— Дякую, що поділилися досвідом, Вінні.

На це він нічого не відповів.

— Знаєте, а ви божевільний.

Знову тиша у відповідь.

Вона ще трохи подивилася на книги. Більшість із них стосувалися релігії. Зрештою, вона перевела погляд на старого.

— Якщо я зроблю це, а ви мене наїбете — начувайтеся.

Він навіть не виказав невдоволення через те, що вона обрала саме такий тон.

— Я виконаю свої зобов’язання. Можете не сумніватися.

— Ваше мовлення знову стало практично бездоганним. І шепелявите ви лише тоді, коли дуже втомлюєтеся.

Він знизав плечима.

— Ваші вуха призвичаїлися до моєї вимови, бо ви постійно зі мною. Гадаю, це схоже на вивчення нової мови.

Вона знову повернулася до книг. Одна з них мала назву «Проблема добра та зла». Інша називалася «Основи моралі». Ця була особливо товстою. В холі розмірено цокав настінний годинник. Зрештою, Вінні знову запитав:

— Отже?

— А хіба не є достатнім гріхом для вас те, що ви робите мені цю пропозицію? Ви спокушаєте нас обох, і ми разом переживаємо спокусу. Хіба цього недостатньо?

— Так я грішу лише словом і думкою. Це не задовольняє мою цікавість.

Годинник цокав. І тут Нора промовила, усе ще не дивлячись на старого:

— Якщо ви ще раз скажете оце своє «отже», я піду геть.

Він не сказав «отже». Узагалі нічого не сказав. Поклавши ногу на ногу, Нора дивилася вниз, на свої схрещені руки. Найбільше жінку лякало те, що їй досі було цікаво. Її цікавило не те, чого хотів Вінні (карти вже розкрито), а те, чого хотіла вона сама.

Урешті вона підвела погляд і озвучила свою відповідь.

— Чудово, — відповів він.

Прийнявши рішення, Нора та Чед не хотіли відтягувати його виконання на безрік: надто вже важким воно було. Вони обрали Форест-Парк у Квінсі. Чед позичив у Чарлі Ґріна відеокамеру та навчився користуватися нею. Вони двічі сходили до парку заздалегідь (тоді дощило, тож нікого не було), і Чед зняв на плівку місце, де все мало відбутися. У той час вони багато кохалися — нервово, незграбно, наче підлітки на задньому сидінні авто, і все ж таки то був хороший секс. Принаймні, пристрасний. Нора відчувала, що інші її потреби втратили важливість. За десять днів — відтоді, як вона уклала угоду, і до ранку, коли жінка виконала свою частину договора, — Нора схудла на дев’ять фунтів. Чед сказав, що вона знову виглядає, наче дівчинка з коледжу.

Одного сонячного дня на початку жовтня Чед припаркував старенький «Форд» на Джувел-авеню. Нора сиділа біля нього. З пофарбованим у рудий колір волоссям, що спадало на плечі, довгою спідницею та огидною коричневою блузою жінка була зовсім не схожою на себе. Очі вона ховала за сонцезахисними окулярами, а голову прикрила бейсболкою «Метц». На перший погляд Нора видавалася спокійною, та варто було Чедові спробувати торкнутися до її руки, як вона миттєво відсахнулася.

— Норо, ну ж бо…

— Ти маєш гроші на таксі?

— Так.

— А сумку, щоб сховати туди відеокамеру?

— Так, звісно.

— Тоді віддай мені ключі від машини. Зустрінемося вже в квартирі.

— Ти впевнена, що зможеш керувати машиною? Бо реакція на щось подібне…

— Зі мною все буде гаразд. Дай ключі. Чекай тут п’ятнадцять хвилин. Якщо щось піде не так… навіть якщо мені просто здасться, що щось не так… Я повернуся. А якщо не повернуся, йди на обрану нами позицію. Пам’ятаєш, де це?

— Звісно ж, пам’ятаю!

Вона посміхнулася (принаймні, продемонструвала зуби та ямочки на щоках).

— От і молодець, — сказала вона та пішла.

Ці п’ятнадцять хвилин були вбивче довгими, але Чед стійко витримав кожну з них. Дітлахи — усі до одного вбрані в захисні шоломи — газували мопедами, проїжджаючи повз нього. Жінки гуляли по двоє, навантажившись купою торбинок з магазинів. Також Чед побачив літню пані, яка насилу переходила дорогу. На якусь химерну мить йому навіть здалося, що то — місіс Рестон, та потім він збагнув, що то не вона. Жінка на дорозі була значно старшою за місіс Рестон.

Коли п’ятнадцять хвилин уже добігали до кінця, йому спала на думку неймовірно логічна та раціональна ідея: він може покласти всьому цьому край, якщо просто поїде геть. У парку Нора роззирнеться і побачить, що його вже немає. Їй доведеться взяти таксі до Брукліну. А коли вона повернеться додому, то навіть подякує йому. Вона скаже: «Ти врятував мене від самої себе».

А потім? Узяти місяць відпустки. Ніякого вчителювання на замінах. Кинути всі ресурси на завершення книги. Поставити все на карту.

Натомість він вийшов із машини та рушив у напрямку парку, тримаючи в руках камеру Чарлі Ґріна. Паперова сумка, куди він потім заховає її, лежала в кишені вітровки. Він тричі перевірив, чи світиться зеленим індикатор біля кнопки «Увімкнути». Як же страшно було б дізнатися, що ти пройшов через увесь цей жах, та камера нічого не зафіксувала! Або ти забув зняти кришечку з об’єктива.

Він знову перевірив усе це.

Нора сиділа на лавці в парку. Побачивши чоловіка, вона прибрала пасмо з лівого боку обличчя. То був умовний знак. Час починати.

Позаду неї розташувався дитячий майданчик. Там були гойдалки, каруселі, гойдалки-терези, веселі коники на пружинах та інші дитячі штуки. У цей час дітлахів було небагато. Мами зібралися в дальньому кутку. Вони сміялися і розмовляли, не надто зважаючи на малих.

Нора підвелася з лавки.

«Двісті тисяч доларів», — подумав Чед і приклав камеру до ока. Коли почався запис, усе хвилювання минуло.

Він знімав, наче профі.

Повернувшись додому, Чед швидко піднявся сходами. Він був певен, що дружини ще немає. Чоловік бачив, як Норма на всіх парах тікала звідти (матері майже не дивилися на неї — вони оточили обрану нею дитину, хлопчика років чотирьох), але все одно був певен, що вона досі не повернулася; зараз йому зателефонують і скажуть, що дружина в поліційному відділку: вона зламалася і розповіла все, навіть про його роль у злочині. Гірше того, вона розповіла про Вінні, а це означало б, що скоєне ними тепер втрачало будь-який сенс.

Руки так тремтіли, що він не міг поцілити ключем у замок. Той шматок металу ходив ходором навколо замкової шпарини, наче збісився, і ніяк не хотів наближатися до неї. Коли вже Чед поставив доволі зім’яту сумку з відеокамерою, щоб вільною лівою рукою притримати праву, двері відчинилися.

Тепер на Нормі були тільки обрізані знизу джинси та блузка, які до того вона ховала під довгою спідницею та спецівкою. Згідно з планом, вона мала переодягнутися в машині, перш ніж поїде геть. Жінка говорила, що здатна зробити це за мить: ймовірно, так і було.

Він обійняв дружину та притис її до себе настільки рвучко, що почув, як вона глухо вдарилася об нього. Обійми видалися не дуже романтичними.

Норма трохи це потерпіла, а тоді сказала:

— Заходь усередину. Не стій стовпом у коридорі.

Тільки-но двері у зовнішній світ зачинилися, вона почала:

— Ти зробив це? Скажи, що так. Я тут уже з півгодини місця собі не знаходжу. Ходжу туди-сюди, наче місіс Рестон опівночі. Тобто так, як ходила б місіс Рестон, якби була трохи жвавішою…

— Я теж хвилювався, — Чед прибрав волосся з лоба, де шкіра була особливо гарячою. — Норрі, я злякався до смерті.

Норма вихопила сумку в нього з рук, зазирнула всередину, а тоді пильно подивилася на чоловіка. Вона зняла сонцезахисні окуляри. Її блакитні очі палали.

— Скажи мені, що це в тебе.

— Ага. Так і є. Гадаю, що так. Це має бути в мене. Я ще не перевіряв.

Погляд став ще пекучішим. «Будь обережною, Норо, — подумав він. — Якщо ти і далі так робитимеш, твої очні яблука спалахнуть».

— Краще, аби все було, як треба. Як треба. Коли я не сновигала туди-сюди кімнатою, то сиділа в туалеті. У мене досі спазми в животі. — Вона підійшла до вікна та визирнула на вулицю. Він приєднався до неї, остерігаючись, що їй відомо про щось більше, ніж йому. Але вулицею йшли звичайнісінькі перехожі, які поспішали кудись у своїх справах.