— Боже мій, Пітере, як усе змінилося! Я пам'ятаю час, коли тебе неможливо було відірвати від журналістів.

— Еллсворте, у мене не залишилося почуття гумору. Взагалі.

— Тобі пощастило. Інакше ти помер би зо сміху.

— Я так втомився, Еллсворте… Я радий, що ти прийшов.

Світло відбивалося від окулярів Тухі, й Кітінґ не міг бачити його очей, лише два скляні кола з металевим відливом, наче мертві фари автомобіля, в яких відбивається світло транспорту, що наближається звіддаля.

— Думаєш, тобі це минеться? — запитав Тухі.

— Що?

— Акт відлюдництва. Велика покута. Лояльна мовчанка.

— Еллсворте, що з тобою?

— Отже, він не винен, так? Отже, ти хочеш, щоб ми дали йому спокій, так?

Кітінґові плечі поворухнулися — більше від наміру, а не від реальної спроби сісти прямо, хоча намір таки був, і його щелепа ворухнулася, щоб запитати:

— Чого тобі треба?

— Всю правду.

— Навіщо?

— Хочеш, щоб я тобі допоміг? Хочеш виправдатися, Пітере? Я міг би, ти знаєш, міг би навести тобі тридцять три причини, й усі шляхетні, ти проковтнув би будь-яку з них. Але я не хочу полегшувати тобі життя. Тому я просто скажу тобі правду: потрібно засадити його за ґрати, твого героя, твого ідола, твого великодушного приятеля, твого ангела-охоронця!

— Я не маю що тобі сказати, Еллсворте.

— Поки ти божеволієш від страху через останню свою витівку, ти краще спробував би зрозуміти, що не тобі тягатися зі мною. Ти говоритимеш, якщо я захочу, щоб ти говорив, а я не маю настрою гайнувати час. Хто спроектував Кортландт?

— Я.

— Ти знаєш, що я — експерт із архітектури?

— Це я спроектував Кортландт.

— Так само як будівлю «Космо-Слотника»?

— Чого ти хочеш від мене?

— Я хочу, щоб ти свідчив на суді, Піте. Хочу, щоб ти розповів у суді правду. Твій друг не такий зрозумілий, як ти. Я не знаю, чого він домагається. Те, що він залишався на місці вибуху, — занадто розумний хід. Він знав, що його запідозрять, і зіграв на цьому. Лише Бог знає, що він казатиме в суді. Я не збираюся дозволити йому уникнути відповідальності. Мотив злочину — ось на чому вони застрягли. Я знаю цей мотив. Але ніхто мені не повірить, якщо я спробую пояснити. Але ти заявиш це під присягою. Ти скажеш правду. Ти розкажеш, хто спроектував Кортландт і чому.

— Його спроектував я.

— Якщо ти хочеш говорити це в суді, спробуй краще себе контролювати. Чому ти тремтиш?

— Дай мені спокій.

— Запізно, Піте. Ти читав колись «Фауста»?

— Чого тобі треба?

— Голову Говарда Рорка.

— Він мені не друг. І ніколи не був. Ти знаєш, що я про нього думаю.

— Я знаю, бісів йолопе! Я знаю, що ти обожнював його все своє життя. Вклякав і обожнював, і водночас завдавав йому ударів у спину. Ти навіть не мав достатньо мужності, щоб власноруч виконати свої наміри. Не міг наважитися на те чи те. Ти ненавидів мене — о, тобі й на думку не спадало, що я це знаю? — і пішов за мною. Ти любив його і ти його нищив. О, нарешті ти знищив його, Піте, і тепер йому немає куди втікати, і ти повинен пройти через це!

— Що він тобі зробив? Яка тобі різниця?

— Ти повинен був запитати в мене про це давно. Але ти не запитував. Це означає, що ти це знав. Ти завжди про це знав. І саме тому ти тремтиш. Чому я повинен допомагати тобі брехати самому собі? Я робив це протягом десятьох років. Ось чому ти прийшов до мене. Ось чому всі вони йдуть за мною. Але ти не можеш отримати щось, не заплативши за це. Ніколи. Незважаючи на те, що мої соціалістичні теорії стверджують протилежне. Ти отримав від мене те, що хотів. Тепер моя черга.

— Я не говоритиму про Говарда. Ти не можеш змусити мене говорити про Говарда.

— Ні? То чому ж ти не викинеш мене звідси? Чому не візьмеш мене за горло і не задушиш? Ти значно сильніший за мене. Але ти цього не зробиш. Ти не можеш. Ти розумієш природу влади, Піте? Фізична сила? М'язи, пістолет або гроші? Ти повинен об'єднатися з Ґейлом Вайнендом. У тебе є що йому розповісти. Ну ж бо, Пітере. Хто спроектував Кортландт?

— Не чіпай мене.

— Хто спроектував Кортландт?

— Облиш мене!

— Хто спроектував Кортландт?

— Це гірше… те, що ти зараз робиш… це значно гірше…

— Гірше за що?

— За те, що я зробив із Луціусом Геєром.

— І що ти зробив із Луціусом Геєром?

— Я його вбив.

— Про що ти кажеш?

— Ось чому це було краще. Я дозволив йому померти.

— Ти мариш.

— Чому ти хочеш убити Говарда?

— Я не хочу його вбивати. Я хочу кинути його до в'язниці. Розумієш? До в'язниці. До камери. За ґрати. Замкнути, зупинити, зв'язати — і залишити живим. Він підводитиметься, коли йому скажуть. Він їстиме те, що йому дадуть. Він рухатиметься, коли йому накажуть рухатись, і зупинятиметься, коли йому накажуть зупинитися. Він ходитиме на джгутову фабрику, коли йому скажуть, і працюватиме так, як йому скажуть. Вони штовхатимуть його, якщо він не йтиме достатньо швидко, і даватимуть йому ляпаси, коли їм заманеться, і битимуть його гумовим кийком, якщо він не коритиметься. І він коритиметься. Він виконуватиме накази. Виконуватиме накази!

— Еллсворте! — закричав Кітінґ. — Еллсворте!

— Ти мені огидний. Не можеш прийняти правду? Ні, ти хочеш, щоб тобі підсолоджували. Ось чому я волію Ґаса Вебба. Він не має жодних ілюзій.

Місіс Кітінґ рвучко відчинила двері. Вона почула крик.

— Забирайтеся звідси! — гаркнув Тухі.

Вона позадкувала, і Тухі грюкнув дверима.

Кітінґ підвів голову:

— Ти не маєш жодного права розмовляти так із моєю матір'ю. Вона не має до тебе жодного стосунку.

— Хто спроектував Кортландт?

Кітінґ підвівся, почовгав до шафи, відчинив шухляду, витягнув зіжмаканий аркуш паперу і простягнув його Тухі. Це був його контракт із Рорком.

Тухі прочитав його і сухо реготнув. Потім подивився на Кітінґа:

— Ти мій великий успіх, Пітере, наскільки я можу судити. Але іноді я повинен відвертатися, щоб не бачити власних успіхів.

Кітінґ стояв біля шафи, опустивши плечі, з порожніми очима.

— Я не сподівався, що ти маєш письмове свідчення з його власним підписом. Отже, ось що він зробив для тебе — а ось те, що ти зробив натомість… Ні, я забираю назад усі образи, Пітере. Ти мусив це зробити. Хто ти такий, щоб заперечувати закони історії? Ти хоч розумієш, що це за документ? Це недосяжний ідеал, мрія століть, мета всіх великих філософських шкіл людства. Ти приборкав його. Змусив працювати для себе. Узяв його досягнення, його винагороду, його гроші, його славу, його ім'я.

Ми лише мріяли і писали про це. Ти продемонстрував це на практиці. Усі філософи, починаючи із Платона, повинні тобі дякувати. Ось він, філософський камінь — здатний перетворити золото на свинець. Я мусив би радіти, але я людина, тому нічого не можу вдіяти, я не радію, мені лише бридко. Інші, Платон та інші, вони насправді вірили, що свинець можна перетворити на золото. Я знав істину від самого початку. Я був чесний із собою, Пітере, і це найважчий різновид чесності. Такий, від якого всі намагаються втекти за будь-яку ціну. Я вже не обвинувачую тебе, Пітере, у такому важко зізнатися.

Він утомлено сів, тримаючи аркуш паперу обома руками, і продовжив говорити:

— Якщо хочеш зрозуміти, як це важко, я тобі розповім: я хочу спалити цей папір. Зробити те, чого прагнеш і ти. Особливої заслуги в цьому бажанні немає, оскільки я знаю, що завтра надішлю це прокуророві округу. Рорк ніколи про це не дізнається — а якби й дізнався, йому це не допомогло б, — але якщо бути чесним, якоїсь миті я хотів спалити цей папірець.

Він акуратно склав аркуш і поклав його до кишені. Кітінґ стежив за його рухами, повертаючи голову, наче кошеня, що стежить за м'ячиком на шворці.

— Ти огидний мені, — повторив Тухі. — Господи, який же ти бридкий зі своїми лицемірними сентиментами! Ти тягнешся за мною, мимриш те, чого я тебе навчив, і отримуєш із цього зиск — але не маєш гідності зізнатися собі у тому, що робиш. Ти зеленішаєш від страху, коли стикаєшся із правдою. Гадаю, це закладено в тобі природою і це моя головна зброя, — але, о Господи, як я втомився від цього. Я повинен принаймні на мить звільнитися від тебе. Усе своє життя я повинен удавати — заради таких нікчемних посередностей, як ти. Щоб захистити ваші почуття, ваші настрої, вашу совість і спокій розуму, що ви його не маєте. Ось ціна, яку я сплачую за те, чого прагну, — але принаймні я знаю, що повинен заплатити. І в мене немає жодних ілюзій про ціну і те, що я набуду.