Изменить стиль страницы

− Не може бути, щоб ця весела молода особа в білій сукні паризького крою була міс Клер; радше за все, це якась гостя або приятелька-секретарка. Романістки мають зовсім іншу зовнішність.

− Тріксі! − знову почувся дзвінкий голос. − Віднеси назад бісквіт і попрохай вибачення.

Крихітна такса з невинним виглядом озирнулася, ніби не зрозуміла, чого від неї домагаються.

− Тріксі! − і голос зробився більш владним. − Віднеси його назад і попрохай вибачення!

Із комічним виразом покори Тріксі схопила свій трофей, обережно тримаючи його в зубах, зістрибнула з колін хазяйки та, спритно підбігши до сенбернара, який досі виляв хвостом і всміхався (настільки очевидно, наскільки тільки можуть усміхатися собаки), повернула вкрадене добро з коротким гавканням, ніби говорячи: «Маєш! Бери!»

Сенбернар підвівся на весь свій величезний зріст і пирхнув − спершу на бісквіт, потім на Тріксі, ніби сумніваючись, що з цих двох дрібних предметів було бісквітом, а що − таксою; потім він знову ліг і почав із задоволенням жувати свою порцію, тоді як Тріксі з шаленим гавканням заходилась носитися навколо нього. Ця собача комедія ще тривала, коли Лючіо залишив свій спостережний пункт біля живоплоту, підійшов до хвіртки й подзвонив. На дзвоник з'явилась ошатно вбрана покоївка.

− Чи вдома міс Клер? − спитав він.

− Так, пане, але я не впевнена, чи приймають вони, − відповіла дівчина.

− У такому разі передайте їй ці картки, − сказав Лючіо. − Джеффрі, дайте мені вашу. − Я мимохіть послухався. − Можливо, міс Клер зробить ласку і погодиться прийняти нас. Якщо ж ні, ми будемо дуже засмучені.

Він говорив так лагідно та скрадливо, що швидко здобув прихильність служниці.

− Прошу, заходьте, пане! − усміхнулась вона, відчиняючи хвіртку.

Він жваво скористався із запрошення, і я, хоч секунду тому дав собі слово не заходити, машинально пішов за ним доріжкою під склепінням молодого листя та ранніх бростей ясмину, доріжкою, яка вела до Лілія-котеджу Чи знав я, що якогось дня цей дім буде єдиним мирним пристановищем, до якого я палко прагнутиму, не в змозі це прагнення здійснити?..

Усередині дім був значно більшим, аніж здавалося ззовні; передпокій був квадратний, високий, з різьбленою панеллю з розкішного старого дубу, а вітальня, до якої нас провели, виявилась найкраще оформленою з усіх кімнат, які я будь-коли бачив у житті. Скрізь книжки, квіти, рідкісна порцеляна, елегантні дрібнички, які могла дібрати тільки жінка з неабияким смаком; на столах та роялі стояли портрети най славетніших людей Європи з автографами. Лючіо обходив кімнату, роблячи коментарі:

− Ось Падеревський[22], а поряд із ним вічна Патті[23], там її величність королева Італії, а ось принц Вельський, і всюди автографи. Слово честі, міс Клер приваблює до себе відомих осіб без допомоги золота. І як їй це вдається? − його очі насмішкувато блиснули. − Погляньте на ці лілеї! − і він указав на величезний букет білих квітів на одному з вікон. − Хіба вони не прекрасніші від чоловіків та жінок? Німі, але такі красномовні своєю чистотою! не дивно, що митці обрали лілеї як єдині квіти, гідні оздоблювати лики янголів.

Поки він говорив, двері відчинились, і жінка, яку ми бачили на газоні, ввійшла, несучи на руках крихітну таксу. «Невже ця жінка − Мевіс Клер? − промайнула думка. − Чи, може, це просто жінка, яка прийшла сказати, що романістка не може прийняти нас?» Я в мовчазному замішанні роздивлявся її, а Лючіо підійшов до неї з виразом ґречності й покори (манера, добре знана мені) та сказав:

− Ми перепрошуємо за вторгнення, міс Клер, але, проходячи повз ваш дім, ми не могли втриматися від спокуси побачити вас. Моє прізвище Ріманський. − Він чомусь вагався хвильку та потім повів далі: − А це мій приятель Джеффрі Темпест, письменник.

Молода особа з легкою усмішкою звела на мене очі та граційно хитнула головою.

− Темпесте, як ви, ймовірно, знаєте, − вів далі Лючіо, − став власником Віллосмірського замку. Ви будете сусідами та, маю надію, друзями. У всякому разі, якщо ми порушили етикет, ризикнувши відвідати вас без попередньої рекомендації, ви повинні нам пробачити! Це дуже важко, просто неможливо − пройти повз оселю такої відомої особи і не скласти своєї пошани генієві, який тут живе.

Мевіс Клер − а це була саме вона − ніби не почула компліменту.

− Ласкаво прошу, − просто сказала вона, подаючи руку кожному з нас. − Я звикла до відвідин сторонніх людей. Крім того, з чуток я дуже добре знаю містера Темпеста. Прошу сідати, − вона вказала нам на стільці біля вікна з лілеями й подзвонила.

Її покоївка ввійшла.

− Чаю, Жанетто!

Віддавши розпорядження, міс Клер сіла поблизу від нас, досі тримаючи маленького песика, який скрутився в неї на руках і став схожим на клубок шовкових ниток. Я хотів був заговорити, але не знаходив, що сказати: мене сповнювало почуття самоосуду та сорому. Вона була таким спокійним, таким ніжним, таким граційним створінням, таким простим і невимушеним у спілкуванні, що, згадавши про свій лайливий відгук на її твір, я порівняв себе з негідником, котрий жбурляє каміння в дитину. Тим не менш я ненавидів її талант − таємничу властивість, яка, де б вона не з'явилася, привертає увагу світу; вона мала дар, якого я не мав, але прагнув мати. Гнаний суперечливими почуттями, я неуважно дивився у вікно на старий тінистий сад; я чув, як Лючіо говорив про якісь несуттєві речі, про літературу взагалі, і час від часу лунав дзвінкий сміх міс Клер. Невдовзі, відчувши на собі її допитливий погляд, я обернувся та зустрівся з її очима, серйозними та ясними.

− Чи це ваш перший візит до Віллосмірського замку? − спитала вона.

− Так, − відповів я, докладаючи всіх зусиль, аби здаватися невимушеним. − Я купив маєток за рекомендацією мого приятеля князя.

− Я про це чула, − сказала вона, ще пильніше приглядаючись до мене. − І ви задоволені?

− Більш ніж задоволений − я в захваті. Маєток перевершив усі мої сподівання.

− Містер Темпест одружується з дочкою попереднього власника Віллосміру, − докинув Лючіо. − Ви, звичайно, читали про це в газетах?

− Так, читала, − посміхнулася вона, − і вважаю, що містера Темпеста є з чим привітати. Леді Сибілла дуже гарна на вроду. Коли ми були дітьми, я часто бачила її, але ніколи з нею не говорила. Вона, мабуть, дуже щаслива, що молодою дружиною повертається до старого дому, який так любила.

Тут увійшла покоївка з тацею, і міс Клер, спустивши песика на підлогу, підійшла до столу, щоб розлити чай. Я стежив за її рухами з почуттям подиву та мимовільного захвату: вона, у м'якій білій сукні в старому фламандському мереживі з блідою трояндою на грудях наче зійшла з картини Ґреза[24]: коли вона повертала до нас голівку, сонце осявало її світле волосся, яке золотим ореолом обрамовувало її чоло. Вона не була красунею, однак, безперечно, була наділена ніжною чарівністю, яка безмовно таїлася в ній, − так часом подих жимолості з-за живоплоту зачаровує перехожого солодкими пахощами, хоча квітів і не видно.

− Ваша книжка дуже гарна, містере Темпест, − раптом промовила вона, посміхаючись до мене, − я її прочитала, щойно вона вийшла друком; але, знаєте, ваша стаття ще краща!

Я відчув, що кров ударила мені в голову.

− Але ж, міс Клер, про яку це ви статтю? − затинався я знічено. − Я не пишу для журналів…

− Ні? − і вона весело засміялася. − Але одного разу написали, чи не так? І як ви мене вишпетили! Я дізналася, що саме ви були автором тієї філіппіки, не від видавця часопису, о ні − бідолаха, він такий скромний! − а від зовсім іншої особи, якої я не хочу називати. Я завжди дізнаюся про все, про що хочу дізнатись, особливо в літературних справах. Який же нещасний маєте вигляд!

Її очі іскрились веселістю, коли вона подавала мені чашку чаю.

− Ви справді думаєте, що образили мене критикою? Слово честі, анітрохи! Нічого подібного ніколи не засмучує мене: я надто зайнята, щоб витрачати свої думки на критику або критиків. Але ваша стаття була вельми забавна!

вернуться

22

Ігнацій Падеревський (1860− 1941) − всесвітньо відомий польський композитор і піаніст. Після Першої світової війни, коли відродилася польська держава, став прем'єр-міністром Польщі.

вернуться

23

Аделіна Патті − легендарна італійська оперна співачка XIX століття.

вернуться

24

Жан Батіст Ґрез − французький художник XVIII століття, твори якого вирізнялися моралізаторством; вважається засновником сентименталізму в мистецтві.