він їх не задіє. Те, що він із них зробить, — це його індивідуальне творіння і його індивідуальна власність. Це єдина модель правильної співпраці людей.

Найперше правило землі — це право еґо. Найперший обов'язок людини — обов'язок перед собою. Її моральний обов'язок — ніколи не співвідносити свою головну ціль з іншими. Її моральний обов'язок — робити те, чого вона хоче, за умови, що її бажання не залежать головним чином від інших людей. Це містить увесь спектр її творчих здібностей, її мислення, її працю. Але це не стосується гангстерів, альтруїстів і диктаторів.

Людина мислить і працює самостійно. Людина не може грабувати, експлуатувати чи панувати. Грабунок, експлуатація і панування припускають жертви. Це означає залежність. Це сфера вторинних людей.

Правителі — не егоїсти. Вони нічого не створюють. Вони існують за рахунок інших. Їхня мета — у своїх підданих, у праці поневолених. Вони так само залежні, як жебрак, соціальний працівник чи бандит. Форма залежності не має значення.

Але людей переконали, що саме вторинні істоти — тирани, імператори, диктатори — є уособленням егоїзму. Ця облуда покликана знищити еґо, своє власне та інших. Мета цієї облуди — знищити творців. Або приборкати їх. Це те саме.

Протягом усієї історії два антагоністи протистояли одне одному: творець і паразит. Коли перший творець винайшов колесо, перший паразит винайшовши альтруїзм.

Творець — висміяний, цькований, переслідуваний, експлуатований — і далі собі працював, ішов уперед, тягнучи за собою все людство. Натомість паразит ніяк не сприяв прогресу, він лише створював перешкоди. Ця боротьба має ще одну назву: особистість проти колективу.

«Загальне добро» колективу — раси, суспільні класи, держави — було прокламацією і виправданням кожної тиранії в історії людства. Усі жахіття світової історії коїлися в ім'я людинолюбства. Чи якийсь егоїстичний акт спричиняв бійню, що дорівнялась би до злочинів апологетів альтруїзму? Слід обвинувачувати в цьому людське лицемірство чи саму суть принципу? Найбезжальніші різники були щирими людьми. Вони вірили, що досконале суспільство можливо досягти через гільйотину та розстріл. Ніхто не сумнівався у їхньому праві вбивати, адже вбивали вони заради гуманізму. Вважалося прийнятним, що однією людиною можна пожертвувати задля інших. Змінюються дійові особи, але зміст трагедії залишається незмінним. Гуманіст, починаючи із заяв про любов до людства, закінчує морем пролитої людської крові. Так триває і триватиме, поки люди вірять, що безкорисливість — це добро. Це дозволяє гуманісту діяти і змушувати своїх жертв коритися. Але погляньте на результати!

Єдине правильне гасло людських взаємин, єдине добро, що його люди здатні дати одне одному — руки геть!

А погляньте-но, чого досягло суспільство, побудоване на принципах індивідуалізму. Це наша країна. Найшляхетніша країна в історії людства. Країна найвидатніших досягнень і найбільших свобод. Наша країна не спиралася на засади безкорисливого служіння, жертви, самозречення чи будь-які інші принципи альтруїзму. Її побудовано на праві людини здобувати щастя. Своє власне щастя. Не чиєсь інше. Особистий, приватний, егоїстичний мотив. Погляньте на результати. Зазирніть у своє власне сумління.

Це давній конфлікт. Люди впритул підходили до істини, але щоразу її відхиляли, і цивілізації зникали одна за одною. Цивілізація — це поступ до першочергового права особистості. Усе життя дикуна відбувається на очах громади і регулюється законами племені. Цивілізація — це процес звільнення людини від юрми.

Нині, за нашої епохи, колективізм став законом паразитів і другорядних людей, прадавнє чудовисько зірвалося з ланцюга і нестямно мчить на нас. Колективізм опустив людей до рівня страхітливої та безпрецедентної інтелектуальної вульгарності, отруїв кожен розум, поглинув більшу частину Європи і взявся за нашу країну.

Я — архітектор. Я знаю, яка буде будівля, тому що знаю принципи будівництва. Ми рухаємося в напрямку світу, що я не можу дозволити собі в ньому жити.

Тепер ви розумієте, чому я підірвав Кортландт.

Я спроектував Кортландт. Я дав його вам. Я його знищив.

Знищив, бо не міг дозволити йому існувати. Він став двоголовим чудовиськом. За формою і за змістом. Мені довелося знищити обидві голови. Форму понівечили посередності, які привласнили собі право поліпшувати те, чого вони не створили і не здатні створити. Їм дозволили це зробити, мотивуючи це тим, що альтруїстичне призначення будівлі вище за решту прав, і що я не маю права повстати проти цього.