У коридорі задзвонив телефон. Маргарита підбігла й узяла слухавку. Це був Флоріан Кальб. Маргарита ще ніколи не розмовляла з ним по телефону. Слухавка трохи тремтіла, бо в неї тряслися руки.

– Вибач, що турбую, – сказав Флоріан. – Я вже пробував додзвонитися до інших, але не застав нікого вдома. Завтра я йду до школи і не маю завдань з математики. І за вівторок теж. -Флоріан стишив голос. Очевидно, він не хотів, аби його почули батьки. – А мої кляті старі вимагають, щоби я зробив домашні завдання за всі дні, які пропустив.

Тоді він знову заговорив голосно:

– То можеш продиктувати мені завдання? Його голос знову стишився:

– І дуже дякую, що ти доставила мене додому, я, певно, був п'яний як чіп!

– Нічого страшного, – тактовно збрехала Маргарита. -Л щодо математики… – Маргарита завагалася. – На останньому уроці ми брали новий матеріал, такі дурні рівняння… -Маргарита набралася мужності. – Може, зайти до тебе і принести зошит, щоби ти переписав?

– О! Це було би класно! – тихо сказав Флоріан, а тоді прошепотів, так що Маргарита ледве його зрозуміла:

– Але приходь не раніше як пів на сьому. Мої старі підуть в кіно. Вони не повинні помітити, що я списую, вони хочуть, щоб я сам… – Флоріан замовк. І Маргарита почула рипучий голос, власник якого, напевно, наблизився до Флоріана: «Скільки можна висіти на телефоні?» Тоді в неї у вусі знову пролунав голос Флоріана:

– Повторюю: з 1246-ої вправи приклади а, б, в, г, д і е. На сторінці 92 внизу п'ять останніх прикладів. Дякую, Отті! До завтра!

У слухавці щось клацнуло. Флоріан від'єднався.

Маргарита пішла до лазнички. У неї була ще година, і вона хотіла присвятити її причепурюванню. От тільки, на жаль, щодо цього в неї не було досвіду, і вона не знала, що би такого на собі причепурити. її шкіра, як у більшості пампушок, була здорова та ніжна, вії – чорні та довгі, мов лапки комара, а щічки й уста -червоні. От хіба що два штрихи блакитних тіней – нічого іншого їй не спадало на гадку. Маргариті хотілося зробити собі чорні стрілки, та одного разу мама намалювала її так на бал-маска-рад, а тато тоді сказав, що вона виглядає, як альпійська корова-рекордсменка, хоча це неправда! Та у Флоріана теж можуть виявитися такі дивні погляди, як і в тата. Маргарита втиснулась у Гансикові джинси. Натягти їх вдалося з величезними зусиллями, а блискавку вона защіпнула тільки після того, як лягла горілиць на підлогу, бо в такому положенні значна частина живота опускається всередину. Та сало – підступна штука! Затиснеш його внизу, а воно вилазить угорі. Тож пасок повністю закривала ковбаска завтовшки з салямі. Тоді Маргарита витягла зі шафи мамину чорну шовкову блузку 50-го розміру. Блузка оповила її вільними хвилями і прикрила ковбаску сала. І насамкінець Маргарита закрутила собі на голові «ґульку», бо десь вичитала, що така зачіска «видовжує» круглі обличчя. Тоді накинула куртку, взяла зошит із математики й, підійшовши до дверей вітальні, прокричала: «Я понесла Флоріанові зошит з математики!»

У вітальні тато і мама все ще розмовляли голосно та сердито,

а Меді й Гансик сиділи за столом і слухали їх так уважно і чемно, ніби були в ляльковому театрі. Незрозуміло було, чи хоч хтось із чотирьох почув Маргариту. Вона гукнула ще раз: «Я йду до Флоріана, несу йому зошит». Знову ніхто не звернув на неї уваги. Тоді Маргарита зачинила двері до вітальні й вийшла з квартири.

За кілька хвилин до пів на сьому Маргарита вже стояла перед Флоріановим будинком, але не наважувалася натиснути на ґудзик дзвінка під прізвищем Кальб, бо не знала, чи той чоловік Із рипучим голосом і його жінка були радше непунктуальними або ж суперпунктуальними людьми.

Маргарита зайняла вичікувальну позицію перед єдиною освітленою вітриною в будинку Кальба і почала розглядати прилади для фарбування та лакування всіх сортів і розмірів. Рівно о пів на сьому з брами вийшли чоловік із рипучим голосом і його дружина. Маргарита почекала, поки вони дійшли до перехрестя, тоді підбігла до брами і натиснула кнопку з прізвищем Кальб. Двері з гудінням відчинилися. На табличці був номер 21. Подолавши 144 сходинки, засапана Маргарита аж на сьомому поверсі побачила иідчинені двері. У них чекав Флоріан. Він кивнув:

– Заходь, швидко, щоби сусіди тебе не побачили.

Він затягнув Маргариту в коридор. Дівчина трохи здивувалася. Зрештою, аж таким ходячим опудалом вона не була, щоби ховати її від сусідів. І їм же, напевно, однаковісінько, чи Флоріан робить свої завдання сам, чи списує. Побачивши передпокій у помешканні Кальбів, вона здивувалася ще більше. Мама назвала би його «мрією тітоньки Емми». Так мама називала все кічо-ио, потворне та недоречне, бо тітка Емма, татова сестра, нагромаджувала різні жахливі предмети. Шпалери в коридорі Кальбів були в рожево-золоту смужку, на столику з вигнутими ніжками стояв телефон у футлярі з червоного оксамиту. Слоняча йога, звісно, несправжня, слугувала підставкою для парасольок, а гачки вішака однозначно були елементами рогів якихось тварин. Вони були прикріплені до церати з ванґоґівськими соняшниками. Стіни прикрашала якась несамовита кількість бра зі скляними бурульками. А до всього Флоріан був узутий у картаті жовто-брунатні капці з бляшаними застібками. Такого типу капці відмовлялася носити навіть цветльська бабуся, називаючи їх «старосвітськими».

– Ось зошит із математики, – сказала Маргарита.

– Проходь далі, – Флоріан потягнув Маргариту по напасто-вшгому лінолеуму до своєї кімнати. Вона виглядала точнісінько так, як Маргарита уявляла собі солдатську казарму. Ліжко, шафа, стіл, стілець – що ще потрібно юнакові?

Маргарита присіла на вузьке Флоріанове ліжко.

– Може, я подиктую? – спитала вона. Флоріан кивнув. Він сів за стіл і розгорнув зошит із математики. Маргарита продиктувала йому три сторінки всіляких там аі Ь, х, у і г, а тоді спробувала пояснити кути, осі і трикутники, та в математиці Флоріан ніколи не був світилом. Тож дівчина підійшла до столу і, нахилившись над Флоріаном, почала пояснювати: «Проведи тут лінію, тут розділи, а тепер сюди продовжуй, тепер сполучи лінією через велике А і точку перетину!» У процесі цього пояснення Маргаритин бюст ліг Флоріанові на плече, та це сталося зовсім ненавмисно. Навпаки, адже Маргарита абсолютно не вважала свої груди чимось гідним уваги. Просто дівчина намагалася не допустити жодного контакту між Флоріаном і ковбаскою сала на своєму животі. Тож вона втягнула живіт, а «живіт сховати, груди вперед!» – це команда, яку змалечку засвоює навіть дитина, котра рідко ходить на фізкультуру.

Таким чином, Флоріан сидів із Маргаритиними грудьми на правому плечі. Вуха в нього почервоніли, стали темно-вишневі, й у них почало трохи дзвеніти. Через цей дзвін Маргаритине: «Тут трохи підтягни, а тут підкороти», – заледве доходило до його мозку. Хлопець відсунувся і, вказавши на вільну половину стільця, запропонував: «Сідай сюди!»

Маргарита присіла, і крісло нахилилося. Ні, воно не перекинулося, та дві його ніжки відмовилися витримувати Маргари-тину вагу і повільно-повільно вислизнули з-під сидіння. Флоріанове крісло було дуже старе! Маргарита спробувала втриматись і схопилася за однокласника. Він чесно намагався її підтримати, але врешті-решт і Флоріан, і Маргарита опинилися на підлозі в тісних обіймах, а двоноге крісло – над ними.

~ Ти не вдарилася? – запитав Флоріан.

– Ні, – відповіла Маргарита. Вона лежала на двох ніжках стільця, і вони страшенно тиснули її в ребра.

– Від тебе гарно пахне, – сказав Флоріан.

Те, що гарно пахло на Маргариті, було маминою блузкою. Вона була напахнючена «Міс Діор».

– Ти пахнеш виноградом, – сказав Флоріан і почав нюхати Маргаритину шию. Маргарита захихотіла, бо її лоскотав його ніс. На шиї Маргарита мала особливо сильні лоскотки.

– Ти вже цілувалася? – поцікавився Флоріан, дихаючи Маргариті в шию. Маргарита не відповіла. Ні з ким не цілуватися -хіба за винятком родичів – хоч у 64-сторінкових романах це і було добрим іміджем, але, наскільки вона знала з розмов зі Са-біною, у шкільних колах бути нецілованою вважалося несучас-ішм і дитинячим. Маргарита подумала, що настав час визволятися з обіймів Флоріана. Вона відкотилась убік. Флоріан покотився за нею.