У росіян добре розвинута психічна функція «інтуїція суперечностей», яка також сфокусована на людині, але по-іншому. Ця функція дозволяє чудово знатися на таких аспектах, як страждання людської душі, її суперечність і безталанність, допомагає бачити заховану в людині небезпеку. Тому російське слово «смотреть» пов’язано зі словами «осторожничать», «проявлять осторожность» ^[232]. Все це врешті-решт формує критичне ставлення до людських здібностей: «Мы, русские, всегда так. Может быть, это и хорошая наша черта — способность видеть свои недостатки, но мы пересаливаем, мы утешаемся иронией, которая у нас всегда готова на языке» (Л.Толстой, «Анна Каренина»). Можливо, з цим пов’язані російські «всепонимание и всепрощение», адже вони виникають з переконання, що люди — грішні і слабкі істоти. У всякому разі, російська мова володіє чи не найбільшим арсеналом переконати людину, що вона «порох і в порох обернеться». Цікаву думку читаємо у Григорія Кульчицького: «Русский язык действительно уникален и резко выделен среди любых других языков. Прежде всего — тем, что свыше 40 процентов его лексики носит оценочный характер! (В любом другом языке оценочная окрашенность его словарного запаса не превышает 15 процентов). Этот факт хорошо известен лингвистам и культурологам. …В русском имеется лишь 2000 лексических единиц (слов) для выражения индивидуальных черт личности. Для сравнения — в немецком таких слов — 4000, в английском — 17000. Индивидуальность, неповторимость другого человека — явно не предмет повышенного интереса в этом коллективистском опыте» ^[233].

В українській етнопсихіці «інтуїція суперечностей» знаходиться чи не на останньому місці в ієрархії цінностей, тому для українців російський нігілізм щодо людської душі не тільки незрозумілий, але й викликає активне несприйняття. Це дозволяє зрозуміти несподівано різку оцінку, яку дає російській літературі український письменник Валерій Шевчук: «Російські письменники, мені здається, надто вже зосереджуються на людській ущербності, копирсаються в ній, я б сказав, із якоюсь мазохістською насолодою… Загалом, їхня література робить мене ще нікчемнішим, ніж я є, надламує мене іще дужче» ^[234].

Продовжуючи нашу «подорож по психічних функціях» української і російської душі, варто сказати про т.з. «найбільш вразливе місце» — психічну функцію, по якій особа найменше впевнена, схильна до спрощеного розуміння світу, діє прямолінійно, нетворчо. Для української душі це т.з. «чорна сенсорика» — психічна функція, яка «спеціалізується» на таких аспектах, як вольовий тиск, влада, примус, підкорення, агресивність тощо. В результаті українці відчувають нехіть до будь-якої грубої влади, будь-який зовнішній вольовий тиск сприймають хворобливо. Тому й не дивно, що в українській мові відсутнє слово «пытка» — для цього вживається латинське «тортури». Зате є слово «поступ», якого немає в російській мові, тому росіяни користуються латинським — «прогрес».

На відміну від українців, у росіян «чорна сенсорика» є «цінністю» — т.з. «сугестивною» психічною функцією, по якій інформація сприймається некритично, справляє ефект навіювання, гіпнозу. Як наслідок, росіяни найкраще сприймають тверду, рішучу владу, без якої їм загрожують анархія і хаос. Зрозуміло, що це відображено і в мові, порівняйте:

ПОДАВЛЯЮЩЕЕ БОЛЬШИНСТВО

ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ

СКЛОНЕНИЕ (пригинати)

ВІДМІНЮВАННЯ («відмінок»)

РУКОВОДИТЬ (вказувати рукою)

КЕРУВАТИ (від «керма», «керманича») ^[235]

СОЮЗНИК («соузник» або «співв’язень») ^[236]

СПІЛЬНИК («з-піл», учасник «з-половини», рівноправний)

ПРАЗДНИК (праздный)

СВЯТО (святий, освячувати)

Непоганою ілюстрацією можуть бути також слова українського і російського гімнів:

Боже Великий, Єдиний,

Нам Україну храни.

Волі і Світу промінням

Ти її осіни.

Світлом Науки і Знання

Нас усіх просвіти!

Боже, Царя храни!

Сильный, державный

Царствуй на славу нам,

Царствуй на страх врагам,

Царь православный!

У свою чергу, для українців сугестія (навіювання) відбувається по т.з. «діловій логіці», яка відповідає за чесну працю, дотримання правил, процедур, законів, тому українці люблять, щоби все було «по закону», згідно зі звичаями і традиціями.

У росіян по-іншому — «ділова логіка» («логіка чесної праці») є «вразливою функцією». З одного боку, це дає підстави для нестандартного мислення, коли відкидаються будь-які правила та авторитети і з’являється можливість прийти до унікальних рішень. З другого боку, нехтування минулим досвідом нерідко приводить до того, що розвиток часто починається «з чистої дошки» і йде «своим, особым путем», на що звернув увагу ще Петро Чаадаєв у своїх «Философических письмах» ^[237].

Зі слабкістю психічної функції «ділова логіка» пов’язане й те, що в російській мові немає еквіваленту українському слову «праця» (про це ми вже згадували напочатку розділу). Але якщо праця для російської етнопсихіки — це труднощі, небажане ^[238], то бажаним, тим, що робиться «охоче», є полювання — «охота». Українське поняття «мисливець» (той, чия робота пов’язана з мисленням) має відповідником того, хто захотів — «охотника».

Тоді, як російська душа більший сенс знаходить у полюванні, українська — у хліборобстві, хліборобська праця в Україні найбільш шанована. Згідно з дослідженнями Олексія Братка-Кутинського, слово «орати» первісно означало не стільки розворушувати землю для посіву, скільки «священнодійствувати». Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора. Російський відповідник «пахать» (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов’язаний зі священнодійством ^[239]. Творцям поняття «пахать» хліборобський культ був чужий, про що свідчить вживання слова «орать» в значенні «кричати», «галасувати», слова «орава» у значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов’язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас ^[240].

Подібним чином можна проаналізувати кожну рису народної психіки (і не тільки українців чи росіян), пояснити багато ефектів, які досі вважалися загадковими. Зокрема, соціонічний підхід переконує, що різні мови спеціалізуються на різних аспектах інформаційного потоку і дозволяють пізнавати світ зі своєї, унікальної точки зору. Тому людина, що володіє різними мовами, отримує свого роду «стереоскопічне бачення», дістає можливість адекватнішого розуміння суті речей.

6.7.3. Джерело словотворення

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди. Т.Шевченко

Розглядаючи питання про походження української мови, звернемось до наукового доробку Олексія Братка-Кутинського ^[241]: «Основний словниковий склад української мови, як писав наш Кобзар, «йде від Бога», від його імен та імен його аспектів і атрибутів. Іде з такої глибини тисячоліть, до якої не завжди сягає наше знання історії. Обсяги розділу не дозволяють проаналізувати весь основний словниковий склад, однак ми розглянемо достатньо слів, щоб склалось уявлення про закономірності словотворення у нашій мові.