Лікар, літній чоловік у окулярах із товстими скельцями, вислухав її скарги на біль у серці, похитав головою і розкрив лікарський саквояж. Жанна повторила все те, що повідомила при виклику, — це виявилося неважко.

— Можливо, ви пережили сильний стрес, — мовив лікар після огляду. — Так?

— Так, недавно я втратила роботу… і виникли ще певні проблеми, — раптом Жанна зрозуміла, що в її нинішньому стані цей виклик зовсім не є помилковим. Їй полегшало, не набагато, але полегшало.

— Ви, схоже, живете сама? Тоді не дивно.

Лікар попросив медсестру приготувати ін’єкцію но-шпи і димедролу, а Жанні наказав зберігати абсолютний спокій і не забувати, що повноцінний сон є для неї зараз найкращими ліками.

Коли медсестра зробила їй укол, вони підвелися. Їхній візит тривав набагато менше, ніж припускала Жанна.

— Хочете кави? — запитала вона, проводжаючи їх до дверей.

— Ні, спасибі, у нас багато викликів, — посміхнулися медики, і двері за ними зачинилась.

Коли Жанна повернулася до кімнати, то відчула, що недавній стрес разом із уколом женуть її в ліжко.

«Але ж він може бути ще тут, — із тремтінням подумала вона. — Мені не можна зараз спати, що я наробила!»

Задзвонив телефон.

Це могла бути тільки Марта. Жанна схопила трубку.

— Марто! Я не…

— Жанна…

— Алло? Хто це?

— Люба, я так нудьгував…

Жанна відчула, що зараз знепритомніє. Випустила трубку і впала на ліжко. Її єдиним бажанням було більше не прокинутися.

Не вдалось.

Вона розплющила очі. В обіймах Анджея. Ще було занадто темно, щоб розгледіти його обличчя, але Жанна була впевнена, що він усміхається. Це вгадувалося його подихом, нахилом голови, за тим, як його рука мандрує її гарячою шкірою внизу живота, опускається до стегна…

Усього цього не може бути. Він помер три роки тому в неї на очах, у тому житті, яке вона знала. Але це було так — бо існувало місце, де вони могли знову зустрітися і бути разом, місце, куди не під силу було дотягтися невблаганному часові. Їхнє особливе місце. І вони зуміли відшукати тут свій затишний куточок.

Анджей знав правильний шлях, але вона ще трохи допомогла йому. Відчувши його в собі, Жанна майже миттєво досягла вершини, знаючи, що і він теж. Вони занадто довго не були разом.

А потім вона побачила, що може розрізнити в досвітніх сутінках його обличчя. Він, як і раніше, всміхався. Так, немов мріяв про щось приємне.

— Мені снився жахливий сон, — сказала Жанна.

— Так? — відгукнувся Анджей усміхаючись.

— Начебто останні три роки я жила зовсім інакше. Без тебе.

— Це був справді поганий сон.

— Мені було так страшно… і самотньо.

Вони довго лежали мовчки, бо слова здавалися зайвими. Сонце повільно заповнювало їхній світ.

— Я десь читала, що наше життя — це сон, який ми бачимо в іншому житті. І навпаки. Дивно, правда? Я знаю, що сплю, але цей сон мені подобається дедалі більше. Мені не хочеться прокидатися, я не хочу повертатися туди, назад…

Анджей повернувся і поцілував її у скроню.

— Залишайся.

— Ти ж більше не залишиш мене? — Жанна побачила маленьку родиму пляму в нього на щоці. Дивно, що раніше вона ніколи її не помічала.

— Звідки це? — жінка легенько торкнулася до неї губами.

Анджей таємниче всміхнувся.

— Яка велика. Чому я… Анджик, вона росте! Господи, Андж… — Жанна відсахнулася.

— А що в цьому дивного? — сказав Анджей, досі посміхаючись. — Поглянь сюди, — і він відкинув ковдру.

Через мить Жанні в ніс вдарила могутня хвиля гару. Їй здалося, що вона в ній задихнеться. Перед нею були обвуглені останки людського тіла. Жанна повільно звела очі вище, на подушку…

Цей сон їй зовсім не сниться.

Анджей, як і раніше, посміхався.

Жанна не думала, що колись повернеться в цей будинок.

Але все ж вона знову була тут і вже навіть перетинала недоглянутий двір із пустою собачою будкою та голим галуззям яблунь. Перед нею був ґанок, на який їй треба було піднятися, щоб увійти в передпокій, звідки видно кімнату, схожу на міську квартиру, з дивною аркою, що навіть удень заповнена в’язкими тінями. Так самісінько, як учора, її обігнала гротескно худа брудна курка і забилася під поріг.

Жінка постукала у двері, проте їй ніхто не відповів. Тоді Жанна змусила себе взятися за ручку і відчинити двері. Страх, який пригнав її сюди, був сильніший за страх зустрічі з Еммою.

Двері піддалися, і Жанна зайшла. В кімнаті не було нікого. Отже, господиня була зайнята якимись справами поза домом. Жанні пригадався сон, і її охопило відчуття цілковитого дежа-вю. Вона швидко відірвала погляд від темної арки в стіні і поспішила повернутися в передпокій, міркуючи, що робити далі — почекати всередині чи вийти у двір. Навряд чи їй би вистачило рішучості приїхати сюди втретє. Тому вона вирішила почекати в будинку.

Рухаючись через коридор на кухню, Жанна думала, що схожа на злодійку, і несвідомо намагалася ступати якомога тихіше. Ще вона згадала про те, що приблизно через двадцять хвилин їй варто було бути у зовсім іншому місці. Що ж, схоже, рекрутинговій компанії доведеться підшукати своїм клієнтам іншу кандидатуру.

Коли Жанна зайшла в кухню, то вловила, що десь у будинку шкребеться мишка. Маленька улюблена мишка тітоньки Емми. Мишка… Аж раптом на фоні кухонного вікна Жанна побачила її — ту, яка вчора похабно торкалась до її грудей, яка знала те, що знати було неможливо, і точно мала відношення до жахіття, яке переслідувало її всю ніч.

Емма стояла в сюрреалістичній позі, начебто прагнула впасти, але була раптово захоплена моментальним знімком, який зупинив час.

Після сутінку передпокою денне світло спершу засліпило очі, тому Жанна не відразу побачила, що Емму утримувала тонка білизняна мотузка, один кінець якої петлею накинутий на шию, а інший тягнеться до прогнутого карниза. Руки Емми безвольно звисали уздовж тулуба, злегка відхиляючись уперед, ноги були підігнуті. Мотузка глибоко впивалася в розпухлу шию, яка набула багряно-синюшного відтінку. Очі були закриті, але Емма ще дихала — груди ледь помітно здіймалися.

Наступної миті Жанна зрозуміла, що тут сталося: Емма хотіла повіситися, але не розрахувала стійкості карниза, і тепер зависла в цьому напівпридушеному стані, повільно вмираючи від ослабленого припливу крові до мозку і нестачі кисню. Якби вона сильніше підігнула ноги, то сила натягу одразу б відновилась гнучкістю карнизу.

Емма опинилася в препаскудній пастці, яку змайструвала собі власними руками і яка гарантувала їй болісну тягучу смерть. Схоже, і відступити в неї було сил.

Усвідомлення цього викликало в Жанни одночасно і жах, і приступ огидного утробного сміху.

Емма ворухнулася і розплющила очі. На коротку мить у них відбилося впізнання. Жанну пересмикнуло. Емма видала низку тьмяних переливистих шипінь, начебто в горлі у неї застрягла зламана губна гармоніка, намагаючись щось сказати.

Тільки тепер Жанні спало на думку підхопити її (відчуваючи миттєву відразу від цього дотику), дотягтися до кухонного столика, де лежав невеликий ніж, і перерізати мотузку.

Вона опустила Емму на підлогу; обличчя ворожки моментально почервоніло, начебто ошпарене окропом, — кров нарешті кинулася до голови, як вода, що заповнює пересохлі канали. Жанна побачила, що на її верхній частині обличчя проступили багряні плями, які стало помітно лише зараз, — вони виділялися навіть на червоному тлі її шкіри і вигадливо складалися у відбиток великої вузької долоні.

Емма продовжувала ворушити губами, її подих став трохи рівнішим, хоча й різав слух іржавим скрипом дверних навісів. Вона раптом зайшлася кашлем, і з її рота полетіли величезні згустки крові, хляпаючи на підлогу навколо голови.

Гарячково міркуючи, Жанна хвилину стояла над нею, поки не почула:

— Він пішов…

Вона нахилилася, переборюючи відразу.

— Пішов… — повторила Емма. Знову кашлянула і вмерла.

Жанна закрила їй очі і вийшла в двір.