— Чи всі, хто слухав, все утямив?

Тут дядько і встає Матвій:

— Коли вже збудемось ми війн?

Промовець тут і усміхнись:

— Тоді, як — каже — комунізм

У світі запанує скрізь!

— То, значить, — метикує дід,

Щоб розжувати все, як слід, —

Що і в Америці й Канаді

Совєтська всюди буде влада?

— Хіба хто в цьому має сумнів?

Питає лектор із тріюмфом.

Тут дід Пилип — сидів би мовчки

Так ні! Й собі до гучномовця:

— Раз так, — і каже дід Пилип —

Де ж ми купляти будем хліб?

25.12.80

ХТО ВІРНІШИЙ?

Побрались двоє молодят,

А їхній їм і радить сват,

Щоб завели скарбничку кожне:

Хто в гречку скочить, не дай Боже,

То хай тоді одну пшонину

Одразу до скарбнички вкине.

Як хутко наш минає вік!

Постаріли і баба й дід —

І знати, бач, кортить беззубим

Хто ж був вірніший з них у шлюбі.

Відкрили дідову скарбничку:

Там п'ять пшонин... Дід злий був грішник...

Тоді дід бабину відкрив,

А там всього-но тільки три!

Дідусь, як маків цвіт розцвів:

— Я більш ніж ти попогрішив!

— Та, знаєш, любий мій козаче, Як то була на хліб нестача

Так із своєї я скарбнички

Варила кашу, і то двічі.

2.11.80

ТРИ ДІЛА

Порадив батько свому сину,

Хай сватає таку дівчину,

Що робить кілька діл зараз.

Самійло — так той хлопець звавсь

Щоб хибний не зробити крок,

Став приглядатись до дівок.

Куди-но оком не сягне,

Скрізь кожна робить щось одне:

Пере, чи білить, чи пряде —

Нема трьохдільної ніде!

Раз він на хуторі гостює

Й дівочий голос в хаті чує:

— Заждіть хвилиночку, Самійле,

Бо я купаюсь, шию мию!

Син аж підскочив, так зрадів:

Аж троє робить дівка діл!

І шле до неї старостів.

От стали жить вони у парі,

Та в жінки — хлопець потерпає —

До праці серце не лежить...

Не зна Самійло що й робить:

— Колись аж три робила діла,

А нині зовсім зледащіла.

Дружина вчула й засміялась:

— То так тобі лише здавалось:

Я шию мила і купалась.

17.10.80

ЛІКУВАТИСЬ ТАК ЛІКУВАТИСЬ

Гіркий і давній алькоголік

Схотів свою подужать болість,

Якось до лікаря протисся,

А той його й питає з місця:

— Давно п'єте? І як багацько?

— Та вже не менше — років з двадцять!

— І як багато? — Літру в день.

Заповнив доктор бюлетень:

— Вживайте — каже — з цього дня

Горілки по сто грам щодня,

І десь за тиждень загляніть.

Сім днів минуло, наче мить,

І от до кабінету знов

«Слабий», хитаючись, зайшов.

Вірніше, хтось його притяг, —

Стоїть-бо ледве на ногах.

Злякався лікар неабияк:

— Це так сто грам горілки діє?

— Що ж ви гадали, — він і чує —

Що я в одного вас лікуюсь?

3.11.80

САМ СЕБЕ ОДУРИВ

На станції Веселий Кут

Спинився потяг Київ-Луцьк...

Що не вагон — немає місць;

Та от в один заходить гість,

І став з валізами в руках —

Людей скрізь повно на лавках!

«Стривай! — говорить сам собі

Я одурю вас без гризьби».

Розкрив одну із двох валіз,

А сам під лавку і поліз.

— Що там шукаєте. Галльо!

А він: — Спіймаю, все одно!

— Кого? — запитують цікаві;

— Та мав гадюку для забави,

І от з валізи утекла...

Таке почувши від брехла

Усі з вагону того драла,

Немов їх язиком злизало.

А пасажир розлігсь на лавці

І сну солодкому віддався.

Вночі прокинувсь баламут:

— Чи це, кондукторе, не Луцьк?

А той з-під лавки каже так:

— Який тут Луцьк! Один тупак

Приніс сюди клубок гадюк —

От я й лови їх, як дундук,

Бо ж тільки люд з вагону втік,

Вагон поставили в тупик.

13.9.80

З АРХІВУ СВІТОВОГО ГУМОРУ

ДОБРОДІЙНИК

Помер у ескімосів вождь...

Весь рід на похорон зійшовсь,

Ще й моряки з чужих сторін:

Еспанець, грек та слов'янин.

Рідня за звичаєм старим

Кладе у гріб, щоб мав із чим

Небіжчик на той світ зайти,

Хто цент, хто два, а хто і три.

Дійшла черга до слов'янина —

Любив зробити жест хлопчина —

До гроба повагом іде

І сотню долярів кладе.

Така щедрота християнська

Передалася і еспанцю:

— Хай вождь не зна ні в чім гризьби

І сотню в гріб кладе й собі.

Настала грекова черга,

Він ручку нащось витяга:

— Вождю на витрати в раю

І я сто долярів даю, —

І, чекову діставши книжку,

На триста долярів чек пише:

Поклав у гріб... От-от заплаче,

А двісті взяв назад, як здачу.

23.10.80

ГОДИННИК

Прибув Микола, як турист,

До одного з турецьких міст.

Іде і бачить у вітрині

Стоїть на виставці годинник.

А в нього, бачте, у мандрівці

Годинник власний і спинився.

Тож він прямцем і йде у двері.

Заходить. Круг стіни — фотелі,

А між дверима та вікном

Сидить господар за столом.

«Отак і так» — говорить хлопець

І свій розповідає клопіт.