Нора не спала. Вона лежала на ліжку та дивилася на електронний годинник. До 01:41 вона думала: «Цей шлюб у біді». Потім, коли 01:41 змінилась на 01:42, вона збагнула: «Ні, не так. Цьому шлюбу кінець».

Але мало минути ще сім місяців.

Нора навіть припустити не могла, що їй вдасться забути про співпрацю з преподобним Джорджем Вінстоном, але, коли вона почала приводити будинок до ладу (їй хотілося зробити не один, а цілих два сади: для квітів та для овочів), траплялися дні, коли вона зовсім не думала про Вінні. Побиття в ліжку припинилися. Майже.

Потім, одного квітневого дня вона отримала листівку від нього. Це був шок. Лист блукав поштою стільки, що на ньому не лишилося вільного місця від штемпелів. Він був скрізь, включно з Брукліном, Мейном, Монпельє в Айдахо та Індіані. Жінка гадки не мала, чому лист не прийшов до того, як вони з Чедом залишили Нью-Йорк, бо, зважаючи на довгі мандри, дивом було, що його таки доставили. Листівка була датована днем, що передував смерті старого. Нора загуглила некролог священика — просто щоб переконатися в його смерті.

«Мабуть, у цьому є щось від Фройда, — писав він. — Як ти?»

«Добре, — подумала Нора. — Я добре».

У їхньому будинку була дров’яна пічка. Нора зім’яла листівку, засунула всередину і піднесла сірник. Ось так.

Чед закінчив «Живучи зі звірами» в липні, написавши останні п’ятдесят сторінок лише за дев’ять днів. Відправив книгу агенту. Потім були дзвінки та електронні листи. Чеду здавалося, що Рінглінг сповнений ентузіазму. Якщо це й так, думала Нора, то більшу частину свого ентузіазму він приберіг для телефонних дзвінків. Те, що вона бачила у двох електронних листах, було в кращому разі стриманим оптимізмом.

У серпні, на вимогу Рінглінга, Чед дещо переписав. Він мовчав про цю частину роботи — яскраве свідчення того, що справи йдуть не дуже добре. Але він не складав рук. Нора нічого й не помітила. Вона була зайнята своїм садом.

У вересні Чед наполіг на поїздці до Нью-Йорка в офіс Рінглінга та був там, поки той не подзвонив сімом видавцям, яким відправили рукопис, у надії, що хтось із них висловить бажання зустрітися з автором. Нора хотіла піти в бар у Монпельє та підчепити собі когось — вони могли б поїхати в Мотель № 6, — але не наважилася. Роботи багато, а користі мало. Натомість вона працювала в саду.

Ну що ж. Замість того щоб, як планував, залишитися в Нью-Йорку на ніч, Чед повернувся додому того ж вечора. Він був п’яним. А ще — явно щасливим. Вони уклали усну домовленість із одним гарним видавцем. Він назвав видавництво. Нора ніколи не чула про нього.

— Скільки? — спитала вона.

— Це не має значення, крихітко. — Замість «не має» він сказав «н’має», а ще Чед називав її крихіткою, тільки коли був п’яний. — Вони просто закохалися в книгу, ось що головне. — «Гововне». Жінка збагнула, що коли Чед напивався, то говорив приблизно так, як Вінні в перші місяці після інсульту.

— Скільки?

— Сорок тисяч доларів. Доларів.

Вона засміялась.

— Я заробила значно більше ще до того, як піднялася з лавки на майданчику. Я вирахувала це, коли ми вперше дивилися…

Вона не помітила удару та, насправді, навіть не відчула його. Просто у неї в голові щось сильно клацнуло. За мить вона лежала на підлозі кухні, важко дихаючи ротом. Їй доводилося дихати ротом. Ніс було зламано.

— Ти курва! — сказав він і розплакався.

Нора сіла. Кухня, здавалося, зробила великий п’яний оберт навколо неї, перш ніж спинитися. Кров крапала на лінолеум. Вона була вражена болем, піднесена та сповнена сорому й веселощів.

«Я точно не помітила його наміру», — подумала вона.

— Правильно, звинувать мене. — Її голос був розмитим, схожим на ухкання. — Звинувать мене, а тоді виплач свої тупі оченята.

Він задер голову, як наче й не чув її — або не міг повірити в те, що почув, — стис руку в кулак і відвів її для удару.

Нора підняла обличчя з тепер уже кривуватим носом. На щоках у неї утворилася борода з крові.

— Ну ж бо, — мовила вона, — Це єдине, в чому ти хоч трохи майстер.

— Зі скількома чоловіками ти спала з того дня? Скажи мені.

— Не спала з жодним, а от їбалася з дюжиною. — Брехня насправді. Був тільки коп та електрик, який прийшов, коли Чед був у місті. — Макдуфе, починай.[113]

Але замість «починати» чоловік розтиснув кулак і рука його впала вздовж тіла.

— Книга була б гарною, якби не ти, — він затряс головою, ніби хотів пояснити. — Це не зовсім так, але ти розумієш, про що я.

— Ти п’яний.

— Я збираюся піти від тебе та написати ще одну книгу. Кращу.

— Коли рак свисне.

— Ось побачиш! — крикнув він сльозливим дитячим голосом. Голосом малого хлопчика, який щойно програв бійку на шкільному подвір’ї.

— Ти п’яний. Іди спати.

— Ти отруйна курва.

Виплюнувши це, Чед опустив голову та побрів до ліжка. Він навіть ходив, як Вінні після удару.

Нора подумала, що треба зі своїм зламаним носом сходити в пункт невідкладної допомоги, але вона була надто втомлена, щоб вигадувати правдоподібну історію. В душі — її душі медсестри — вона знала, що не існує такої історії. Вони бачитимуть її наскрізь, що б вона не казала. Якщо замислитися, то працівники «швидкої» завжди такі.

Вона засунула в ніс вату та прийняла дві пігулки тайленолу з кодеїном. Потім вийшла надвір і полола бур’ян, поки не стало надто темно. Коли Нора зайшла в дім, Чед уже хропів у ліжку. Він зняв сорочку, але штани все ще були на ньому. Нора подумала, що чоловік виглядає, як ідіот. Від цього їй захотілося плакати, але вона стрималася.

Він пішов від неї і повернувся до Нью-Йорка. Іноді писав їй мейли, іноді вона відповідала. Він не просив у неї своєї половини грошей, і це було добре. Вона б усе одно їх не віддала. Вона заробила ці гроші й тепер працювала з ними: відносила їх потроху в банк, оплачуючи кредит за будинок. У своїх листах Чед писав, що знову працює на замінах і пише по вихідних. Вона вірила в роботу на замінах, але не вірила в писання. Його листи були сповнені безсилля, позбавлені почуттів. Це змушувало думати, що Чед не має про що писати. У будь-якому разі, вона вважала його автором однієї книги.

Вона сама потурбувалася про розлучення. Усе, що було потрібно, знайшла в Інтернеті. Вона надіслала Чеду всі папери, які той мав підписати, і він підписав їх. Вони повернулися до Нори без жодних приміток.

Наступного літа — гарного, як на те пішло, — Нора влаштувалася на повний день у місцеву лікарню, а її сад буяв життям. Вона забрела в букіністичну крамницю і знайшла том, який часто бачила в кабінеті Вінні, — «Основи Моралі». То був вельми пошарпаний примірник, і вона забрала його собі за два долари (включно з податками).

За літо та більшу частину осені вона прочитала книгу від початку й до кінця. Та, врешті-решт, лишилася розчарованою. Там не було нічого, про що б вона ще не знала.