До того, як остаточно втратити над собою контроль, Жанна все-таки встигла подумати, що, рухаючись по кімнаті не дуже спокійно, вона могла втратити правильну орієнтацію. Вимикач виявився за півметра від того місця, де вона шукала.

За кілька хвилин вона заспокоїлася. Вимила руки під гарячою водою і глянула на себе в дзеркало. Ваші справи кепські, пані. Ще півроку тому он ті зморщечки можна було побачити тільки в компанії гарного жарту. До речі, ви не забули, що завтра у вас має бути зустріч із новим роботодавцем? А як вам ці набряки під очима? І що ви скажете про… про цей сморід, немов хтось вирішив трохи потримати руку над запаленою конфоркою?

Жанна принюхалася. Знову звідкись узявся той запах, який вона відчула вдень. Невже… Вона дивилася в дзеркало, але тепер уже не на себе, а туди, де стояв Анджей. Не такий, яким вона його знала завжди, а яким бачила востаннє у палаючій машині. Обгоріла голова, закопчене обличчя, тіло у вогні… І страшні жадібні очі. Він стояв у пропаленому дранті й недбало спирався на стіну зі схрещеними на грудях руками, немов коханець, який повернувся з круїзу по пеклу, коханець, який хотів зробити сюрприз і знає, що він йому вдався.

Жанна схлипнула, наче їй у рот потрапила смішинка, а ноги самі понесли її до відчинених дверей. Хоча, коли вона опинилася в коридорі, бічний зір переконав її, що у ванні нікого немає.

«Там нікого немає, — сказала вона собі строгим тоном, — ти ж сама бачила».

Однак Жанна продовжувала зі страхом дивитися на двері ванної. Потім пересилила себе і відчинила.

— Привіт, — посміхаючись, сказав Анджей. Він стояв на тому ж місці, і тепер Жанна дивилася просто на нього.

— Ти не рада мене бачити?

Вона захлопнула двері і, завагавшись на мить (якщо те, що творилося в її голові, мало щось спільне з нормальним розумовим процесом), зачинила зовнішню засувку.

Коли Жанна взялась набирати номер Марти, на годиннику була за чверть третя. Але хіба мав якесь значення зараз час? До того ж, це була перша ідея, що спала їй на думку.

Пішло чотири довгих гудки. Тієї миті, коли зняли трубку на іншому кінці дроту, з ванної донісся звук битого скла і різкий сміх (саме так сміявся Анджей перед тим, як вони розбилися на сільській дорозі).

Ще в Жанни майнула думка, що легенька дверна засувка — не така вже й серйозна перешкода для того, хто…

— Якого чорта? — пробурмотів у слухавці глухий безстатевий голос.

— Марто, це я! — на щастя, слухавка опинилася в потрібних руках. Це усувало зайві (і, напевно, не дуже приємні) пояснення із Робертом.

— Господи, що ти собі думаєш…

— Він тут!

— Що трапилося?

— Анджей тут!

— Ти при своєму розумі?

— Я…

— Зачекай секунду, — Жанна почула, як Марта щось пояснює чоловікові. Зважаючи на все, її дзвінок серед ночі викликав у Роберта не найкращий настрій.

Коли суперечка, відгомони якої досягали її слуху, завершилася, Марта знову вийшла на зв’язок:

— Послухай, — почала вона тоном практикуючого психіатра, — те, що трапилося, це лише почуття помилкової провини, що назбиралася в тобі за ці роки. Частина тебе досі вважає, що ти могла Анжея врятувати.

— Але я справді бачила його тут, ти маєш мені вірити. Це був Анджей…

Жанна якось раптом утратила впевненість, що чинить правильно. Їй не треба було дзвонити Марті серед ночі, щоб повідомити настільки чумну новину. (На загальному тлі ковзнула думка, що вона ще навіть не встигла розповісти їй про свій візит до Емми). Не дивно, якщо тепер її єдина подруга вважатиме її пришелепкуватою через те, що вона позбавлена радості сексуального життя.

— Ну, і де ж він? — запитала Марта, явно намагаючись придушити позіх.

Жанна коротенько повідала їй про останні десять (а може, п’ятнадцять? чи три?) хвилин свого життя.

— Отже, він зараз замкнений у тебе у ванній?

Жанна більше не сумнівалася, що це було величезною дурістю подзвонити Марті, і тієї миті вона просто ненавиділа свою подругу. З таким же успіхом Марта могла поцікавитися, чи не приймає вона наркотики. Саме це, по суті, й означало її запитання; все інше — фокуси семантики.

— Марто, невже ти думаєш, що я брешу? — якась її частина досі вірила, що їй удасться переконати Марту в правдивості своїх слів (і ще, напевно, в здоровому глузді) — адже вони, зрештою, найкращі подруги. — Пам’ятаєш, ти сама говорила, що іноді в житті трапляються дуже дивні речі, коли розповідала про того хлопця, Цвинтарного Стрільця, який тобі приснився в…

— Усе це дурниці, — роздратовано відрізала та. — Тут немає жодного зв’язку. Ти звернула увагу на ключове слово? Прис-нив-ся. Схоже, те саме сталося й з тобою. Тільки ти ще не встигла це зрозуміти.

— То що ж мені робити? — Жанна ні на мить не випускала з поля зору вихід із кімнати і слухала одним вухом, що коїться за її межами. — Що мені робити?

— Господи, а я звідки знаю? — Марта замовкла, а потім додала: — Якщо боїшся залишатися сама… виклич, приміром, пожежників. Чи швидку.

Жанна так і не зрозуміла: знущалася з неї Марта чи справді хотіла допомогти.

Потім вона почула в трубці свій власний голос:

— Спасибі за пораду, лицемірна суко! А тепер лізь-но під бік до свого кнура і відірвися добряче, може, тоді ми обидві вгамуємося… — Жанна з жахом пожбурила слухавку, немов та була вимазана отрутою, і вп’ялася поглядом у телефон. Ні, це неможливо… Вона цього не говорила, її губи навіть не ворушилися, о Боже!

— Схоже, тут хтось має потребу в гарній компанії, — почулося з коридору. — Готовий улаштувати веселощі на всю ніч. Як у старі часи, ти пам’ятаєш? Щоправда, деякі важливі інструменти сильно постраждали, але, думаю, ми якось обійдемось і такими.

— Якого чорта тобі від мене треба? — крикнула Жанна, перебуваючи за кілька міліметрів од прикордонної лінії, за якою билися маслянисті хвилі істерики.

Замість відповіді вона почула, як знову щось звалилося у ванній і розбилось. А за вікном завивав осінній вітер.

Вона схопила телефонну слухавку і набрала номер швидкої допомоги. Можливо, Марта була в чомусь права.

Це були найнапруженіші тридцять сім хвилин у її житті. Аж раптом у двері подзвонили.

Колись у неї була геніальна задумка зняти з навісів кімнатні двері, а проріз завісити шторкою з бамбукових паличок, нанизаних на нитку. Їй здавалося, що це буде оригінальною деталлю інтер’єру. До покупки бамбукової шторки руки так і не дійшли, і проріз зовсім не оригінально нагадував увечері вхід у темну гробницю. Тепер ця незавершена задумка знову вилізла їй боком — у кімнаті не було дверей, які можна зачинити. Принаймні, так було б спокійніше.

З коридору ще якийсь час долинали різні звуки: начебто хтось перебуває у ванні, торкає дверну засувку… А потім раптом усе разом затихло, і запанувала тиша. Тільки краплі дощу монотонно тарабанили по підвіконню.

Раптове затишшя викликало у Жанни сумніви. А чи не наснився їй увесь цей атракціон із примарами? Може, хоча це важко визнавати, Марта усе-таки права?

Раціональний досвід наполягав, що саме так і є. Марта була права: тобто хлопцеві в її голові просто набридло крутити кіно тільки уві сні, він жадав свободи і вислизав з-під її контролю. А чи не почалося це, випадково, ще того дня, коли вона побачила поїденого крабами батька? Цілком може бути, подруго.

Але що таке Раціональний Досвід? Це короткозорий старий, який страждає на метеоризм. Ще китайці знали, що досвід — це ліхтар на спині, що висвітлює лише пройдений шлях. Його пасинок — вискочка Раціональний Досвід — ще гірший: визнає лише те, що йому до душі. Якщо вона почне прислухатися до порад Його Раціональності, то швидше опиниться в психушці, ніж визнає, що все це коїться з нею насправді, навіть якщо тому немає жодних пояснень.

Зайшли лікар і медсестра. На обох поверх білих халатів були накинуті сині куртки з емблемою швидкої допомоги. Жанна провела їх до кімнати, посадила на стільці, а сама сіла на край збитої постелі, намагаючись бути схожою на хвору (втім, це не вимагало від неї гри «на Оскар»).