– Страх та й годі, – сказала Ґабріела й міцно схопила Маргариту за руку.

– Як наша поламана велосипедна помпа, – сказала Маргарита і рушила у бік того страшного хрипіння. Воно долинало з боку сходів, які вели до підвалу. Там лежав Флоріан Кальб і спав. Ґабріела та Маргарита витягли його по сходах нагору. їм довелося добряче потрусити хлопця, щоби він хоч трохи пробуркався.

~ Швидко виведи його звідси геть! – благала Ґабріела. -Якщо моя мама побачить його в такому стані, то ніколи не дозволить мені влаштовувати вечірки!

– Але ж ти не винна в цьому, – заперечила Маргарита.

– Я завжди в усьому винна, – сказала Ґабріела, схопила Флоріана і почала штовхати в напрямку до воріт. – Свіже повітря піде йому на користь, – запевнила вона, випхала Флоріана та Маргариту з будинку і зачинила за ними браму.

Свіже повітря справді збадьорило Флоріана, він навіть зміг іти. Щоправда, не по прямій і не зигзагом, а по колу. Як цирковий кінь. Якби Маргарита не навертала його вперто і наполегливо на правильну дорогу, він би ще кілька годин кружляв довкола вишні в Ґабріелиному саду. Проте дівчина мужньо підтримувала Флоріана. Вона вела його попід руку й підштовхувала вперед. Щоправда, Флоріана постійно тягнуло кружляти, він то йшов прямо, то знову завертав назад, але потроху їм якось вдавалося просуватись уперед. Найнеприємніше було те, що від Флоріана тхнуло чимось кислим. І то не був запах алкоголю.

Тричі Флоріан падав Маргариті на шию. Втім, важко було визначити, чи це знак прихильності, чи йому просто потрібна була опора.

На розі перед своїм будинком Флоріан раптом не захотів іти далі. Він гепнувся на землю і пробурмотів: «Шлюс, Параню».

Найбільше Маргариті хотілося просто взяти й утекти. Зрештою, ще ж не минула й одинадцята, і в місті було повно людей. Вони сердито поглядали на них із Флоріаном. «Треба викликати поліцію! ~ чула Маргарита – Надавати ляпасів!» І навіть: «За Гітлера такого не було!» Та в Маргаритиному серці перемогла любов! Як там казала графиня Гоенлое на тринадцятій сторінці? «Радість і смуток, мій коханий, розділю я з тобою. Тобі не доведеться вже самотужки битися зі злими силами».

Маргарита підняла Флоріана, потрясла ним і, зібравши всю волю в кулак, дотягла його до дверей дому. Флоріан скрутився перед брамою калачиком і знову зібрався заснути. Маргарита полізла в кишеню його куртки, та ключа там не знайшла. їй не залишалося нічого, як натиснути на ґудзик дзвінка, над яким було написано «Кальб». У переговорному пристрої пролунав рипучий голос.

– Хто там?

Маргарита наблизилася до дверей і промовила:

– Тут Флоріан. Відчиніть, будь ласка, мені здається, в нього немає ключа!

– Флоріане! ~ прорипів голос. – Чому ти сам не говориш?

– Йому недобре! – пояснила Маргарита, і з переговорного пристрою пролунало:

– Вже йду!

Маргарита вважала, що виконала свій обов'язок. Вона вже хотіла йти. Але Флоріан обхопив обома руками її ноги і застогнав: «Не йди, не йди!»

Тож Маргарита зачекала, доки не відчинилася брама. Чоловік, котрий вийшов із неї, був високий, немолодий і дуже схожий на Флоріана. Він присів навпочіпки.

– Що значить «йому недобре»? – здивувався він. – Та він п'яний як чіп і з ніг до голови оббльований. Фу, як смердить!Чоловік підвівся і ще раз натиснув на кнопку дзвінка.

– Гедвіґо, ~ гукнув він. – Спускайся! Допоможи мені занести нагору п'яну дитину!

Наступного дня Флоріан не прийшов до школи. «У нього ангіна», – повідомив староста класу. Ґабріела підморгнула Маргариті. Маргарита не відповіла на підморгування. Коли вона згадувала, як закінчився вчорашній вечір, їй зовсім не хотілося веселитися. В усьому іншому теж було мало радості. Приємним був хіба що урок фізкультури, під час якого Маргарита замріяно сиділа на ящику. Вона мріяла про Флоріана. Мріяла, що відтепер він ніколи не буде її висміювати і глузувати з неї! Вона ж допомогла йому в тяжку годину. Без неї він лежав би зараз у рові, або його забрала би поліція.

Коли Маргарита, голодна, як лев, прийшла до хати, мами вдома не було. Тільки заспаний Гансик сидів у дитячій кімнаті.

– Вона в тої Марі-Луїзи! – доповів він і заткав ніздрю. -Ти маєш розігріти собі гороховий суп і зробити бутерброд із сиром!

Маргарита з'їла суп зимним, причому з каструлі, щоби потім не мити тарілку.

– А де Меді? – гукнула вона в напрямку дитячої кімнати. Гансик пояснив, що мама взяла Меді зі собою, бо він відмовився

її пильнувати.

– Я їй не нянька! – додав він.

~ Але ж ти завжди пильнуєш Меді, коли мамі треба кудись іти! – здивувалася Маргарита. Зазвичай Меді та Гансик жили дружно.

– Але не тоді, коли вона йде до цієї Марі-Луїзи! – закричав Гансик. – Бо це вона в усьому винна. Це вона збила маму з пантелику. І тато теж так каже!

– З якого пантелику?

Гансик підійшов до дверей кухні:

– Вона підбила її на голодування! І взагалі, це глупо, що в мами є подруга!

– Це ж її право! – сказала Маргарита.

Гансик, тепер уже не заспаний, затряс головою, не витягаючи з носа пальця.

– Ні! Це глупо. Вона постійно дзвонить до неї. Вчора вона висіла на телефоні тридцять сім хвилин! А сьогодні вдень -тринадцять із половиною! А коли я розмовляю тільки одну хвилину, вона відразу каже, що то коштує грошей. І нову вагу собі купила. І тато теж каже, що ця Марі-Луїза – оферма!

– Ти ж її зовсім не знаєш! – зауважила Маргарита.

– А ти що, знаєш? – закричав Гансик.

– Ні.

– А бачиш! – тріумфально вигукнув Гансик і витяг палець із носа.

Мама повернулася близько шостої години. Меді була незвично весела і щебетала без упину про якогось Сепі та про якогось Пепі, причому потроху з'ясовувалося, що Пепі був маленьким хлопчиком, а Сепі – великим котярою. І обидва були членами сім'ї Марі-Луїзи.

На вечерю були сир, ковбаса і – цього разу для всіх – чай. Мама жувала жуйку і не їла нічого. Та «гм-м» вона вже не казала. Вона розмовляла нормально і здавалася веселою.

Після вечері Гансик почав сортувати свою колекцію пір'їн, розклавши їх на великому столі у вітальні, тато пив пиво і дивився телевізор, а Маргарита телевізор слухала, бо в'язала вовняну шапочку. Меді сиділа під столом і накручувала бігуді на біляве пластмасове волосся ляльки Аманди. Мама була в кухні, де прасувала гору чоловічих сорочок.

Меді, як завжди, трохи марудила, цього разу через те, що бігуді не хотіли триматися на Амандиному волоссі.

~ Меді, мишко, марудь тихіше, – попросив тато. – Бо я нічого не чую!

Меді почала марудити тихіше, та раптом голосно й чітко сказала:

– А мама з наступного понеділка буде прибиральницею!

– Чия мама? – запитав Гансик.

– Наша, – сказала Меді. Маргарита і Гансик засміялися.

– Правда! – закричала Меді. – Я знаю! Вона буде прибиральницею у придворного радника!

Маргарита і Гансик засміялися ще голосніше.

– Цс-с-с, діти! – шикнув тато. Маргарита, хихочучи, штурхнула тата:

– Ти чув, що каже Меді? Вона каже, що мама буде прибиральницею в радника!

Тато теж засміявся. Ні татові, ні Маргариті, ні Гансикові навіть не спало на думку піти до мами і спитати, чи Меді каже правду. Прибиральниця у радника! Повний абсурд.

Флоріан не ходив до школи весь тиждень, і Маргарита вже подумувала, чи не зателефонувати йому додому. Вона дуже хвилювалася за нього і розповіла мамі, як він напився, а мама сказала, що в нього запросто могло бути алкогольне отруєння, а це иже зовсім не жарти.

Крім того, мама вважала, що цілком нормально, ба навіть ґречно, довідатися про самопочуття хворого однокласника. Разів із десять на день Маргарита підходила до телефону, знімала слухавку, та потім усе-таки клала ЇЇ назад.

До суботи вдома все було мирно. Мама навіть почала трохи їсти. Сухарики, моркву та кружальця огірків. У лазничці вона повісила табличку, куди щоранку записувала свою вагу. Згідно з цими записами, мамина вага почала зменшуватися. За перший тиждень мама скинула два кілограми і триста грамів. Щоправда, по ній цього не було видно, адже неозброєним оком практично по помітно, важить людина 90,3 кілограма чи 88 кілограмів.