Сірий на лікарняному ліжку відривається від телевізора, де Джонсі-1 умощується на «Арктик кет», і спрямовує погляд на стілець, на якому в просочених кров’ю штанях сидить Джонсі-2.

«Що ти приховуєш?» — питає Сірий.

«Нічого».

«Чому ти весь час бачиш цегляну стіну? Що таке 19, крім того, що це просте число? Хто сказав «на фіг тигрів»? Що це означає? Що таке цегляна стіна? Коли вона була, ця цегляна стіна? Що вона означає, чому ти весь час її бачиш?»

Він відчуває, як Сірий вдивляється в нього, намагається витягти правду, але наразі зернятко істини в безпеці. Його можна забрати, але не можна змінити. Як і розкрити повністю. Принаймні поки що.

Джонсі прикладає палець до губ і відповідає Сірому його ж словами:

«Мовчи і дивись кіно».

Істота дивиться на нього опуклими очима (Джонсі вони нагадують очі комахи, богомола), Джонсі ще кілька секунд відчуває її увагу, потім відчуття слабне. Поспішати нікуди. Рано чи пізно воно розчинить панцир, який захищає останню зернину чистого, справжнього Джонсі, і тоді воно дізнається про все, що хоче знати.

Поки ж вони дивляться фільм, і, коли Боузер із його гострими зубами й ефірним запахом антифризу заповзає на коліна Джонсі, той цього навіть не помічає.

Джонсі-1, Джонсі з сараю (тільки тепер це не Джонсі, а Сірий), тягнеться. Дотягтися потрібно до багатьох умів, і всі вони скачуть один перед одним, як радіохвилі пізно ввечері, але він легко знаходить той, у якому містяться потрібні йому відомості. Це все одно що відкрити файл на персональному комп’ютері і знайти в ньому надчітке 3D-кіно замість слів.

Джерело Сірого — Еміль «Чувак» Бродскі з Менло-парку, штат Нью-Джерсі. Бродскі — сержант технічних військ, дрібний службовець автопарку. Тільки тут, у складі групи тактичного реагування Курца, Бродскі не має звання. Тут ніхто не має звання. Звертаючись до керівництва, він говорить «босе», а до підлеглих (а таких на цій вечірці небагато) — «гей ти». Якщо він не знає, хто перед ним, зійде «приятелю» або «друже».

Над територією проносяться реактивні літаки, але не часто (вони зможуть зробити всі потрібні їм фотографії з низької навколоземної орбіти, якщо хмари розійдуться), та й вони не турбують Бродскі. Літаки прилітають із бази Національної гвардії ВПС у Банґорі, а він тут, на Джефферсон-тракт. Його турбота — гелікоптери та вантажівки в дедалі більшому автопарку (з полудня всі дороги в цій частині штату перекриті, і єдине, що по них рухається, — це оливково-зелені вантажівки з зафарбованим маркуванням). Крім того, він відповідає за встановлення щонайменше чотирьох генераторів, необхідних для забезпечення електрикою табору, який розростається навколо крамниці Ґосселіна. Серед потреб табору — датчики руху, прожектори, ліхтарі по всьому периметру і мобільна операційна, яку терміново облаштовують у будинку на колесах марки «Windstar».

Курц чітко дав зрозуміти, що для нього освітлення дуже важливе, — він хоче, щоб у цьому місці вночі було видно, як удень. Найбільше прожекторів установлюють навколо сараю, місця, яке колись було загорожею для коней, і на вигулі позаду сараю. У полі, на якому в минулому паслися корів сорок старого Реджі Ґосселіна, поставили два намети. У більшому на зеленому даху напис «Склад», другий — білий, без будь-яких написів. У ньому немає гасових обігрівачів, як у більшому наметі, бо вони там і не потрібні. Це тимчасовий морг, розуміє Джонсі. Зараз там зберігаються лише три тіла (одне з них — банкір, який спробував утекти, йолоп), але незабаром їх може стати набагато більше. Якщо не станеться якась подія, що ускладнить або й унеможливить збирання тіл. Для Курца, боса, така подія розв’язала б купу проблем.

Але все це просто так, несуттєво. Джонсі-1 цікавить Еміль Бродскі з Менло-парку.

Бродскі квапливо крокує вкритою снігом упереміш із брудом ділянкою між вертолітною зоною і вигулом, де будуть розміщуватися заражені грибком Ріплі (їх там уже чимало, вони блукають туди-сюди з розгубленими обличчями солдатів, які нещодавно потрапили в полон, кличуть охоронців, просять цигарок і пояснень, кидають порожні погрози). Бульдоже обличчя Еміля Бродскі, присадкуватого, коротко стриженого чолов’яги, наче навмисно створене для дешевих цигарок (але ж Джонсі знає, що насправді він ревний католик і взагалі ніколи в житті не курив). Зараз він крутиться, як електровіник. На голові в нього навушники з мікрофоном. Він перебуває на радіозв’язку з колоною заправників, яка під’їжджає по І-95[110], — дуже важливо, щоб ці хлопці дісталися вчасно, бо гелікоптери, які зараз на завданні, незабаром повернуться і їх треба буде заправляти, — а ще розмовляє з Кембрі, який іде поруч із ним, про контрольно-спостережний пункт, який Курц хоче організувати до дев’ятої вечора, найпізніше — до півночі. Ця операція, за чутками, повинна закінчитися за сорок вісім годин, але хто знає, як воно обернеться насправді? Якщо вірити чуткам, їхня основна ціль, «Синій гість», уже знищена, але Бродскі не розуміє, звідки про це стало відомо, якщо великі бойові гелікоптери ще не повернулися. Та й узагалі, у них тут робота проста: стеж, щоб усе працювало, а об одинадцятій вимикай рубильник.

А потім, Господи Боже, Джонсі стає не два, а три: один дивиться телевізор у зараженій грибком лікарняній палаті, ще один у сараї сідає на снігохід… а Джонсі-3 раптово виникає в коротко стриженій католицькій голові Еміля Бродскі. Бродскі зупиняється, піднімає голову і дивиться в біле небо.

Кембрі робить іще три-чотири кроки, перш ніж розуміє, що Чувак зупинився як укопаний і стоїть посеред брудного коров’ячого пасовища. Поки навколо триває гарячковий гармидер — бігають люди, літають гелікоптери, ревуть мотори, — він стоїть, як робот, у якого сіли батарейки.

— Босе? — питає Кембрі. — Усе гаразд?

Бродскі не відповідає… принаймні не відповідає Кембрі. Джонсі-1 — Джонсі з сараю — він каже: «Відкрий капот двигуна і покажи мені свічки».

Джонсі не відразу знаходить, як відкрити капот, але Бродскі дає йому вказівки. Потім Джонсі схиляється над маленьким двигуном, але не для того, щоб самому щось побачити. Він перетворює свої очі на дві камери високої роздільності й відсилає картинку Бродскі.

— Босе? — стривожено питає Кембрі. — Що трапилося? Що не так?

— Нічого не трапилося, — повільно, чітко вимовляючи кожен звук, відповідає Бродскі. Він стягує навушники на шию, розмови в них його відволікають. — Мені просто потрібно трохи подумати.

І, звертаючись уже до Джонсі: «Хтось вийняв свічки. Поглянь навколо… А, ось вони, на столі».

На краю робочого столу стоїть банка з-під майонезу, наполовину наповнена бензином. Кришка продірявлена у двох місцях викруткою, щоб не скупчувалися випари. У бензині, як біологічні експонати у формальдегіді, лежать дві свічки марки «Чемпіон».

Бродскі промовляє вголос:

— Добре витри їх.

Кембрі питає:

— Що добре витерти?

Бродскі кидає йому мимохідь:

— Помовч.

Джонсі вивуджує свічки, витирає їх, потім вставляє і, дотримуючись указівок Бродскі, підключає.

«Спробуй тепер, — каже Бродскі, цього разу не ворушачи губами, і снігохід із ревінням заводиться. — І не забудь перевірити бензин».

Джонсі перевіряє і дякує йому.

— Нема за що, босе, — каже Бродскі і швидко крокує далі. Кембрі трюхикає за ним. Він бачить дещо спантеличений вираз обличчя Чувака, коли той виявляє, що навушники висять у нього на шиї.

— Чорт забирай, що це було? — питає Кембрі.

— Нічого, — відповідає Бродскі, але щось таки було, ще й як було! Але що? Розмова? Діалог? Консультація? Так, консультація. Тільки він не пам’ятає точно, на яку тему. Зате гарно пам’ятає короткий інструктаж, який Курц провів цього ранку затемна, коли група готувалась. Однією з прямих вказівок було доповідати особисто Курцові про все незвичайне. Чи можна назвати те, що трапилося, незвичайним? І взагалі, що ж це було?

— Певно, тимчасове запаморочення, — уголос каже Бродскі. — Надто багато всього треба зробити, і дуже мало часу. Ходімо, синку, не відставай.