Її обличчя та руки заклякли, неначе вона щойно повернулася з довгої прогулянки на холоді. Вона не погодиться, у жодному разі. Насправді вона просто вийде з цього дому й подихає свіжим повітрям. Вона не звільниться; принаймні, не зараз, бо робота їй потрібна. І все ж вона піде. І хай навіть він звільнить її за те, що вона пішла без дозволу, — грець із ним. Та спершу вона хотіла б почути решту. Вона б навіть самій собі не зізналася, що пропозиція видається привабливою — ні, просто цікавою. І скільки б вона могла отримати?

— То що ви від мене хочете?

Чед запалив ще одну цигарку. Нора ворухнула пальцями:

— Дай мені затягнутися.

— Норрі, ти ж не куриш цигарок уже п’ять…

— Я сказала, дай мені затягнутися.

Чед дав дружині цигарку. Нора глибоко затягнулася і відкашлялася, звільняючи легені від ядучого диму. А потім усе йому розповіла.

Тієї ночі вона довго не могла заснути — так і лежала з розплющеним очима в передсвітанковій темряві. Певно, він спав. А чому б і ні? Рішення прийнято. Вона відмовить Вінні та попросить більше ніколи не повертатися до цієї теми. Рішення прийнято; час спати.

І все ж її зовсім не здивувало те, що він повернувся до неї і сказав:

— Не можу припинити про це думати.

Нора також не могла.

— Ти знаєш, я б зробила це. Для нас. Якби ж…

Вони лежали обличчям одне до одного, і лише декілька дюймів розділяли їх. Так близько, що можна відчути дихання іншого. Була друга година ночі.

«Це найкращий час для змови», — подумала вона.

— Якби?

— Якби я не боялася, що це понівечить наше життя. Певні плями не змиваються.

— Норо, це питання суто теоретичне. Ми ж прийняли рішення. Можеш завтра прикинутися Сарою Пейлін, подякувати йому, але відмовитися від цього «мосту в нікуди».[110] Я знайду спосіб закінчити книгу і без його «фінансової допомоги».

— Коли? Під час чергової неоплачуваної відпустки? Я так не думаю.

— Це вирішено. Він — божевільний старигань. Крапка.

Чоловік відкотився від неї.

Запала тиша. Зверху міряла кімнату місіс Рестон — її фотографію варто було б приклеїти до словникової статті «безсоння» як ілюстрацію. А десь, мабуть, у глибині темряви Гованусу, лунала сирена.

Чед знову заговорив за п’ятнадцять хвилин, звертаючись до столика з електронним годинником, який показував зараз 02:17.

— Більше того, нам би довелося просто повірити йому щодо грошей, а як можна довіряти людині, єдина мета якої — вчинити гріх?

— Але я довіряю йому, — заперечила вона. — Це собі я не довіряю. Засинай, Чеде. Тему вичерпано.

— Гаразд, — відповів він. — Зрозумів.

На годиннику було 02:26, коли вона сказала:

— Це можливо зробити. Не сумніваюся. Змогла б змінити колір волосся. Надягнути капелюха, темні окуляри. Тобто день, ясна річ, має бути сонячним. І треба подумати про шляхи для відступу.

— Ти серйозно…

— Я не знаю! Двісті тисяч доларів! Та щоб заробити стільки грошей, мені б довелося працювати майже три роки! А коли уряд і банки загребуть свою частку, не лишиться майже нічого. Ми ж знаємо, як воно буває.

З хвильку вона помовчала, роздивляючись стелю, по якій нескінченно довго тупцяла туди-сюди місіс Рестон.

— А ще ж страховка! — вибухнула вона. — Ти знаєш, що нам дає страховка? Нічогісінько!

— Вона нам дає страховку.

— Ну гаразд, майже нічого. А що, коли тебе зіб’є машина? А що, як у мене знайдуть кісту яєчника?

— У нас непогані умови.

— Та всі так кажуть, але водночас усі чудово знають: як купуватимеш щось не виходячи з авто — наїбуть![111] У цьому точно можна не сумніватися. Саме тому я досі думаю про ту пропозицію. Ми… могли б… бути… певними!

— Порівняно з двомастами тисячами доларів, те, що я мрію отримати за книжку, видається мізерним, ти так не вважаєш? Навіщо взагалі напружуватися?

— Бо це — сумнівна лотерея. А книга — чесний заробіток.

— Чесний? Гадаєш, це зробить книгу чесним заробітком? — Він повернувся обличчям до неї. Певна частина його тіла стала дуже твердою — певно, і справді навіть до цього був причетний секс. Принаймні, для них.

— Гадаєш, я коли-небудь знову отримаю таку роботу, як у Вінні? — Вона сердилася, от тільки на нього чи на себе — сама не знала. Та й не мало це жодного значення. — У грудні мені буде тридцять шість. Ти запросиш мене на вечерю на честь дня народження, а за тиждень я отримаю справжній «подаруночок»: прострочений платіж за машину.

— Ти звинувачуєш мене у…

— Ні. Я навіть систему не звинувачую, через яку ми всі ледь-ледь тримаємося на плаву. Звинувачення — непродуктивні. І я сказала Вінні правду — я не вірю в гріх. Але й у в’язницю не хочу, — Вона відчула, як на очі набігають сльози. — І я не хочу робити комусь боляче. Особливо…

— Ти й не зробиш.

Він уже почав був відвертатися, як вона схопила його за плече.

— Та якби ми наважилися на це — якби я наважилася, — то ми б ніколи більше не заговорили про це. Жодного разу.

— Жодного разу.

Вона потягнулася до нього. У шлюбах угоди скріплюються не лише рукостисканням, і вони обоє про це знали.

Коли на годиннику було 02:58 і Чед уже засинав, Нора запитала:

— Ти не знаєш кого-небудь із відеокамерою? Бо він хоче…

— Знаю, — відповів чоловік. — Чарлі Ґріна.

А потім запала тиша. Якщо, звісно, не зважати на місіс Рестон, яка ходила туди-сюди над ними. У напівсні Норі привидівся химерний образ: місіс Рестон із крокоміром, причепленим до пояса її піжамних штанів. Жінка терпляче долала довгі милі, які відділяли її від світанку.

Зрештою Нора заснула.

Наступного дня в кабінеті Вінні.

— Отже? — запитав він.

Її мати ніколи не була ревною парафіянкою, проте на літніх канікулах Нора відвідувала Біблійну школу, і їй там подобалося. Там були ігри, пісеньки, історії на фланелеграфі.[112] Нора збагнула, що в цю мить їй пригадалася одна з таких історій. Уже багато років вона не думала про неї.

— Мені ж не доведеться по-справжньому завдавати болю… ну, цій людині… щоб отримати гроші? — запитала вона. — Я хочу одразу прояснити це.

— Ні, але я хочу побачити, як потече кров. Дозволь і мені одразу прояснити це. Звісно, сподіваюся, що ти вдариш його кулаком, та просто розбита губа чи заюшений ніс також мене задовольнять.

Якось у Біблійній школі вчитель причепив на фланелеграф гору. А потім Ісуса та якогось рогатого дядька. Учитель розповідав, що якось диявол повів Ісуса на вершину гори та показав йому всі міста на землі. «Ти можеш взяти в цих містах будь-що, — промовив диявол. — Будь-який скарб. Для цього тобі потрібно лишень відступитися від свого шляху і поклонитися мені». Та Ісус був своїм пацаном, тому відповів: «Відступися від мене, Сатано!»

— Отже? — перепитав він.

— Гріх, — задумливо промовила вона. — Ось що у вас на думці.

— Гріх заради самого гріха. Ретельно спланований і здійснений. Бентежна думка, правда ж?

— Ні, — відповіла Нора, розглядаючи насуплені полиці з книжками.

Вінні перечекав трішки, а потім знову запитав:

— Отже?

— А якщо мене впіймають, то я все одно отримаю гроші?

— Якщо виконаєш свою частину угоди і не прохопишся ні словом про мене — обов’язково. Та навіть якщо тебе впіймають, то найгірше, що тобі світить, — це умовний термін.

— А також судово-психіатрична експертиза, — мовила Нора. — Певно, вона і справді знадобиться мені, якщо я обдумую зараз таке.

Вінні сказав:

— Якщо ти й надалі житимеш, як жила, то тобі, як мінімум, знадобиться спеціаліст зі шлюбних питань. Ще коли я був пастором, то часто консультував пари щодо сімейних проблем. І можу сказати, що фінансові негаразди були якщо і не основною їх причиною, то, принаймні, однією з головних. До всього були причетні гроші.