У гавані на них чекав якийсь чоловік. Каїн кинув йому канат, і чоловік вправно обв’язав ним стовп.

— Все добре? — запитав він, щойно мотор стих.

Каїн вийшов з рубки, не дивлячись у бік ящика.

— Без проблем, — відповів він і покликав чоловіка на борт.

«І папір з номером я загубив, — подумав Нісс. — Ой-ой-ой, і треба ж було мені загубити номер! Заки знайду Йоганнеса, мине купа часу!»

Він трохи розігнався й стрибнув на понтон. Коли його ноги торкнулися дощок, пролунав гучний удар.

— Що, в біса?.. — сказав, як попереднього разу, Каїн, який вже стояв на палубі.

Він нахилився, а коли випростався, Нісс побачив його здивоване обличчя.

— Мені пора до психіатра, — пробурмотів він, крутячи щось у руках. — Певно, я збожеволів.

З каюти почувся голос:

— Що сталося, Томасе? Що таке?

Каїн підвів очі до неба, аж раптом розреготався.

— Хтось із вулиці жбурнув нам мобілку! — сказав він. — Ну, в порівнянні зі сміттям це й справді прогрес. Дурнуваті туристи! Та ні, вже все о’кей.

І знову зник під палубою.

Нісс побіг.

37

— Хто такий Кевін? — запитав Торіл.

— Один хлопець з моєї школи, — сумно пояснив Йоганнес. — Він мене шантажує.

Здивоване обличчя Торіла свідчило, що той нічого не розуміє.

— Він хоче зарізати його маму! — зі знанням справи пояснила Моа. — Якщо Йоганнес не дасть тому хлопцеві те, що тому взагалі не належить! Це називається гроші.

— Антак розповідав про це, — пригадав Торіл. — Маленькі монети, які були ще у Сиву Давнину. Але бувають і паперові гроші.

Йоганнес кивнув.

— Сьогодні після обіду я маю принести йому гроші! — зітхнув він, глянувши на наручний годинник. — Вже за годину! А я поняття не маю, де мені їх дістати!

— За годину? — перепитала Моа. — А що, сьогодні обіду не буде?

Торіл схопився за голову:

— Ти ж цілий ранок тільки те й робила, що їла! А звідки беруться гроші?

— За гроші працюють, — пояснив Йоганнес. — Але діти не мають права працювати, розумієш. Тому вони отримують тільки кишенькові гроші. Але всі мої кишенькові гроші вже в нього!

Торіл кивнув, так ніби зрозумів, хоча й досі виглядав доволі спантеличено.

— У вас, людей, все завжди так складно, — сказав він. — А іншої можливості, аніж витягти гроші з кишені, в тебе нема?

Але Йоганнес вже відчинив дверцята однієї з шафок, що були вгорі.

— Є! — відповів він, витягаючи стару бляшанку з-під кави із золотою печаткою, яка була Бріттиною таємною схованкою. — Я міг би щось позичити.

Але у бляшанці він знайшов лише ключ від велосипеда, гумову стрічку, забутий чек із мережі цукерень і стару німецьку марку, яка видалась йому вже зовсім чужою.

— От дідько! — вилаявся Йоганнес і впав на стілець. Разом із цим згасла і його остання надія.

Йому все одно треба йти на зустріч з Кевіном, вибору нема. Якщо не з’явитися там сьогодні пополудні, Кевін з друзяками підстереже Брітту. Можливо, вони не відразу її заріжуть. Спочатку, мабуть, тільки поб’ють, аби показати Йоганнесу, що не жартують. Але Йоганнес ні на секунду не сумнівався: йому це так просто не минеться, якщо він удаватиме, ніби не отримав Кевінової записки.

Йоганнес намалював у Бріттиному блокноті для господарських справ, що лежав на кухонному столі, зубчасту лінію, написав «Кевін» і закреслив. «Кевін, Кевін».

Він спересердя видер аркуш з блокнота, зім’яв і жбурнув у смітник. Головне зараз — не втратити зі страху голову.

— Таке от велике смердюче лайно! — сказав Йоганнес.

— То працювати ти ще не можеш? — перепитав Торіл, пильно дивлячись на Йоганнеса.

Йоганнес похитав головою.

— Та не думай про це, — похмуро відказав він. — Дуже мило з твого боку, Торіле, що ти хочеш мені допомогти. Але нічого не вийде, розумієш. Такі от справи. За годину я грошей не дістану.

Торіл зосереджено кивнув.

— Грошей не дістанеш, — промовив він.

— Грошей не дістану! — повторив Йоганнес. — А ґудзиків він не бере.

Торіл помовчав, а тоді смикнув Йоганнеса за холошу.

— А золото? — пошепки спитав він. — Він би взяв золото?

Йоганнес витріщився на приятеля.

— Я ж золотяр, — нагадав Торіл, глянувши вгору. — І це не суперечить правилам.

— Ні, не суперечить! — задоволено викрикнула Моа і знову злетіла. — Зроби йому золото, Торіле, зроби йому золото!

Йоганнес голосно зітхнув.

— Справжнє золото? — прошепотів.

— А як ти думаєш, чому Каїн хоче забрати його до себе? — тріумфально вигукнула Моа і ледь не залетіла в стілець. — Він може зробити тобі абсолютно справжнє людське золото! Як у Сиву Давнину! І тоді цей Кевін ніколи більше вас не заріже.

Йоганнес замислено похитав головою.

— Я навіть не знаю, чи впізнає Кевін справжнє золото, — вголос розмірковував він. — Я би не впізнав.

— Треба спробувати на зуб, — порадив Торіл. — Так люди перевіряли його раніше. Моє золото справжнє, воно м'яке.

— Правда? — перепитав Йоганнес. Він згадав, що бачив уже таке по телевізору — у фільмі «Пеппі Довгапанчоха». Але чи міг він подумати, що колись це стане йому у пригоді?

— Скільки тобі треба? — зніяковіло прокашлявшись, поцікавився Торіл. — Я міг би перетворити на золото, — він озирнувся довкола, — скажімо, стілець….

— Ти здурів! — вигукнув Йоганнес. — Для гидкого Кевіна? Стілець — це занадто! Може, ложку. Або, почекай, ні, для нього й цього забагато. Перетвори цю німецьку марку.

Торіла злегка розчарували розміри маленької монетки на Йоганнесовій долоні.

— Так мало? — здивувався він.

Йоганнес кивнув.

— Адже існують золоті монети, — сказав Йоганнес. — Сподіваюся, він мені повірить.

Торіл зітхнув. Він поклав одну руку на фібулу, в другій стиснув монету.

— Лірот! — промовив він і розціпив пальці. — Ось, прошу.

Йоганнес перелякано вирячився на Торілову долоню. Стара потерта монета виблискувала й сяяла.

— Так швидко? — здивувався він і взяв її в руку, обережно, так, ніби від самого лише дотику вона може перетворитися назад на стару.

Торіл знизав плечима.

— Жодних проблем, — ніяково мовив він.

— Ти знаєш, що ти мене врятував? — сказав Йоганнес, не тямлячи себе від радості. — То я пішов! А ви не виходьте з моєї кімнати, бо зараз прийде Брітта.

У дверях він ще раз обернувся й суворо наказав:

— Моа, не смій дивитися телевізор!

Моа ображено стулила губи.

— Пф-ф! — форкнула вона.

— Ти прийняв рішення? — запитав чоловік.

Антак не дивився вгору.

— Думаєш, що таким чином захистиш свого сина? Тоді весь твій народ заплатить за те, що ти не хочеш задовольнити моїх вимог! Увесь твій народ і твій син разом із ним!

Антак затремтів.

— Я знищу твій народ, хранителю історії, — сказав чоловік, і його голос звучав майже щасливо. — Ніхто не посміє чинити опору Каїнові безкарно! Я висаджу в повітря весь твій народ і сина твого разом із ним. Яка Каїнові користь від медлевінґерів, якщо ти не приведеш йому золотяра?

Ведур обійняв Антака за плечі.

— Я придбаю вибухівку, — сказав чоловік. — Ви знаєте, що таке вибухівка? Ти маєш ще кілька днів, аби змінити свою думку, Антаку.

Він нахилився до бранців так низько, що аж торкнувся головою голови Антака.

— Не будь дурнем! — прошепотів він. — Не будь дурнем!

І знову стало темно.

38

Йоганнес пробіг повз пожежну частину, перейшов вулицю. У нього над головою залізним віадуком прогримів потяг метро в напрямку центру. Перед тим як повернути на Дайхштрасе, хлопець глянув на береговий мур біля Митної вежі й здригнувся. «Корделії-2» не було. Її місце на пристані було порожнє.

«Ми спізнилися! — в паніці подумав Йоганнес. — Як я міг так просто піти сьогодні зранку до школи! Я ж знав, хто тримає Антака з Ведуром! Як я міг доручити це малому Ніссові, який тут взагалі не орієнтується, тільки через те, що він може ставати невидимим! Він же навіть не знає, як працює мобілка!»