Діана здивувалась, навіть розсердилася, збагнувши, що замість жалю чи розчарування відчуває полегшення. Напевно, так краще. Вона більше нікому не виноситиме мізки. Завтра вона гарно виспиться, з’їздить на роботу, напише заяву про звільнення, потім забере Артема з дитсадка, повернеться додому і… розпочне нове життя.

Жінка потягнулась, хруснувши суглобами, і підвелася. Востаннє кинувши погляд на промовисто безслівний e-mail від Марселя, Діана вимкнула комп’ютер, потім — світло і з розмаху плюхнулась на диван.

«Не треба було погоджуватись, — поринаючи у сон, думала вона. — Від початку не треба було лізти в розслідування. Хоча яка тепер різниця? Все позаду. Все закінчилося».

Переглянути файл PNN_ATC_Tower.docx вона не здогадалася.

22 лютого 2013, 08:51 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

Діана безпробудно проспала десять годин і все одно почувалася невиспаною, коли за десять дев’ята її розбудила настирлива вібрація мобільного телефону.

— Ну, хто?! — крикнула вона порожній залі, кліпаючи свинцевими повіками і лаючи себе за те, що не додумалась учора ввечері вимкнути мобілку.

Телефон валявся на столі, і попервах, зі злості вчепившись зубами в подушку, Діана подумала, що не вставатиме, хай тарабанить, а тоді зненацька згадала про Даню.

— От блін! — вона злетіла з дивана з такою прудкістю, наче її жахнуло струмом.

«Мабуть, щось із малим!»

Підбігла до столу і схопила до рук мобілку:

— Алло! Алло! Що там, Гено?

— Це не Гена.

— Ем… Ні? — Діана не впізнала голос.

— Це я, Діано.

— О, це ви, хрещений! — Діана нарешті впізнала Олексія Рудика і тут-таки похолола: голос глухо деренчав, через що здавалось, наче за два дні чоловік постарів на двадцять років. — З вами все гаразд? Спросоння не впізнала… у вас якийсь дивний голос.

Олексій Рудик нічого не сказав про своє самопочуття, відразу перейшовши до справи:

— Я прослухав запис.

Діана позіхнула. Прокинувшись лише наполовину, вона не усвідомлювала, наскільки серйозно й розважливо говорить її хрещений батько.

— А, це вже неважливо, — байдуже пролепетала вона. — Мені здається, неув’язки, пов’язані із записом, не мають стосунку до катастрофи.

Рудик, ніби не чуючи похресницю, продовжував говорити утробним голосом:

— Я прослухав його вчора, але не телефонував тобі, оскільки вважав за потрібне спочатку поговорити з Анатолієм Ревою.

— Що? — Діана враз прокинулась по-справжньому. — З Ревою? Чому? — розм’якле після сну серце зірвалось на галоп. — Ви щось виявили?!

Олексій Рудик знову проігнорував запитання похресниці, ні на йоту не відхиляючись від продуманої лінії розмови. Відчувалось, що він довго готувався перед дзвінком.

— Я б і не турбував, якби не розумів, що мушу застерегти тебе, мушу попередити, аби ти раптом не наламала дров.

— Наламала дров? — ошелешено протягнула Діана. І тут-таки, мотнувши головою: — Хрещений, що не так із записом?

— Звук, про який ти мене запитувала… — він кахикнув, уперше збившись з ритму, не знаючи, якими словами передати думки, — …це не простий попереджувальний сигнал. У комплексному індикаторі систем і сигналізації «сорокчетвірки» є один специфічний звук, що відрізняється від уніфікованого попереджувального удару дзвона. Цей сигнал — тривале і високе «бом-м-м» — інформує екіпаж про повне відімкнення автопілота. Його активація відбувається за різних умов: коли відмовляють, скажімо, через обмерзання, зовнішні датчики лайнера — трубки Піто[95], сенсори кутів атаки тощо, у результаті чого автопілот отримує недостовірну інформацію про місцезнаходження, швидкість літака і більше не може підтримувати нормальний політ; коли лайнер потрапляє в зону високої турбулентності — при цьому автопілот не може адекватно реагувати на різку зміну напрямку й сили вітру; коли… — Олексій Рудик закашлявся, на цей раз по-справжньому, — …або коли хтось із пілотів активує перемикач «TO/GA», скасовуючи посадку і посилаючи лайнер на друге коло. Щодо останнього, то деактивація автопілота зумовлена тим, що перед приземленням системи літака знаходяться в посадковій конфігурації: якщо автопілот не вимкнути, то він навіть після переведення важелів регулювання тягою у злітний режим намагатиметься збавити тягу двигунів і опустити ніс літака. Високим «бом-м-м» лайнер нагадує пілотам, що бортовий комп’ютер самоусунувся від керування і що тепер за всіма важливими параметрами — швидкість, крени, тяга — вони стежать самі. — (Діана заніміла, відчуваючи, як терпне рука, у якій вона тримає телефон). — Саме цей сигнал прозвучав у кабіні, — доказав Олексій.

Витримавши довгу паузу, він продовжив:

— Оскільки я не чув, щоб трубки Піто замерзали на висоті десяти метрів над землею, не чув, щоб літакам дозволяли приземлятись за турбулентності, яка «вибиває» автопілот, єдиною причиною отого «бом-м-м» у кабіні могла стати активація перемикача «TO/GA». Це означає, що другий пілот перевів двигуни «ААРОНа 44» у злітний режим за кілька секунд до того, як Ротко осмислив ситуацію і скомандував про скасування посадки. Припускаю, що Радислав не бачив моменту перестановки важелів тяги в переднє положення і через це віддав запізнілий наказ, — голос Рудика змінився, зазвучав так тихо, що його похресниця насилу розрізняла слова: — Віддав тоді, коли двигуни вже мали б вийти на повну потужність…

Діану кинуло в жар, серцевий ритм пришвидшився, відбійним молотком тарабанячи зсередини в барабанні перетинки. Удари були настільки сильними, що, здавалося, можуть відкинути телефон від вуха. Вона згадала свої роздуми про те, що наказ Радислава Ротка про відхід на друге коло й звук двигунів, які набирають потужність, розділяють дві секунди. А тоді пригадала розпачливий, частково затертий завадами вигук Метью Ріґґсона «Не йде!» — і похитнулася. «Боже…», — вона у відчаї розтулила рота, неусвідомленим рухом прикрила його долонею. Ось що він мав на увазі! Коли Ротко рикнув «На друге коло! Злітний режим!», Ріґґсон доповів, що з невідомих причин турбіни не набирають обертів. Діана враз збагнула, що намагались приховати Григорій Авер’янов і його спільники: затримка реакції двигунів на команди з кабіни пілотів значно більша за припустимі півтори-дві секунди.

«Тільки наскільки? Наскільки більша?» — закалатало у її голові.

Не випускаючи мобілку, Діана опустилась на стільчик і тремтячими руками ввімкнула комп’ютер. Олексій Рудик правив далі:

— Із цим є дві проблеми. По-перше, мене здивувало, чому людина, яка відповідала на офіційний запит ВЕА, змовчала про характерний сигнал попередження про відімкнення автопілота. Фактично, хтось в АНТК ім. Аронова навмисно деінформував французьких слідчих.

— Скоти, — хрипко проказала Діана, нетерпляче спостерігаючи, як завантажується Windows.

«Наскільки? Наскільки велика різниця?»

— Не гарячкуй. Я зателефонував Захаровичу і поговорив з ним відверто. Він не знав.

Діана презирливо пирхнула.

— Діано, я б не обманював тебе, — додав різкості чоловік. — Рева нічого не знав про неправдиву інформацію, надану французам. Учора Захарович почав з’ясовувати, викликав Діму Маєвського, голову центру зв’язків із громадськістю, проте виявилось, що той також ні до чого: він просто переслав сформульовану технарями відповідь на французький запит. Коротше: справа заплутана, у ній замішаний Григорій Авер’янов, перший віце-президент, і нам ще належить усе з’ясувати, — він стримано кахикнув. — А по-друге, з огляду на сигнал, який мені вдалось ідентифікувати, можна говорити про наявність потенційно великої проблеми з літаком «ААРОН 44».

Windows завантажилась. Діана знайшла на робочому столі текстовий файл 1419.docx і двічі клацнула по піктограмі. Відкрився Word, вивівши на екран стенограму розмови пілотів у кабіні рейсу 1419. Діана провела нігтем за кілька міліметрів від монітора, шукаючи перший потрібний рядок. Знайшла, що хотіла: