Інші грані грядущого суспільства можна розпізнати, заглибившись ще далі у минуле — у «Золотий вік» останнього 7980-річного (арійського) циклу: «…Добре відома синкретичність первісного мислення, яка виражалась у тому, що людина повністю розчиняла себе в природі (і природу в собі), осмислюючи події, які в ній відбуваються, по аналогії з власними цілеспрямованими діями… В цьому відношенні середні віки відтворили суттєві риси первісного мислення, але, звичайно, на новому рівні: на відміну від первісної людини середньовічна людина вже не зливає себе з природою, але й не протиставляє себе їй. Відомий російський історик Спекторський вичленив три фундаментальні і тісно пов’язані ідеї, що визначили специфіку середньовічного світорозуміння — антропоморфізм, телеологізм, ієрархізм» (виділення наше — І.К.) ^[202]. Не випадково саме ці ідеї знову починають займати центральне місце в мисленні сучасної людини.

Отже, для кращого розуміння способу мислення майбутнього людства треба знати, як мислили люди в далекому минулому. Про особливості первісного мислення можна багато дізнатися з результатів досліджень Олексія Братка-Кутинського: «Знання наших предків про основні закономірності світотворення і світобудови виражалися у релігійній формі — уособленні космотворчих сил в образах богів. Така форма, на відміну від наукової (пасивно-книжкової), є живою формою спілкування з пізнаними силами, отже й більш сприятливою для використання їх у регламентації свого побуту, прискоренні етногенезу і зміцненні своїх позицій у житті. Таку активну форму знань уможливлює релігія, яка, на відміну від науки, «не слова і не теорія. Вона здійснення. Суть її не в тому, щоб слухати і сприймати. Вона в тому, щоб бути й поставати» ^[203]. Виражаючи свої знання про могутні космотворчі сили у персоніфікованій формі, трактуючи ці сили як реальні, подібні до людей, але невимірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливість спілкування з цими силами, можливість прилучення своїх енергетичних систем до вищих енергетичних систем космосу, до більш досконалих і витончених енергій, що трансформувало, витоншувало, розвивало людську психіку і тіло.

Групові й індивідуальні молитви, містерії, ритуали й обряди спрямовували увагу, думки й почуття (тобто енергетичні компоненти людини) до певних космічних сил, які мали безпосередній вплив на життя людей, їхню долю та їхні шанси вижити, стати досконалішими.

Вже в палеоліті наші предки чудово орієнтувалися в головних і допоміжних силах, в далеких і ближчих. Вони чітко розрізняли могутні, але далекі сили, що творять галактики, системні сили, тобто сили сонячної системи, планетарні сили і локальні (місцеві).

Галактичні життєтворчі сили уособлювались в образах Лади і Дива-Сварога; системні — в образах їхніх дітей — Лелі (втіленої води) і Полеля (Сонця), найближчої до Землі й інтимно з нею пов’язаної планети Зорі (Венери), богів-сузір’їв Зодіаку — Перуна, Тура, Овна і т.д.; планетарні — в образах прапредка Дідуха (Місяця) й Берегині (Землі); локальні — в образах домового, лісовика, водяного, русалок, мавок тощо.

Блискуче розроблені культи цих богів та обряди їх вшанування (на жаль, ще мало досліджені) були розраховані на постійне самовдосконалення віруючих шляхом наслідування, уподібнення цим силам, або й (екстремальний варіант) безпосереднього енергетичного контакту з ними» ^[204].

Ідею про типологічну подібність колишнього (неолітичного) і майбутнього (постіндустріального) «Золотих віків» знаходимо також у академіка М.Моісєєва: «Є багато підстав вважати, що суспільство вже підійшло або майже підійшло до певної забороненої межі. Якщо завгодно — принцип Ле-Шательє порушується все частіше і частіше. Навіть досить поверхове вивчення структури цих нестійкостей показує, що грядучу кризу за своєю глибиною і наслідками можна буде порівняти з тим, що відбувалось в епоху неолітичної революції. Людині доведеться повернутись, в деякому сенсі, у той вихідний стан, в якому вона перебувала до неї. Звичайно, не йдеться про повернення у кам’яний вік; але я переконаний, що людству доведеться знову навчитись вписуватись у природні цикли біосфери. Однак сам зміст терміну «природні цикли» має стати суттєво іншим» ^[205].

При формуванні нового суспільства у фазі «Золотого віку» виникає колосальна різноманітність нових явищ (яка, проте, не приводить до хаосу, бо організована у чітку ієрархічну систему). Це не випадковість, а засіб виживання, оскільки, згідно з деякими наслідками закону Ешбі ^[206], «чим вища внутрішня різноманітність керуючого органа — інтелекту, тим складніші зовнішні процеси доступні керуванню. …Саме кількість накопиченої системою різноманітності і має служити в кінцевому рахунку детермінантом виживання. …Це питання вирішиться в першу чергу у сфері відносин між людьми, вираженням котрих, уже в другу чергу, стають відносини між людьми і природою». Але «…щоб різноманітність досягала максимально можливих значень, необхідна така соціальна організація, котра була б здатна витримати і утилізувати породжувані нею суперечності. …В такий новий контекст природно вписується ідеологічна переорієнтація з демократії маси на демократію індивідуальності (тут доцільно згадати про ідею класократії — І.К.): «маса» і «народ» перестають бачитись як однорідна всесильна більшість, розкриваючись як множина неповторних суб’єктів. …Ідея подавлення меншості більшістю звільняє місце переконанню в необхідності бережливого ставлення до будь-якої думки, а орієнтація на замкнуті системи безумовних істин поступається гносеології взаємодоповнюючих моделей реальності. …Терпимість до відмінностей складає вирішальну психологічну якість особистості, здатної стати носієм нових типів соціальної організації з високими шансами на перспективне збереження і прогрес» ^[207].

Не виключено, що перспективи людства пов’язані з виходом за межі Землі і активною участю в подіях «вселенського» масштабу, в керуванні космічними процесами. Але «щоб досягнути такої перспективи, людство, як і будь-яка інша планетарна цивілізація, має пройти фільтр універсального природного добору. Згідно із загальносистемними закономірностями, пройти цей фільтр можна лише при дуже високому ступені внутрішньої різноманітності. А витримати і синтезувати необхідну ступінь різноманітності зможуть ті цивілізації, котрі виявляться здібними зробити ядром свого ставлення до оточення терпимість — вищий критерій інтелектуальної зрілості, — відпрацювати високоефективні механізми компромісних рішень, гармонізації інтересів. Чудова діалектика еволюції: не ставши мудрим, інтелект не може стати універсальним!» ^[208].

Ознакою «Золотого віку» є відповідність людських дій законам космосу, гармонія людини і природи, небесного і земного. Без цього неможливий і грядущий «Золотий вік». Не випадково, на думку відомого японського футуролога Йонезі Масуди, «кінцевим ідеалом глобальної футуризації суспільства стане приведення дій людини в гармонію з природою в процесі побудови синергетичного світу. Новітній синергізм є відродженням теологічного, який учив, що духовне відродження залежить від спільних дій волі людини і благовоління Бога» ^[209].

Нарешті, для «Золотого віку» властива висока структурованість суспільства. На рівні нації — це організація соціальних каст, а в середині каст — інших структур, наприклад, професійних, відпочинкових тощо. Але структурування зачепить всю систему «людство». Є підстави вважати, що це буде посилення структурування на нації, адже існуючі зараз етносоціальні організми прямують до все більшого самоусвідомлення. Це пов’язано з тим, що «нація є природною й реальною організаційною формою людства. …Людство є творчою синтезою індивідуально викристалізуваних й національно цілковито самовизначених народів. …Соціологія, звичайно, не може передбачити, що станеться за пару соток чи тисяч років. Але, вивчаючи минуле і порівнюючи його з сучасним, вона має змогу робити деякі припущення щодо напрямку історичного розвитку сучасних націогенетичних прямувань. Я назвав нашу добу націоцентричною, щоб таким чином підкреслити історичне призначення нації під цей час. В цьому сенсі я говорю про націократію, як найближчу фазу в історії людства» (виділення наше — І.К.) ^[210].