Коли того понеділка Маргарита прийшла до кухні снідати, перед мамою не було звичних тостів, масла, кави, шинки та сиру. На столі стояло велике горнятко чаю, і мама сумовито дивилась у нього, так наче на його дні лежала маленька мертва золота рибка, яку вона дуже любила. 

Маргарита намастила собі маслом і медом три булочки, заколотила півлітровий кухоль какао. Тато стояв за плитою і вибивав на пательню яйця. Яєчню зі салом на сніданок він смажив собі завжди сам, бо стверджував, що мама не вміє: «На жаль, їй ніколи не вдаються по-справжньому хрумкі шкварки. Це єдине, що в неї не виходить!»

Гансик і Меді ще хлюпались у лазничці. Чути було, як вони голосно сперечаються за найкраще місце біля умивальника. А найкращим було місце з боку ванни, бо, вмиваючись і чистячи зуби, тут можна було зручно вмоститися на її краєчку.

Тато поглянув на горнятко чаю, яке стояло перед мамою, і спитав: «Ти що, мамо, зіпсувала собі шлунок?» Але у відповідь мама сказала тільки: «Гм-м».

Якби то був полудень чи вечір, чи неділя, то тато розпитав би маму, чому вона не сказала нічого, крім «гм-м». Але, на жаль, зранку цілком звичайного робочого дня у тата не було на це часу. Він швидко проковтнув свою яєчню, витер рушником масні губи, натягнув піджак, гукнув: «Па-па, до вечора», – і вибіг із квартири.

«Гм-м», – пробурмотіла йому навздогін мама. 

Маргарита теж не мала часу по-справжньому здивуватися небагатослівному гмиканню мами. Вона відігнала Меді та Ганси-ка від умивальника. їй іще треба було зібрати портфель, і в неї навіть не залишилося часу підлити свою квітку. Зазвичай вона робила це кожного ранку. Та цього разу Маргарита так запізнювалася, що вибігла з квартири з розв'язаними шнурівками та скуйовдженим волоссям. За нормальних обставин воно в неї було зав'язане у два мавпячі хвостики над вухами. Так, як сьогодні, Маргарита ще ніколи не запізнювалась. А сталося це тому, що напередодні вони з Гансиком, татом і Меді були у цветльської бабусі без мами. Саме мама завжди нагадувала татові, коли треба було їхати додому. Оскільки ж учора вона була на зустрічі однокласників, то тата не було кому підганяти. Він засидівся у бабусі та дядька Еміля аж до десятої години вечора, балакаючи з дядьком Емі лем про життя. Коли вони приїхали додому, було вже за північ. Щоправда, в машині Маргарита заснула, але хіба ж це сон – на дорозі з ямами і вибоїнами, та ще коли на задньому сидінні постійно скиглить і марудить Меді! 

Маргарита побігла на трамвайну зупинку. Вона не любила бігати. Не тому, що була для цього затовста, ні, аж такою грубою вона все-таки не була. А бігати не любила через свої груди. Коли вона бігла, вони хитались і здригалися з кожним кроком, Маргариті це було неприємно, бо вона їх відчувала, помічала, що вони в неї є. А на думку Маргарити, тіло мало бути непомітне. Мама порадила їй носити бюстгальтер. Але проблема полягала в тому, що для таких, як Маргарита, бюстгальтерів не існувало! Всі бюстгальтери сконструйовані жахливо тупо: є маленькі з малесенькими чашечками, а є великі з великими чашечками. Є навіть чашечки завбільшки з м'яч. Але завжди за принципом: що ширше, то глибше. Для Маргаритиних грудей, широких, але доволі пласких, неможливо було підібрати нічого. Маргариті швидко набридло ходити за руку з мамою з магазину в магазин і приміряти білизну, червоніючи під співчутливими поглядами тітоньок-продавчинь. Ліпше вже потерпати від здригання грудей. І Маргарита намагалася бігати якомога менше.

На трамвайній зупинці Маргарита помітила, що один її підколінок одягнутий навиворіт. Підколінки були в зелено-синю смужку. І хоча з внутрішнього боку вони були такі самі, там, де один колір переходив в інший, стирчали розтріпані нитки, і це виглядало негарно. Крім того, Маргарита раптом збагнула, що запізнюється ще більше, ніж думала, бо трамвай, який під'їхав, був майже порожній. А порожніми трамваї ставали тільки за кілька хвилин перед восьмою, коли всі діти вже поїхали до школи.

Запізнюватися для Маргарити було майже так само жахливо, як стрибати у спортзалі. Бо коли запізнюєшся, у класі всі вже сидять тихо і зацікавлено розглядають тебе. Маргарита ж не любила, коли її розглядають! А надто тоді, коли на ній підколінок навиворіт.

Однак проблему підколінка принаймні можна було вирішити. Маргарита скинула лівий черевик, стягнула підколінок і вивернула його. Саме в той момент, коли вона з цим упоралася, трамвай зупинився, й у найближчі до неї двері вскочив захеканий Флоріан Кальб. З переляку Маргарита випустила підколінок із рук. Вона сиділа з піднятою догори голою ногою і дивилася на Флоріана Кальба. Флоріан Кальб учився з Маргариток) в одному класі. Доволі високий і симпатичний, він часто бував дещо підлим. Що ж до повних людей, то тут його погляди були приблизно такі самі, як і у Конні, сусідського хлопчика: він теж вважав їх кумеднішими за найсмішнішій анекдот.

Двері вагону зачинилися, трамвай рушив. Флоріан Кальб відхекався, а потім зареготав, як скажена гієна, вказуючи рукою на голу рожеву круглу ногу Маргарити.

– На маєш! – вимовив він крізь сміх. – Вона вдягається у трамвіку! Оце клас! Прихопила з собою свої лахи, сіла у трамвік і вдягається на ходу! Це, я розумію, економія часу!

Маргарита зашарілася. Вона підняла підколінок. Тепер на ньому були чорні брудні плями.

– Та ні, Флоріане, – запротестувала вона і поспіхом натягла підколінок. – Я його просто переодягала, бо він був навиворіт.

Маргарита запхала ногу в черевик. Вона замовкла, бо трамвай голосно заскреготів на повороті, а Флоріан знову розреготався, тож усе одно нічого би не почув.

За поворотом, на останній зупинці перед школою, підсіли Уші Маєр і Уші Коль. Флоріан негайно поділився з ними чудовою новиною: 

– Маргарита вдягається у трамваї: я застукав її, коли вона сиділа без шкарпеток, із розщепнутою блискавкою на спідниці й саме зашпилювала блузку.

Маргарита знову запротестувала:

– Він бреше, Уші, Уші, він бреше! – звернулася вона до обох Уші. Та Флоріан Кальб вказав на Маргаритині черевики:

– А от гляньте, шнурівки в неї досі не зав'язані! Маргаритині шнурівки і справді були ще розв'язані, – для Уші й Уші це був достатній доказ, що Флоріан Кальб говорить правду. Тож вони теж почали сміятися з Маргарити. Якщо бути точним, то Флоріан і обидві Уші сміялися тому, що вони у принципі любили сміятися. Та і що за дорога до школи без сміху?! І якщо є нагода посміятися, то не треба бути надто вибагливим, адже зранку в трамваї не так багато веселого. Якщо чекати, поки трапиться щось справді кумедне, то ніколи не вдасться пореготати!

Трамвай зупинився біля воріт школи. Уші глипнула на годинник і сказала до Уші: «Боже, рівно п'ять по восьмій». А Уші сказала до Уші: «А перший урок як на зло – математика! Наш математик і так завжди такий прикрий!» Флоріан тільки знуджено пересмикнув плечима. Він спізнювався часто.

Маргарита опинилася перед страшною дилемою. З одного боку, їй хотілося зайти до класу разом із обома Уші та Фло-ріаном. Тоді однокласники не будуть так витріщатися на неї, бо їм доведеться розподілити євою увагу між чотирма особами. Крім того, на неї припаде тільки чверть гніву математика. Та з іншого боку, Маргарита не хотіла стояти й відхекуватися поряд із трьома особами, котрі щойно так підло з неї насміхалися. Цю проблему Маргарита вирішила для себе так: на сходах, піднімаючись на третій поверх, і в довгому порожньому коридорі вона трималася від Флоріана й Уші на відстані п'яти кроків. Але коли Флоріан узявся за клямку, Маргарита пришвидшила крок і наздогнала всіх перед тим, як друга Уші зайшла до класу.

Вчитель математики поглянув дуже грізно. 

– Ну, панове, – спитав він, – проспали? Чи знову відносили хворого голуба до ветеринара? (Версію з хворим голубом уже колись експлуатував Флоріан Кальб).

Флоріан обурився:

– Це безпідставне звинувачення. Я вам зараз усе поясню. Річ у тому, що зламався трамвай, а саме – дроти. Точніше я не можу пояснити, бо з фізики ми ще не вчили, як функціонує трамвай. Словом, трамвай стояв десять хвилин.