– Відпусти! – сказала вона. Та Флоріан не відпустив її, а натомість раптом поцілував. Маргарита часто уявляла собі «пертий поцілунок». Чи відповідав поцілунок Флоріана її уявленням – подумати про це вона не встигла, бо її увагу відволік тихенький, але жахливий звук. Клаптик маминої шовкової блузки й одна з ніжок стільця зчепились одне з одним, і коли злякана Флоріановою активністю Маргарита смикнулася, почулося тихе й підле «трісь!» Певно, чистий шовк не звик мати справу з ніжками стільців!

Мамина блузка роздерлась уздовж усієї спини, від коміра до самого низу. Маргарита була шокована. Та Флоріан, не здогадуючись ані про те, що блузка була мамина, ні про те, що вона була дорога, поцілував Маргариту ще раз. При цьому він помацав її за груди. Маргариту це розсердило. Вона, щоправда, дозволила поцілувати себе ще раз, але майже не брала участі у другому поцілунку. Коли її рот звільнився, вона попередила:

– Нам ще треба намалювати аж два трикутники!

– До дупи трикутники! – пробурмотів Флоріан і зажадав Третього поцілунку. Маргарита не протестувала і була глибоко розчарована, що й за третім разом її не охопило жодне глибоке чи могутнє почуття. А от Флоріан, здавалося, був цілком задоволений. Посміхаючись від одного червонющого вуха до другого, він спробував розщіпнути мамину блузку. Маргарита почала захищатися. Флоріан сказав:

– Тепер ти моя дівчина, і я маю право побачити тебе голою!

Але Маргарита тримала блузку обома руками. Жодна людина не мала права побачити її ковбаску сала!

– Припини, бо закричу! – пригрозила Маргарита. Це на Флоріана подіяло. Він відпустив мамину блузку, встав, приніс із кухні два стільці й оголосив, що готовий вислухати Маргаритині вказівки і домалювати решту трикутників. Ділячи навпіл один із кутів, він попередив:

– Але про те, що ти моя дівчина, у школі нікому не розказуй, добре?

– Чому? – здивувалася Маргарита.

– Бо я не люблю, коли про мене пліткують, ~ сказав Флоріан.

З цим Маргарита мусила погодитися.

Близько восьмої години вони впоралися з трикутниками. На прощання Флоріан поцілував Маргариту ще раз. її груди при цьому він лишив у спокої.

Коли Маргарита прийшла додому, в кухні сидів тільки Гансик. Наминаючи мариновані огірки, він доповів:

– Мама вже лягла спати. Меді теж спить. А тато пішов до ресторану їсти гуляш!

Маргарита хотіла вже йти до ліжка, та Гансик умовив її пограти в карти. Щоби не будити Меді, вони залишились у кухні й почали грати на кукурудзяні зернята.

Коли граєш у карти, час летить дуже швидко. Була рівно дванадцята, коли відчинилися двері й до хати зайшов тато.

– А чого це мої маленькі зайчики ще не в ліжечку? – запитав він, прихилившись до дверей кухні. У нього був дивний погляд, і йому було трохи важко говорити.

– Ти п'яний? – спитав Гансик.

– Тільки трішки, – відповів тато.

– Тобі чимось помогти? – поцікавилася Маргарита.

– Нічим, мій коханий зайчику, таткові нічим не можна допомогти, – сказав тато, пішов у темну вітальню і завалився на шкіряний диван.

Маргарита і Гансик відклали карти і поспішили за татом.

– Іди до ліжка, тату, – сказала Маргарита.

– Тато буде спати тут, – пробурмотів тато, – тато не хоче в подружнє ліжко! Було би гарно, якби мої маленькі зайчики принесли мені мою ковдру!

– Що він хоче? – перепитав Гансик.

– Свою ковдру! – сказала Маргарита. Проблема полягала в тому, що тато не мав своєї ковдри. Зазвичай він спав із мамою на двоспальному ліжку під двоспальною ковдрою.

~ Мама ковдри не віддасть, – сказав Гансик. Тато підняв голову.

– Розрізати! – пробубонів він. – Розрізати навпіл! Ліва половина моя! – І знов опустився на шкіряний диван.

Маргарита взяла картатий плед, яким мама накривала коліна, коли дивилася телевізор, і хотіла вкрити ним тата.

– Він буде йому закороткий, – зупинив її Гансик, побіг у дитячу кімнату, приніс свою ковдру і накрив нею тата.

– А мені вистачить пледа, – великодушно сказав він.

Тато натягнув Гансикову ковдру на голову. Гансик і Маргарита ще якийсь час постояли перед цією горою, під якою ворушився тато, і коли з-під гори почулося тихе хропіння, позіхаючи, пішли в дитячу. Вони були страшенно змучені. Такі змучені, що навіть не сказали одне одному «добраніч!»

Наступного дня у школі Маргарита була невиспана і весь час боролася з позіхами. На великій перерві вона залишилася на своєму місці, сподіваючись на якийсь погляд чи знак від Флоріана. «Невже «таємна любов» конче мусить бути аж такою таємною, щоби навіть не глянути на мене?» – подумала Маргарита. Флоріан із Отті Горнеком і кількома іншими хлопцями вийшли на подвір'я. Повернувшись після дзвінка до класу, всі вони страшенно глупо шкірилися.

Минав урок за уроком, а Флоріан не подавав найдрібнішого знаку, не кинув на Маргариту найменшого погляду. А після школи він вийшов із класу, балакаючи з Александером Гюберлем. І навіть не озирнувся на Маргариту. Маргарита сумно почимчикувала додому зі Сабіною. Перед Маргаритиним будинком Сабіна, хихочучи, запитала:

– Це правда?

– Що правда?

– Уші Коль сказала мені, що їй сказала Уші Маєр, що їй сказав Отті Горнек, що йому сказав Флоріан, що він учора тебе поцілував. І помацав за груди.

Маргарита зблідла. Білим як крейда стало її обличчя. На очі їй навернулися сльози.

– Та нема чого плакати, – спробувала заспокоїти її Сабіна. Але Маргарита не могла стримати сліз.

– Відчепіться від мене всі! – закричала вона і побігла додому. Сліз ставало все більше. Не бачачи нічого перед собою, біля

брами вона наскочила на пана Свободу й ударилася головою в його груди.

– Ой, хто ж тут так плаче? – здивувався пан Свобода. -Навіщо ж плакати? Ну, годі вже, годі, до весілля все мине! -сказав пан Свобода і спрезентував Маргариті паперову хусточку. Маргарита висякалась і витерла сльози.

– Отримала «незадовільно»? – запитав пан Свобода. Дівчина похитала головою і пішла додому.

Гансик і Меді вже сиділи за столом і наминали понеділкові макарони з шинкою.

– Маргарито, в тебе нежить чи ти плакала? – занепокоїлася мама.

Маргарита мовчки поколупалась у макаронах. Вона зачекала, поки Гансик і Меді поїли й пішли в дитячу, а тоді знову розплакалась і розповіла мамі все. Мама була обурена. Подерта блузка її не хвилювала. «Це все одно була якась хлпмида», -сказала вона. Проте висловила інші зауваги.

– Скажи, а чому тобі, властиво, сподобався цей огидний козел? Ти впевнена, що не помиляєшся щодо нього?

Маргарита пообіцяла мамі ще раз добре про це поміркувати.

– Зроби це, моя люба, – порадила мама. – А я мушу піти до магазину, щоби завтра в нас було що їсти.

Тільки після того, як мама вже пішла, Маргариті спало на гадку, що сьогодні мама вперше була у радника. «Треба було її запитати, як воно там, – подумала Маргарита. – Але коли тебе переповнює власний біль, забуваєш про ближнього!»

Маргарита і справді «заглибилась у себе» й почала обмірковувати своє ставлення до Флоріана Кальба, намагаючись зрозуміти, чи йдеться тут про «справжню» любов, чи про «помилкову». Вона вже майже дійшла висновку, що в її почуття закралася прикра помилка, аж тут раптом задзвонив телефон, і Гансик, який узяв слухавку, гукнув:

– Маргарито! З тобою хоче говорити твій однокласник!

– Хто? – спитала Маргарита.

– Якийсь Кальб, – сказав Гансик і передав слухавку Марга-риті. Дівчина притисла п до вуха, рішуче налаштована сказати, щоби Флоріан залишив її у спокої і що він для неї вже не існує. «Він не встигне нічого пробелькотіти у відповідь, – подумала Маргарита, – а я вже покладу слухавку! Я йому покажу, цьому псиськові собачому!»

Та, на жаль, Флоріан почав говорити перший. Маргарита не встигла набрати повітря, щоби висловити всю свою зневагу, як Флоріан уже повідомляв, що стоїть у телефонній будці перед Мар-гаритиним будинком, що в нього немає вже монет, і тому він не може довше говорити і чекає, щоби Маргарита негайно спустилася до нього. У телефоні щось клацнуло, і залунали короткі гудки. Флоріан поклав слухавку. Або в нього закінчилися монети.