Щоб переконатися в цьому, давайте прослідкуємо етимологію деяких українських і російських слів ^[226]:

ВИХОВАТИ — заховати від зла

ВОСПИТАТЬ — выкормить

ЛІКАРНЯ — лікувати, давати здоров’я

БОЛЬНИЦА — терпеть боль, страдать

ВЕСІЛЛЯ — веселитися, радіти

СВАДЬБА — свататься, предлагать породниться

ОСВІТА — світло, просвічення

ОБРАЗОВАНИЕ — формирование по образцу

ШАНУВАЛЬНИК — пошана, повага

ПОКЛОННИК — поклонение

ПОДРУЖЖЯ — дружба, приязнь

СУПРУГИ — сопряженная, запряженная пара

ШЛЮБ — «злюб», кохання

БРАК — брать

ЗВИТЯЖЕЦЬ — витягнути, підняти вище

ПОБЕДИТЕЛЬ — «по-беда», тот, что остался живым «по бедах»

Наведені приклади добре показують, що різні мови можуть дивитися на світ зовсім по-різному, кожна зі своєї точки зору. Але якщо це так і кожна мова має свою «спеціалізацію», то є й завдання, до вирішення яких вона надається найкраще. Але які це завдання? В яких випадках найкраще спрацьовує одна мова, а в яких інша? Щоб вияснити ці питання, давайте дещо детальніше розглянемо зв’язок між мовою і етнопсихікою.

6.7.1. Мова і етнопсихіка

Мова є засобом формування думки — людина мислить у мовних формах. Мислення буває конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне). Понятійне мислення — це оперування поняттями, які позначені словами, тому без слів воно не могло б існувати. В результаті між мисленням і мовою існує найтісніший зв’язок, наприклад, якщо в мові немає слів, що позначають певні поняття, то ці поняття часто стають для людини недоступними. Тому мова, являючись системою світобачення, впливає на всю людську поведінку: людина здебільшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова.

Для прикладу візьмемо російське слово «бесполезный» — в українській мові воно не має еквіваленту. Тому українцю (якщо не знає російської) не може навіть прийти на думку, що в природі є щось «бесполезное» — для нього все має свій сенс і призначення. З другого боку, українське слово «праця», яке означає радісну, приємну, осмислену (п-раціо) роботу, не має еквіваленту в російській мові. Тому, крім нейтрального «работа», росіяни змушені вживати слово «труд», яке означає важку, неприємну діяльність, пов’язану з «труднощами». Для інтересу спробуйте перекласти на російську слова з відомої пісні Тараса Петриненка — «ще є нагода святої праці»: словосполучення «святая работа» є штучним (тому практично не вживається), а «святой труд» для вуха росіянина взагалі звучить абсурдно.

Отже, мова є одним з найважливіших чинників, що формують психіку — як індивідуальну, так і колективну ^[227]. З другого боку, психіка народу впливає на його мову і формує її «за своїм образом і подобою». В результаті мова і етнопсихіка творять певну цілісність. У зв’язку з цим закономірності, які описують психіку народу, значною мірою описують і його мову. З цього випливає, що методи дослідження етнопсихіки можуть бути ефективними і в етнолінгвістичних дослідженнях.

6.7.2. Українська і російська мови

Український характер описується соціотипом «етико-інтуїтивний інтроверт» (див. п.4.4), а російський — «інтуїтивно-етичний інтроверт». Вони належать до протилежних квадр (тобто таких, де системи цінностей «не перетинаються»), а відносини між ними називаються «квазітотожними». Для «квазітотожних» типів характерна зовнішня подібність при протилежних системах цінностей, чим і пояснюється те, що інколи українці і росіяни декому видаються подібними, а декому — навпаки.

В чому ж етносоціоніка бачить різницю між українською і російською етнопсихіками?

Найбільш розвиненими психічними функціями української душі є т.з. «етика відносин» («програмна» функція) і «інтуїція здібностей» («творча» функція) ^[228]. Що це означає? «Етика відносин» (точніше — «етика любові») дозволяє орієнтуватися в питаннях, пов’язаних з людськими стосунками, моральністю, симпатіями. «Інтуїція здібностей» дозволяє добре бачити людські таланти, потенційні можливості, орієнтована на пошуки в людській душі «образа Божого», сприймає світ як цілісність, в якій «все впливає на все».

Російська психіка краще знається на аспектах, пов’язаних з «інтуїцією суперечностей» ^[229] і «етикою драматичних емоцій»: перша дозволяє чудово орієнтуватися в питаннях, пов’язаних із «тіньовими» аспектами людської душі (недосконалість, суперечливість, страждання), а друга — розпізнавати емоційний стан, вселяти ентузіазм, або, навпаки, тривогу, безнадійність.

В чому це виявляється? Найперше в тому, що українці стриманіші у виявленні своїх емоцій, ніж росіяни. Це спостерігається, зокрема, у фольклорі: у росіян є такий пісенний жанр, як «страданіє», а в українців — «дума», у росіян багато надзвичайно гарних голосінь — в українців лише поодинокі випадки. Українці не люблять багато шуму ^[230], тому для позначення «сильного звучання» в українців є слово «голосно», тобто, щоб викликати сильний резонанс, достатньо «сказати в голос». Для російської ж етнопсихіки цього явно замало — потрібно прогриміти, сказати «громко». Але те, що добре для росіянина, погано для українця — слово «гримати» має виразно негативне значення, яке означає «кричати», «сваритися» і т.п.

Причина такої відмінності в тому, що в російській етнопсихіці «етика драматичних емоцій» є однією з двох найрозвиненіших психічних функцій — «творчою» функцією. «Творча» функція використовується особою як інструмент впливу на оточення, в даному випадку — для створення відповідної емоційної атмосфери. Можливо, з цим пов’язана наявність в російській мові надзвичайно розвиненої системи лайливої лексики, яка і тепер нерідко вражається росіянами «національним досягненням». У всякому разі, навіть від російських інтелігентів можна почути слова гордості за «найсильнішу у світі» російську лайку.

З другого боку, українці приділяють більше уваги людським стосункам ^[231]. Наприклад, в Україні й досі живе традиція називати батьків на «Ви», тоді як у росіян навіть до чужих, незнайомих людей зазвичай звертатися на «ти». Зрозуміло, що ці психологічні особливості знайшли відображення і в мові. Наприклад, у росіян є слово «отношения», яке в українській мові має аж чотири відповідники: «відносини», «стосунки», «взаємини» і «ставлення»; російському слову «любовь» відповідають українські «любов» і «кохання». Тобто аспект, пов’язаний з «етикою відносин» в українців краще «пропрацьований», тому й має більше синонімів. Як наслідок, українській мові властиві лагідність і толерантність, які дозволяють «автоматично» підтримувати спілкування на високому рівні, не опускаючись до грубості.

Українською мовою важко когось образити чи принизити, навіть людину, яка зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають «повія» — «та, що живе по Вію», тобто за давніми законами сім’ї, яка не ділилась на шлюбні пари. Російські відповідники цьому слову більш образливі — «шлюха», «потаскуха» та інші, які краще не згадувати. Це пов’язано з тим, що «етика відносин» є для російської душі однією з найменш усвідомлюваних психічних функцій.

А тепер спробуймо порівняти, як відбивається на національних характерах наявність різних психічних функцій, пов’язаних з «інтуїтивними аспектами» світосприймання. «Інтуїція здібностей» найперше націлена на виявлення того, що об’єднує наш світ в одну цілісність, на виявлення в людській душі талантів, здібностей, творчого потенціалу. Тому українцям традиційно властиві повага до індивідуальності, довірливість, ліризм, схильність бачити Божий задум в найпростіших речах, прагнення до самовдосконалення. Не випадково в українській мові слово «дивитись» тісно пов’язане зі словом «дивуватись» — дивуватися красою і доцільністю нашого світу.