22:04:11.22 Звуковий сигнал у кабіні.

Потім опустилась нижче і спинила палець навпроти рядка, яким було позначено момент, коли двигуни літака почали набирати оберти:

22:04:16.81 Звук двигунів, що виходять на максимальну потужність.

16,81—11,22 = 5,59. П’ять секунд. П’ЯТЬ З ПОЛОВИНОЮ СЕКУНД!

Діана подумки спробувала порахувати, щоб уявити, наскільки це довго: ось Метью Ріґґсон переставляє важелі тяги двигунів до перемикача «TO/GA», а тоді проходить… раз… два… три… чотири… п’ять… довжелезних секунд, після яких турбіни починають реагувати.

— Скоти, — насилу видушила вона.

— Діано, все не так просто, — непереконливо промовив Олексій Рудик. Він розумів, що зараз починається найважча частина розмови.

— П’ять з половиною секунд… — уголос промовила Діана.

— Ти все розумієш, — чоловік не приховував здивування. Він зметикнув, що Родіон мав рацію: вийшов би з біса крутий авіатор, якби Діана народилась хлопчиком. — Добре, що ти порахувала сама. Та я хочу, щоб ти збагнула, що сам по собі сигнал нічого не доводить, нам потрібно…

Тепер уже Діана не чула хрещеного:

— Вони пустили на ринок недороблений літак, — голос деформувало, плющило від люті. У пам’яті зринули батькові нічні телефонні розмови, під час яких Родіон накидався на Запорізьке конструкторське бюро «Прогрес», доводячи, що «ААРОН 44» не можна пускати в серію. — І мій тато знав про це!

— Так, Родіон знав про проблему з двигунами, — з жалем підтвердив Олексій. — Він намагався завадити, і мені дуже прикро, що ми його не послухали. Проблема сплила лише раз — під час планових тестових польотів у січні 2006-го; твій тато під час інциденту був на борту. Під час відпрацювання екстреного скасування посадки і виходу на друге коло літак несподівано «провалився», двигуни не реагували на сигнал про збільшення тяги протягом п’яти з лишком секунд, «ААРОН» на шаленій швидкості мчав смугою, не відриваючись від землі. Зрештою двигуни «прокинулися», літак важко піднявся і полетів. Твій тато, усвідомлюючи, що лайнер із такою затримкою реакції двигунів на команди з кабіни пілотів випускати на ринок не можна, взявся шукати причину, але нічого не виявив. Проведення численних повторних тестувань теж нічого не дало. Ми десятки разів — і в дощ, і в холод — ганяли «сорокчетвірку» над смугою, і щоразу все було в нормі: двигуни спрацьовували, відгукувались через півтори-дві секунди після перемикання тяги у злітний режим. Родіон власними руками перебрав половину паливної системи тестового лайнера; у нього була гіпотеза про те, чому літак не пішов на друге коло, однак доказів він не знайшов. У результаті інцидент стали вважати випадковістю, ми розпочали тестування інших систем, і тільки Родіон не вгамовувався, переконуючи вище керівництво концерну: те, що сталося один раз, обов’язково повториться. Він вважав, що під час інциденту сталось щось таке, що завадило пальному з баків потрапити в камеру згорання, і якщо відтворити умови того польоту, паливна система обов’язково відмовить. Але… — у трубці заскрипіло. Діана чомусь уявила, як хрещений розводить руками, — ти знаєш, як воно буває: строки піджимають, конкуренти з усіх боків, відтак звіт Родіона поклали під сукно і всю справу спустили на гальма. У 2007-му Рева вирішив не зважати на незначні недоробки і дав зелене світло офіційній сертифікації. Літак успішно пройшов державні випробування й отримав сертифікат типу, — Олексій Рудик перевів подих. — Наскільки я розумію, умови, за яких відбувався інцидент у січні 2006-го, — тиск, температура, вологість повітря — повторились у Франції в дуже невдалий момент.

— Сорок дев’ять людей загинуло, хрещений, — з гнівним докором промовила Діана. — І те, що сталося двічі, обов’язково повториться втретє, вчетверте, вдесяте!

— Я знаю, Діано, але…

— Чорт забирай, ви втерли носа конкурентам ціною півсотні життів!

«Ось воно, почалось», — подумав Олексій і наважився договорити.

— Будь ласка, дослухай мене. Я знаю, що з літаком проблема, і визнаю: у цьому наша — і моя також — вина. Але я хочу, щоб ти збагнула: ця проблема не мала ніякого впливу на події 13 лютого в аеропорту Париж-Північ. Ми довго дискутували з цього приводу з Ревою. Зрештою Захарович посадив найкращих пілотів-інструкторів за тренажер, на якому ми змоделювали посадку і з урахуванням затримки реакції двигунів, і без неї. Пілоти пробували разів вісім, але жодного разу не змогли перелетіти шестиметрову перешкоду на смузі. Чуєш мене? Жодного разу! Повторюсь: ми визнаємо, що з нашим лайнером проблеми, що «ААРОН 44» потрібно доробляти, що необхідно приземлити і модифікувати всі літаки, які розійшлись по авіакомпаніях усього світу, але катастрофа в Парижі була неминучою. Ти розумієш, що я кажу, Діано?

— Ні, — злісно відрубала вона.

Олексій роздратовано цокнув язиком. Він знав, що похресниця все розуміє, просто не хоче погоджуватись.

— Навіть якби двигуни спрацювали нормально, «ААРОН 44» не уникнув би зіткнення, — чоловік стулив рота, чекаючи реакції; Діана німувала. — Зараз ми вирішуємо, що робити далі. Не хочеться пускати на дно вдалий проект через єдиний ненавмисний промах. Це як… — чоловік не зразу знайшов порівняння, — …як кілограм морозива, у яке додали тридцять грамів собачого лайна, після чого все гарненько перемішали, й отепер ми мусимо придумати, як це лайно непомітно виколупати. Сліпе, непродумане оприлюднення фактів знищить літак, зруйнує дітище твого батька. Я зателефонував тобі, щоб пояснити, що загалом проект «ААРОН 44», попри всі недоліки, не пов’язаний із загибеллю 49 людей у Парижі і що, пустивши проект на дно, ти цих людей не повернеш, — Олексій заговорив упевненіше. — Натомість ти залишиш тисячі людей без роботи тут, в Україні, ти заплямуєш концерн, якому твій тато присвятив життя, й основне — поставиш невитравне тавро на пам’яті Родіона Столяра. Ми із Захаровичем дуже сподіваємось на твою стриманість і розуміння, Діано.

Жінка довго мовчала перед тим, як озватися:

— Скільки їм не вистачило часу?

Хрещений довго мовчав перед тим, як проказати:

— Дві-три секунди. Якби Радислав Ротко помітив «Øveraasen» на три секунди раніше, затримка в реакції двигунів справді мала б вирішальне значення, а так… борт 1419, на жаль, не мав жодного шансу.

— Три секунди… — наче в трансі проказала Діана.

Рудик вирішив, що переконав похресницю, його голос став рівнішим:

— Не висовуйся. Я дуже тебе прошу: у найближчі кілька днів не витикайся. Дозволь Захаровичу все владнати. Він пообіцяв, що покарає всіх винних, але зробить це так, щоб не зашкодити репутації концерну. У цій справі йдеться про участь дуже непростих людей, і менше від усього я хочу, щоб ти опинилась, образно кажучи, на лінії вогню. Ми зрозуміли одне одного, Діано?

— Так. Добре, — покірливо згодилась Діана. — Я, як ви просите, не висовуватимусь. І не контактуватиму ні з ким у Франції.

— Це те, що я хотів почути, — зітхнув із полегшенням Олексій Рудик.

— Вибачте, що втягнула вас у це.

Вона розірвала зв’язок, не бажаючи слухати відповідь хрещеного. Розмова залишила в грудях важкий, неприємний осад. Та поза ним було щось іще. Діана запустила руку в злипле після сну волосся і спробувала навести лад у переплетенні думок у голові.

Почуття незавершеності — ось що. Її хрещений викладав факти розумно, переконливо й аргументовано, та, незважаючи на це, після його слів перед очима Діани цілісної картинки не виникло. Незакінченість. Історія катастрофи скидалась на недбало склеєний фотопортрет, у якому не вистачає кількох центральних шматків. Той факт, що Метью Ріґґсон активував перемикач «TO/GA» за три секунди до наказу Радислава Ротка про скасування посадки, не пояснював неув’язки між висотою та швидкістю літака під час посадки.

Це ще не кінець, — раптом зрозуміла Діана і… подивилась на монітор.

22 лютого 2013, 09:59 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ