Сірий захоплено досліджував численні коробки з різноманітними захопливими видами зброї — велика картеч, ядра, ланцюгові ядра, багнети, фугаси, — коли в мозок заповз непроханий голос.

бекон

Він відштовхнув непрохану думку, хоча в шлунку Джонсі забуркотіло. Звичайно, непогано б зараз поласувати беконом, товстим, жирним, слизьким беконом, який дає примітивне, фізіологічне задоволення, але зараз не час. Можливо, пізніше, коли він позбудеться собаки. І ось тоді, якщо в нього ще буде час до появи переслідувачів, він зможе об’їстися хоч до смерті, якщо забажає. Але зараз не до цього. Проїжджаючи з’їзд 10 — залишилося всього два, — він знову звернувся розумом до громадянської війни. Чоловіки в синьому й сірому біжать крізь дим, репетують, колють навсібіч багнетами, отримують на горіхи, трощать прикладами черепи ворогів, видаючи ці п’янкі звуки «бух-бух», і…

бекон

У животі знову забуркотіло. У роті Джонсі зібралася слина, і він згадав «Дайзартс», коричневі підсмажені смужки на блакитний тарілці, ось береш їх пальцями, а вони такі тверді, текстура мертвої і смачної плоті…

«Зараз не час про це думати».

Роздратовано загув клаксон, змусивши Сірого підскочити, а Леда заскавчати. Він випадково виїхав не на ту смугу, яку розум Джонсі визначив як «смуга обгону». Довелося пригальмувати, щоб пропустити велику вантажівку, що йшла зі значно більшою швидкістю, ніж «субару». Вантажівка забризкала лобове скло брудною водою, миттєво засліпивши Сірого, і Сірий подумав: «Наздогнати тебе вбити тебе вибити мозок з твоєї макітри підлий водій-конфедерат, бух-бух, видати на горі…»

сендвіч з беконом

Останнє прозвучало так, немов у голові в нього бахнув постріл. Він пручався як міг, але виявився абсолютно не готовим до сили цього позиву. Невже це Джонсі? Ні, не може бути, він не такий сильний. Але раптово він ніби перетворився на один суцільний шлунок, і цей шлунок був порожній, нив і жадав наповнення. Нічого страшного не трапиться, якщо він зупиниться і вгамує голод. Якщо цього не зробити, він просто звалиться в кювет від голоду…

сендвіч з беконом!

і майонезом!

Сірий видав нерозбірливий крик, не помічаючи, що з рота в нього тече слина.

— Я чую його, — несподівано стрепенувся Генрі і притиснув кулаки до скронь, немов для того, щоб угамувати біль. — О Господи, як боляче. Він такий голодний .

— Хто? — не зрозумів Овен. Вони щойно в’їхали в Массачусетс. У лобове скло билися вітер і срібні косі нитки дощу. — Пес? Джонсі? Хто?

— Він, — сказав Генрі. — Сірий. — Він глянув на Овена з раптовою несамовитою надією в погляді. — Здається, він гальмує. Здається, він зупиняється .

— Босе.

Курца вже знову хилило до сну, коли Перлмуттер розвернувся — не без зусиль — і заговорив до нього. Вони щойно минули нью-гемпширський пункт оплати дорожнього збору, і Фредді Джонсон навмисне вибрав лінію з оплатою через автомат (боявся, що живий касир зверне увагу на сморід у кабіні, розбите скло, зброю… чи на все зразу).

Курц вдивився в спітніле, виснажене обличчя Арчі Перлмуттера з цікавістю. Можна навіть сказати, із захватом. І це той безбарвний рахівник-бюрократ, який не розлучається з портфелем у звичайних умовах і з планшеткою у польових, волосся завжди рівно, як під лінійку, зачесане на лівий проділ? Людина, яка хоч убий не могла змусити себе не використовувати звертання «сер», зникла. Обличчя хоч і стоншилося, та якось збагатилося чи що. «Він перетворюється на Ма Джоуд»[216], — подумав Курц і мало не засміявся.

— Босе, я досі хочу пити.

Перлі жадібними очима глянув на пепсі-колу Курца і вкотре з огидним звуком випустив гази.

«Ма Джоуд грає на трубі в пеклі», — подумав Курц і цього разу дійсно хихикнув. Фредді вилаявся, але вже без подиву й відрази, схоже, він звик і змирився.

— На жаль, це моя, салаго, — мовив Курц. — У мене самого в горлі пересохло.

Перлмуттер хотів щось сказати, але скривився від нового нападу болю. Він знову пукнув, але цього разу це була не труба, а немов дитина-нездара, що дме у флейту-піколо. Очі його примружилися, погляд зробився хитрим.

— Дайте пити, і я розповім вам дещо цікаве. — Пауза. — Те, про що вам необхідно знати.

Курц замислився. Дощ періщив по боках машини, заливаючи сидіння крізь розбите скло. Це кляте вікно — болячка в дупі, прости Господи, рукав його куртки наскрізь промок, але доведеться терпіти. Зрештою, кого винуватити?

— Себе, — зронив Перлі, і Курц від несподіванки здригнувся. Чорт забирай, наскільки ж моторошна річ — оце читання думок! Гадаєш, що вже звик, ба ні, відставити, виявляється, нічого подібного. — Звинувачуйте себе . І дайте мені цю кляту пляшку, босе .

— Припни язика, бздуне, — гримнув Фредді.

— Розкажи мені, що знаєш, і зможеш допити решту. — Курц підняв пляшку і побовтав перед змученим поглядом Перлі, не без веселого презирства до себе.

Колись він командував підрозділами і за їхньою допомогою змінював геополітичну мапу всього світу. Зараз же його команда — двійко людей і пляшка газованої води. Як же низько він упав. І через що? Через свою гординю , хвала Господу. Він мав воістину сатанинську гординю, і якщо це гріх, то він нього важко відмовитися. Гординя — це ремінь, який підтримує твої штани навіть після того, як ти залишився без штанів.

— Обіцяєте? — вкритий червоним пухом язик Перлі висунувся з рота і облизав пересохлі губи.

— Провалитися мені на цьому місці, якщо брешу, — урочисто вимовив Курц. — Дідько, друже, та візьми й прочитай мої кляті думки!

Якусь мить Перлі вивчав його, і Курц майже відчував, як моторошні маленькі пальці (грибок під кожним нігтем) повільно порпаються в його голові. Огидне відчуття, але він терпів.

Нарешті Перлмуттер задоволено кивнув.

— Тепер я чую більше, — сказав він і додав довірливим, переляканим шепотом: — Знаєте, воно пожирає мене. Мої нутрощі. Я це відчуваю.

Курц поплескав його по руці. Вони якраз проїжджали табличку «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО МАССАЧУСЕТСУ».

— Я подбаю про тебе, хлопче, я ж обіцяв. А поки розповідай, що чуєш.

— Сірий зупиняється. Він голодний.

Курц не прибрав долоню з руки Перлмуттера, пальці його стиснулися, нігті перетворилися на кігті.

— Де?

— Поряд із тим місцем, куди їде. Це магазин, — повідомив Перлмуттер і далі дитячим голоском, від якого в Курца мурахи побігли по шкірі: — Хочеш смачного — навіщо чекати? Хочеш смачного — навіщо чекати? — Після цього своїм звичайним голосом додав: — Джонсі знає, що Генрі, Овен і Даддітс їдуть за ним. Тому й змусив Сірого зупинитися.

Думка про те, що Овен зловить Джонсі/Сірого, наповнила Курца панічним страхом.

— Арчі, слухай-но мене уважно.

— Я пити хочу, — заскиглив Перлі. — Пити , сучий ти сину.

Курц підняв пляшку пепсі до обличчя Перлмуттера і, щойно той потягся до неї, ляснув його по руці.

— Генрі, Овен і Дад-Датс знають, що Джонсі й Сірий зупинилися?

— Дад-дітс , старий ти бовдуре! — прогарчав Перлі і, застогнавши від болю, схопився за живіт, який знову роздувався. — Дітс , дітс , Дад-дітс! Так, вони знають! Даддітс допоміг змусити Сірого відчути голод. Вони з Джонсі разом це зробили!

— Не подобається мені це, — зронив Фредді.

«І не лише тобі», — подумав Курц.

— Будь ласка, босе, — благав Перлі. — Я так пити хочу.

Курц простяг йому пляшку і з огидою поспостерігав за тим, як Перлмуттер її спустошує.

— 495, босе, — оголосив Фредді. — Що робити?

— Повертай, — сказав Перлі, — потім по 95 на захід. — Він ригнув, гучно, але, на щастя, без смороду. — Воно хоче ще пепсі. Воно любить цукор. І кофеїн теж.

Курц замислився. Овен знає, що їхня здобич зупинилася, принаймні тимчасово. Тепер Овен і Генрі рвонуть уперед, щоб скоротити розрив у приблизно хвилин сто. Отже, їм теж потрібно поквапитися.