Фредді закричав і розрядив карабін у двері «Хаммера» з пасажирського боку. Піднявши одну руку, він спробував відірвати від себе тварюку, але пальці ковзали по слизькій новонародженій шкірі. Тхір відхилився, відкинув голову і вмить проковтнув відірване, як папуга — шмат сирого м’яса. Фредді намацав ручку дверцят зі свого боку, але перш ніж він устиг її смикнути, тварюка завдала нового удару і цього разу вгризлась у м’язисту плоть у тому місці, де з’єднуються плече і шия. З розсіченої яремної вени фонтаном ринула кров. Спершу вона потрапила на стелю «Хамві», а потім закапала з неї червоним дощем.

Ноги Фредді засмикалися, стрімкою чечіткою забили в широку педаль гальма «Хамві». Тварюка на задньому сидінні знову відскочила, затрималася, точно продумуючи свій наступний хід, і, ковзнувши змією по плечу Фредді, впала йому на коліна.

Фредді скрикнув, коли тхір одним махом відтяв йому все причандалля… і замовк назавжди.

На задньому сидінні другого «Хамві», повернувшись упівоберта, Генрі спостерігав, як б’ється і смикається нечітка фігура за кермом припаркованої поруч автівки. Він тихо радів густому снігу та крові, яка бризнула на лобове скло іншого «Хамві», частково перекривши огляд.

Він і так забагато бачив.

Нарешті фігура за кермом перестала рухатись і завалилася на бік. Невиразна масивна тінь піднялася над нею, ніби тріумфуючи. Генрі знав, що це таке. Він уже бачив одну на ліжку Джонсі в «Дірі». І в тому «Хамві», який гнався за ними, розбите одне з вікон. Навряд чи тварюка могла похвалитися розвиненим інтелектом, але скільки часу в неї піде на те, щоб зреагувати на свіже повітря?

«Вони не люблять холоду. Він їх убиває».

Це так. Але Генрі не хотів залишати її в живих, і не тільки тому, що водосховище було надто близько, аж чути плескіт води по камінню. У декого назбирався чималий борг, і тепер тільки він міг виставити рахунок. Розплата — сука, як часто зауважував Джонсі, і зараз саме час сплачувати рахунки.

Він перехилився через сидіння. Ніякої зброї. Потягся далі і відкрив «бардачок». Нічого, крім купи старих рахунків, квитанцій на бензин і пошарпаної книжечки в м’якій обкладинці під заголовком «Як стати найкращим другом самому собі».

Генрі відчинив двері, ступив на сніг, і ноги миттю вилетіли з-під нього. Він упав на дупу, подряпавши спину об високе крило «Хаммера». Трахни мене, Фредді. Генрі піднявся, знову послизнувся, але, вхопившись за відчинені дверцята, зумів устояти. Далі він, обережно переставляючи ноги, обійшов машину, не відриваючи погляду від її двійника, який стояв позаду і всередині якого все ще вовтузилася несамовита тварюка, яка дожирала водія.

— Залишайся на місці, красуне, — сказав Генрі й зареготав. Сміх прозвучав дико, та це не зупинило його. — Знеси парочку яєць. Я ж Яйцеголов, зрештою. Твій добрий сусід Яйцеголов. Може, принести тобі «Як стати найкращим другом самому собі»? У мене є примірник.

Він уже заливався сміхом так, що й говорити не міг. Ковзав на підступному мокрому снігу, як хлопчисько, що біжить після уроків покататися з гірки. Чіплявся за бік «Хаммера», хоча, крім як за дверцята, особливо чіплятися не було за що. Спостерігав, як стрибає і вовтузиться тварюка… А потім вона раптом зникла. Ой-ой. Куди, чорт забирай, вона поділась? «У якомусь тупому фільмі жахів Джонсі на цьому місці звучала б моторошна музика, — подумав Генрі. — “Напад лайнотхорів-убивць”». Від цієї думки він знову почав реготати.

Нарешті йому вдалося дістатися до кузова. Тут була кнопка, яку слід було натиснути, щоб відчинити заднє вікно… хіба що його замкнули зсередини. Хоча це навряд. Хіба Овен не таким чином залазив? Генрі не пам’ятав. Хоч убий. Він явно не був собі найкращим другом.

Продовжуючи пирскати сміхом, він натиснув на кнопку, і заднє вікно відчинилося. Генрі зазирнув усередину. Дякувати Богу, гвинтівки. Армійські карабіни на зразок того, що Овен узяв у свою останню розвідку. Генрі взяв один і став оглядати. Запобіжник — є. Перемикач режимів — є. Магазин із маркуванням «АРМІЯ США. КАЛІБР 5.56. 120 НАБ.» — є.

— Так просто, що навіть байруму під силу, — мовив Генрі й зареготав так, що аж узявся за живіт і склався навпіл, але відразу ж послизнувся і ледь не гепнувся знову. Ноги боліли, спину ломило, серце нило від болю… і все ж він сміявся. Він Яйцеголов, він Яйцеголов, він — гієна, що сміється.

Генрі підійшов до водійського боку «Хамві» Курца, тримаючи карабін напоготові (відчайдушно сподіваючись при цьому, що зумів зняти його з запобіжника). У голові в нього все ще грала напружена музика, але він сміявся. Дверцята бензобака він побачив, куди б вони поділися? Але де Ґамера, Жах із космосу[237]?

І, немов почувши його думки, — а Генрі зрозумів, що то цілком імовірно, — тхір з розмаху врізався головою в заднє вікно. Те, яке, на щастя, не було розбитим. До закривавленої голови прилипло волосся та клаптики плоті. Моторошні чорні очі-намистинки втупились у Генрі. Чи знала істота, що має запасний вихід? Можливо. І, можливо, розуміла, що скористатися ним означає швидку смерть.

Воно вищирилося.

Генрі Девлін, який колись отримав премію «Співчуття і милосердя» від Американської психіатричної асоціації за публіцистичну статтю «Кінець ненависті», надруковану в «Нью-Йорк Таймс», у відповідь вишкірив свої зуби. Виявилося приємно. Потім він показав йому середній палець. За Бобра. І за Піта. Теж із величезним задоволенням.

Ледве він підняв карабін, як тхір — може, й безмозкий, але не повністю позбавлений розуму — пірнув униз. Не біда, Генрі все одно не збирався стріляти крізь вікно. Навіть краще, якщо ця тварюка опиниться на підлозі. «Просувайся ближче до бензину, дорогенька», — думав він. Великим пальцем руки він переставив карабін на автоматичний режим і дав довгу чергу в бензобак.

Гуркіт пострілів оглушив його. На місці кришки бензобака з’явилася величезна рвана діра і нічого більше. «От і вір після цього голлівудським фільмам. У них ця срань з одного пострілу вибухає», — подумав Генрі й наступної миті почув шелестіння, яке швидко перейшло в утробне шипіння. Він відступив на два кроки, і його ноги знову вилетіли з-під нього. Цього разу падіння врятувало йому очі і, можливо, життя. Задок «Хамві» Курца вибухнув усього лише секундою пізніше, виплюнувши з-під днища величезні жовті пелюстки полум’я. Задні шини вистрибнули зі снігу, вікна вистрілили уламками скла, всі вони пролетіли над самою головою Генрі. Потім його обпалило жаром, і він швидко поповз убік, тягнучи за ремінь карабін і несамовито регочучи. Гримнув другий вибух, і морозне повітря наповнилося свистом уламків.

Генрі піднявся, хапаючись за гілля ялини, що досить доречно опинилася поряд, мов за перекладини драбини; постояв, сміючись і відсапуючись: ноги болять, спина болить, у шиї дивно ломить. Уся задня частина «Хамві» Курца була охоплена полум’ям. Він чув, як усередині скажено джерґоче палаюча тварюка.

Обійшовши на чималій відстані палаючій «Хамві», він наблизився з пасажирського боку і прицілився в розбите скло. Насупився, постояв так трохи, потім зметикував, чому все це нагадує повний ідіотизм. Тепер усі вікна в «Хамві» розбиті. Усі, за винятком лобового. Генрі знову вибухнув сміхом. Який же він бовдур, бовдур! Ну і йолоп!

Тварюка в наповненій пекельним полум’ям кабіні, як і раніше, розгойдувалася з боку в бік, немов п’яна. Скільки патронів лишилося в магазині, якщо довбана тварюка вирветься назовні? П’ятдесят? Двадцять? П’ять? Але хай там скільки, він повинен упоратися. Він не ризикне повернутися до другої вантажівки по новий магазин.

Але довбана тварюка так і не вилізла.

Генрі постеріг хвилин п’ять. Потім вирішив для надійності постояти ще стільки ж. Падав сніг, «Хамві» горів, випускаючи в біле небо клуби чорного диму. Він дивився на пожежу і думав про карнавал «Дні Деррі», Ґері Ю. С. Бондс співає «Нью-Орлеан», ось з’являється велетень на ходулях, ось легендарний ковбой, і Даддітс від збудження не може встояти на місці і скаче, як заведений. Думав про Піта, який чекав їх біля школи, склавши човником руки, і старанно вдаючи, що курить. Про Піта, який мріяв стати капітаном першої експедиції НАСА на Марс. Думав про Бобра і його куртку «Фонзі», про Бобра і його зубочистки, про Бобра і про те, як він співав колискову Даддітсу, — кораблик дитинки, немов срібна мрія, — про Бобра, який обійняв Джонсі на весіллі в того й наказав йому бути щасливим, щасливим заради всіх них.