— Пітере, це набагато простіше, ніж тобі здається. Ти думаєш про особистості. Вважаєш, що йдеться про окремих людей. Але, Боже милий, на це забракло б життя сотні прес-агентів. Усе можна зробити значно швидше. Це ера механізмів, що заощаджують час. Якщо хочеш щось виростити, не конче доглядати кожне окреме зернятко. Ти просто розкидаєш певне добриво. Природа зробить усе інше. Гадаю, ти думаєш, що я відповідаю за це. Але це не так. Господи, ні. Я просто один із багатьох, важіль дуже розлогого руху. Дуже великого і дуже давнього. Так сталося, що я обрав поле, що тебе цікавить — царину мистецтва, бо вважаю, вона зосереджена на вирішальних чинниках завдання, що ми його повинні виконати.

— Так, звісно, але я вважаю, що ти дуже мудра людина. Я про те, як ти обираєш молодих, талановитих людей, які мають майбутнє. Хай я буду проклятим, якщо розумію, як ти це вгадуєш наперед. Пам'ятаєш той жахливий сарай, де починала збиратися Рада американських будівельників? І ніхто не ставився до нас серйозно. І люди сміялися, що ти гайнуєш час на всі ці безглузді організації.

— Мій любий Пітере, люди роблять стільки хибних припущень! Наприклад, оця стара фраза — «Розділяй і володарюй». Ну, вона має своє застосування. Але саме наша ера винайшла потужнішу формулу: «Об'єднуй і володарюй».

— Тобто?

— Нічого такого, що ти зможеш зрозуміти. Я не хочу тебе перевантажувати. Ти не схожий на людину, яка може взяти на себе ще щось.

— О, зі мною все гаразд. Можливо, я здаюся трохи занепокоєним, адже…

— Занепокоєння — це марнування емоційних ресурсів. Дуже нерозумно. Це не личить освіченій людині. Оскільки ми всі — лише наслідок хімічного метаболізму та економічних чинників нашого минулого, ми чорта лисого не можемо вдіяти. Тому навіщо непокоїтися? Звісно, є очевидні винятки. Справді очевидні. Коли обставини аж такі приголомшливі, що спонукають нас до певної свободи дій. Як-от твій візит до мене, щоб поговорити про Кортландт.

Кітінґ кліпнув, потім вдячно всміхнувся. Він подумав, що це було цілком у Еллсвортовому стилі — вгадати і позбавити його необхідності вдаватися до ніякових прелюдій.

— Маєш рацію, Еллсворте. Ось про що я хотів би поговорити з тобою. Ти дивовижний. Читаєш мене як розгорнуту книжку.

— Яку саме книжку, Пітере? Бульварний роман? Історію про кохання? Детектив? Чи як плагіат? Ні, скажімо так: багатотомник. Хороший, довгий, захопливий роман у кількох частинах, в якому бракує закінчення. Останній розділ втрачено. Не буде жодного закінчення. Якщо, звісно, ним не стане Кортландт. Так, це був би вдалий останній розділ. — Кітінґ чекав, уважний і беззахисний, забувши про ганьбу, не приховуючи благання. — Величезний проект, дільниця Кортландт. Більший за Стоунрідж. Пітере, ти пригадуєш Стоунрідж?

«Він просто розслабився зі мною, — думав Кітінґ, — він втомився, не може ж він завжди бути тактовним, не усвідомлює, що…»

— Стоунрідж… Чималенький житловий квартал Ґейла Вайненда. Пітере, ти коли-небудь замислювався про кар'єру Вайненда? Від портового щура до Стоунріджу — ти розумієш, що означає такий поступ? Чи здатен ти порахувати зусилля, енергію, страждання, що Ґейл Вайненд розраховувався ними за кожен крок на цьому шляху? І ось я, і тримаю у своїх руках проект значно грандіозніший за Стоунрідж, отриманий без найменшого зусилля. — Він опустив руку і додав:

— Якщо його, звісно, отримаю. Можливо, це тільки мовний зворот. Не сприймай це буквально, Пітере.

— Я ненавиджу Вайненда, — сказав Кітінґ, дивлячись на підлогу. — Ненавиджу його більше, ніж будь-кого.

— Вайненда? Він дуже наївна людина. Досить наївна, щоб вірити, що людей насамперед мотивують гроші.

— Не тебе, Еллсворте. Ти людина честі. Ось чому я вірю в тебе. Це все, що мені залишилося. Якщо я перестану вірити в тебе, мені не залишиться нічого… ніде.

— Дякую тобі, Пітере. Дуже мило з твого боку. Істерично, але мило.

— Еллсворте… ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.

— У мене є припущення.

— От бачиш, ось чому я не можу збагнути…

— Що?

Він мусив це сказати. Хоча вирішив був ніколи не говорити, але зараз він мусив.

— Еллсворте, чому ти покинув мене? Чому більше нічого не пишеш про мене? Чому завжди — у твоїх колонках і будь-де, коли йдеться про якесь замовлення, що ти можеш дістати — чому завжди Ґас Вебб?

— Але ж, Пітере, чому б і ні?

— Але… Я…

— Шкода, що ти геть мене не розумієш. За всі ці роки ти так і не втямив моїх принципів. Пітере, я не вірю в індивідуалізм. Я не вірю, що якась людина може стати незамінною. Я вважаю, що ми всі рівні та взаємозамінні. Твою нинішню позицію завтра може посісти будь-хто інший. Егалітарне чергування. Хіба ж я не повторював це тобі? Як на твою думку, чому я обрав колись тебе? Чому допоміг стати тим, ким ти є? Щоб захистити нашу царину від людей, які можуть стати незамінними. Щоб дати шанс усім ґасам веббам нашого світу. Чому ти думаєш, що я боровся проти таких людей, як, наприклад, Говард Рорк?

Кітінґа тіпало. Він подумав, що це контузія, бо почувався так, наче щось пласке і важке впало йому на голову, і це місце небавом почорніє і посиніє, а потім набрякне; зараз він відчував лише нудотне заціпеніння. Насилу розпізнавані уривки думки казали йому, що ідеї, які він почув, є високоморальні, зрозумілі для нього, і що в них немає нічого поганого, жодних лихих намірів. Тухі не зводив із нього погляду своїх лагідних, доброзичливих очей. Можливо пізніше… він довідається пізніше… Але щось проштрикнуло його наскрізь і застрягло в мозку. Він зрозумів, що це. Ім'я.

І хоча він покладав усі свої надії на милість Тухі, неочікувано щось перевернулося в ньому, він нахилився вперед, знаючи, що це зашкодить, прагнучи заподіяти Тухі біль, і його губи склалися в гримасу, оголюючи зуби і ясна.

— Але тут, Еллсворте, ти зазнав фіаско. Поглянь, де він тепер — Говард Рорк.

— О Боже ти мій, як нудно дискутувати з людьми, здатними розуміти лише очевидне. Пітере, ти геть не здатен зрозуміти принципів. Ти розмірковуєш в категоріях особистості. Невже ти й справді вважаєш, що в моєму житті є лише одна місія — перейматися долею твого Говарда Рорка? Містер Рорк — лише одна деталь із багатьох. Я мав із ним справу, коли було зручно. І досі маю, хоча й не безпосередньо. Проте зізнаюся, що містер Говард Рорк становить велику спокусу для мене. Інколи я відчуваю, як буде прикро, якщо мені не випаде знову зіткнутися з ним особисто. Але може виявитися, що необхідності в цьому не буде. Коли маєш справу із принципами, Пітере, це звільняє від необхідності перейматися особистостями.

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що можна дотримуватися одного із двох методів. Можна присвятити своє життя висмикуванню кожної бур'янини, щойно вона проклюнеться — але на цю роботу забракне і десятьох життів. А можна підготувати ґрунт, скропивши його певними хімікатами, скажімо так, — і бур'яни просто не зможуть рости. Цей другий метод швидший. Я кажу «бур'яни», бо це зручний символ, що тебе не злякає. Така ж технологія буде ефективна стосовно будь-яких інших рослин, що ми їх хочемо позбутися: гречки, картоплі, апельсинів, орхідей або кручених паничів.

— Еллсворте, я не розумію, про що ти.

— Звісно, не розумієш. Це моя перевага: я щодня говорю про це публічно, і ніхто не розуміє, про що йдеться.

— Ти чув, що Говард Рорк зводить будинок, приватний будинок для Ґейла Вайненда?

— Мій любий Пітере, невже ти думаєш, що я чекав, поки ти повідомиш мені цю новину?

— І тобі це подобається?

— Чому це повинно мені подобатися чи не подобатися?

— Ти чув, що Рорк і Вайненд стали найкращими друзями? І що це справжня дружба, як я знаю! Ти знаєш, на що здатен Вайненд. Ти знаєш, що він може зробити для Рорка. Спробуй зупинити Рорка зараз! Спробуй його зупинити! Спробуй…

Він затнувся і замовк. Він виявив, що витріщається на голі щиколотки Тухі між краєм піжами і хатніми капцями з овечої вовни. Він ніколи не уявляв собі Тухі голим; якось ніколи не думав про те, що Тухі має фізичне тіло. Було щось трохи непристойне у цих щиколотках: бліда, аж синювата шкіра обтягала кістки, що здавалися крихкими. Це спонукало його подумати про обгризені курячі кісточки, що залишаються на тарілці після вечері; їх можна зламати без будь-яких зусиль. Йому захотілося простягнути руку, схопити цю щиколотку великим і вказівним пальцями і скрутити її.