Изменить стиль страницы

Страхова виплата за пожежу не прийшла так швидко, як їм хотілося, а згодом, до того ж, і пожежний слідчий почав називати цю пригоду підпалом. Лабораторні тести знайшли в котячій шерсті залишковий осад. Якусь займисту хімічну речовину, що підтримувала горіння Белінди Карлайл під час її панічної, болісної спроби втекти від смерті. Справа стала ще слизькішою, коли з’ясувалося, що за кілька тижнів до пожежі Рейчел подвоїла суму страховки. Незважаючи на те що в неї на руках з’явилася дитина, вона не вагаючись вирішила йти в суд.

У неділю ввечері Рейчел каже, що не блефує. Або Тед робить так, щоб їхня дочка видала якісь слова чи бодай звуки, або вона перенесе цю суперечку в судову залу. Здається, минає чимало часу, але Тед відповідає.

Він говорить кудись убік:

— Ейпріл, сонечко, ти пам’ятаєш, як тобі робили щеплення проти грипу? Пам’ятаєш, як довелося робити щеплення, щоб поїхати до дитячого табору на Великдень?

У відповідь Рейчел не чує нічого. Вона заплющує очі, щоб краще чути. Усе, що вона може розібрати, — гудіння флуоресцетної лампи, що стоїть у головах ліжка. Вона встає, щоб вимкнути кондиціонер, але, перш ніж встигає відійти на крок, у слухавці знов озивається Тед.

— Принесеш таткові кошика для шиття? — Рейчел не чує, чи відбувається там щось узагалі, але потім голос Теда звучить просто в її вусі: — Ти щаслива? Тобі від цього весело? — Він крокує коридором. — Я йду до ванної. — Його інтонація якась співоча, наче він її колисає. — Я йду по медичний спирт, щоб катувати нашу дочку. — Він співає: — Рейч, ти можеш зупинити це будь-якої миті.

Але Рейчел знає, що це неправда. Ніхто нічого не може зупинити. Люди за стінкою завжди будуть гацати. Охоплена полум’ям кішка завжди буде носитися кометою по всіх будинках, в яких вони коли-небудь житимуть. Ніщо й ніколи не буде виправлено. І знову в її голові пролітає думка, що Тед просто мучить її. Ейпріл нагорі в своїй кімнаті або грається на задньому подвір’ї, а він тільки вдає, що вона поруч. Легше уявити собі таке, ніж переварити думку, що її власна дитина зневажає її.

— Ти не розумієш, — каже Рейчел у телефон. — Я хочу, щоб ти зробив їй боляче і довів, що вона жива. — Вона вимагає: — Зроби їй боляче і доведи, що не маєш до мене ненависті.

Перш ніж по телевізору встигають продати ще одну тисячу годинників з діамантами на браслеті, Ейпріл кричить.

Тієї ж секунди Тед питає:

— Рейч?

Їй забило подих. Крик відлунює в її голові. Він лунатиме там вічно. Березневий котячий вереск. Завивання Белінди Карлайл. Це той самий писк, який видала Ейпріл, коли народилася.

— Ти зробив це, — каже вона.

Тед відповів:

— Це ти кричала.

Але кричала не Рейчел і не Ейпріл. То знов заверещали коханці з сусіднього номера. Знову безвихідь. Торба завжди буде наполовину повною. Тед завжди дуритиме її.

Рейчел просить дати телефон Ейпріл.

— Переконайся, що вона притулила слухавку до вуха, — каже Рейчел, — а тоді я хочу, щоб ти вийшов з кімнати.

— Твій батько не розуміє. — Рейчел говорить у телефон: — Він був винен за будинок більше, ніж той коштував. Хтось мусив зробити неприємний вибір.

Вона пояснює доньці, що єдиною проблемою в тому, щоб вийти за безхребетного, ледачого, дурного чоловіка, є можливість застрягнути з ним до кінця своїх днів.

— Я мусила щось зробити, — каже Рейчел. — Я не хотіла, щоб ти народилася мертвою і сліпою.

Не важливо, хто її слухає — Тед чи Ейпріл. Це ще одна паскудна справа, з якою Рейчел повинна розібратися. Вона розповідає, як розпилювала на котячу шерсть лак для волосся, звичайний дешевий лак для волосся, щодня протягом кількох тижнів. Вона знала, що кішка ходить в камін замість лоточка, і сподівалася, що пілотного вогника вистачить. Рейчел перегодовувала кішку, щоб тій треба було частіше випорожнятися. Вона щиро сподівалася, що підвищений рівень кишкових газів теж сприятиме справі. Вона не була садисткою. Навпаки, вона не хотіла, щоб Белінда Карлайл страждала. Рейчел упевнилася, що в пожежній сигналізації стоять свіжі батарейки й почала чекати.

— Твій батько, — починає вона. — Він думає, що коли тарілки й унітази були чорними з самого початку, то вони ніколи не забруднюються.

В їхній останній вечір у Тедовому будинку Рейчел увійшла до вітальні. Вона забігла всередину з холоду. Вона навмисне прикрутила термостат, щоб зробити пілотний вогник більш принадним. Щоб довершити пастку, вона закопала тунця в потовченому граніті. Того вечора вона зайшла в темну кімнату, ступила в тінь різдвяної ялинки і побачила пару жовтих очей, що блимали на неї з каміна. Трохи п’яна, Рейчел тоді сказала:

— Мені шкода.

По телефону з Орландо, дуже п’яна, вона сказала:

— Мені не було шкода.

Рейчел попрощалася з кішкою і торкнулася вмикача. Почулося швидке клац-клац-клац, схоже на стук тростини сліпого. Крик банші. Полум’я кинулося вгору завісками у вітальні. Врешті-решт, страхова компанія не змогла переконливо довести, що будь-які хімічні залишки не могли бути розтопленими фрагментами пакетів з хімчистки.

Кажучи це, вона відчуває, що Ейпріл віддаляється від неї. Стає кимось іншим, кого треба поважати і хто заслуговує знати правду. Нова Ейпріл відділилася від колишньої, вона стала іншою людиною.

— Це через вагання твого татка ти ніколи не побачиш захід сонця.

Тиша могла означати, що її слухає будь-хто з них або геть ніхто. Якщо це Ейпріл, то вона не зрозуміє, принаймні поки не виросте.

Рейчел каже:

— Я вибрала твого батька лиш тому, що він слабкий. Я вийшла за нього, бо знала, що зможу ним крутити ним, як захочу. — Вона каже, що з пасивними людьми халепа така, що їх треба примушувати діяти. А після того вони тебе за це ненавидітимуть. Вони ніколи цього не пробачають. І тільки тоді, по телефону, Рейчел ясно чує звуки, в яких безпомилково впізнає схлипування Теда. Вона чула таке й раніше, але цього разу рюмсання наростають, аж поки їх не перекриває дитячий вереск, що розтинає повітря, мов заливистий свисток. Цей тонкий відчайдушний крик сиреною лунає з телефону, нагадуючи пожежну сигналізацію.

Рейчел таки зачепила їх за живе. Тед залякував її, примушував, контролював і довів її до того, що вона скривдила невинне створіння. Тепер вони квиті.

У вухах Рейчел ще й досі лунають верески її дитини й рюмсання її чоловіка, а вона не зводить очей з велетенського діаманта, що крутиться в повітрі, ніби в трансі намагається побачити їхнє нове майбутнє. Вона шепоче:

— Добраніч.

Правда життя

Батько Троя твердо вирішив вчинити краще, ніж його власний. Коли його татко, Троїв дідусь, розповідав про пестики й тичинки, він розповідав це, наче жарт, він запитував: «Яка різниця між анальним сексом і мікрохвильовкою?» Татові Троя на той час було шість років, стільки, скільки Трою зараз. Тато Троя не знав відповіді, тож його татко буденно сказав: «Те, що ти пхаєш у мікрохвильовку, не коричневіє».

Це була вона — правда життя. Тож коли одного дня Трой заліз до машини після школи й розповів, що вони в другому класі проходять тему «Незахищений секс», його батько побачив нагоду для повчального слова. Школа ще нічого не розповіла дітям про секс, але вже вказувала їм, чого не слід робити. Утім, батько Троя знав те, що знають усі політики у світі: відповідай не на питання, яке тобі поставили, а на те, яке ти хотів би почути. На тему незахищеного сексу батько Троя міг би написати книжку.

Тож вони сиділи в машині, і вона здавалася не гіршим стартовим майданчиком за інші. Вони їхали додому, тож батькові Троя треба було слідкувати за дорогою. Він сказав Трою, що іноді матусі й татусі люблять одне одного дуже-дуже сильно і тоді вони хочуть побути тільки удвох. Він сказав, що коли вони вчилися в старшій школі, то іноді єдиним місцем, де можна було усамітнитися удвох, була машина, навіть якщо це був «Додж-Дарт», у якому потрісканий вініл був заліплений клейкою стрічкою, але й тоді ще треба було придбати квитки в автомобільний кінотеатр, — ідею якого вже майже неможливо пояснити нинішнім дітям, хіба що сказати, що це як телевізор з екраном заввишки як будівля, в якій працює тато, — навіть якщо того тижня крутили «Втечу» з Саллі Стразерс, хоч це й було майже геть однаково, бо єдине, заради чого матусі й татусі їздили до автокінотеатру, — це побути на самоті, а коли вони вчаться у старшій школі, то їм аж пече побути тільки вдвох, щоб поцілуватися, поторкатися, висмалити трохи травички й поборюкатися, наче двійко порноакторів з роздряпаною шкірою на ліжку з гарячої солі, так от, матусі й татусі в такому становищі купили б квитки, навіть щоб подивитися, як на стіні сохне фарба, аби це лиш дало їм кілька годин подалі від будь-чийого нагляду, і навіть якщо у них справжнє, вічне й чисте кохання, про існування якого старші матусі й татусі вже забули, навіть тоді «Додж-Дарт» — не найкращі колеса для таких стосунків, бо якийсь дурноверхий попередній власник замінив суцільне переднє сидіння на дві окремі чашки, а на задньому сидінні тільки й вистачає місця, щоб робити це задом до переду, лежачи на боці, мов ложки, а це не найкраща позиція, бо матуся каже, що це завжди, завжди накачує в неї забагато повітря, і все одно батько Троя зараз дивиться тільки на дорогу і не бачить реакції сина, навіть коли каже, що ложки — це єдиний варіант для матусі, бо якби вона хоч раз спробувала поскакати зверху, то довелося б сісти рівно, стрибаючи вгору-вниз у всіх на очах, і її груди й волосся злітали б угору й плюхалися б униз, поки усі на тій парковці не почали би блимати фарами, дальній-ближній, дальній-ближній, і сигналити й понукати, як на родео, а тоді чутки розлетілися би по всій школі, але все одно цей татусь в автокінотеатрі пропонує шістдесят дев’ять як розминку, і тоді, коли він описує, як вони зривали одяг одне з одного і вовтузилися на задньому сидінні, його синок, Трой, все одно питає, як це стосується того, звідки беруться діти, хоч його тато вже досяг моменту, коли матуся бере татусин сором двома пальцями, наче піднімає сміття з підлоги громадської вбиральні, і каже, що на запах він не такий чистий, як їй хотілося б, і вона тепер вагається, хоч він і пояснював їй багато разів, який він чистий, а також про природу крайньої плоті, але й тоді вона не ведеться, навіть коли він пускає в діло свій старий аргумент про «Чого це називають скаліченням геніталій, тільки коли воно стосується дівчат?», — а коли вона вся застигає, він каже: «Скалічені геніталії — це скалічені геніталії, хоч як ти їх нарізай», але вона й тоді не сміється, навіть коли він підморгує, щоб показати, що просто жартує, навіть тоді вона впирається рогом і не хоче братися за його прут, тож він тягнеться своєю верхньою половиною на переднє сидіння і розкриває бардачок, і порпається там у дорожніх мапах, хоч йому тепер доводиться пояснювати своєму малому, що воно за дорожня мапа, бо покоління його сина має GPS де тільки можна, тож їм ніколи не зрозуміти тієї кошмарної вправи зі складання оригамі, коли вночі намагаєшся скласти, як було, старий шмат паперу на вітрі, але він все одно шукає презерватив і бодай що-небудь, щоб перебити запах, навіть коли так і має пахнути здоровий, нескалічений сором, але навіть тоді все, що вдається намацати татусеві, — це велика пляшка дезінфекційного засобу для рук, що залишилася ще з часів зимової паніки через азіатський курячий грип, і хоч це й було за десять років до його народження, його синок, видко, хоче відхилитися від курсу і питає «що таке курячий грип?» і «що за чашки замість сидіння?», хоч нічого з цього і не грає ролі на загальній картині, але він і далі пояснює, як той татусь на задньому сидінні, вкритому смугами клейкої стрічки, показує мамі дезінфекційний засіб і пропонує дезінфікувати весь його сором, якщо їй від цього полегшає, і навіть її крижане серце не може не розтанути від такого палкого романтичного жесту, хоч він і непокоїться, чи воно йому не болітиме, бо на пляшці написано, що в рідині високий вміст спирту, але все одно його сором так болить від хотячки, що це перебиває його здоровий глузд, тож він витискає повну долоню цього прозорого, холодного, слизького гелю і полірує ним свій сором, і навіть від сотні бактерицидних складників, перелічених на етикетці, не кажучи вже про ледь чутний аромат алое вера, навіть тоді йому болить не так сильно, як він боявся, не дужче, ніж його сором уже болить, наче він може померти від щільно стисненої всередині сперми, що ниє, наче зуб мудрості, тільки не в роті, а між його худими ногами підлітка, той біль не такий сильний, щоб його сором передумав, навіть коли матуся і досі відмовляється взяти його до рота, навіть тоді його сором стоїть, мов скеля, і стирчить, як ніс на його обличчі, яким він припадає просто до матусиного сорому і пускається гуляти, граючи у гру, відому як «Фліппер»[95], назва якої походить від телесеріалу настільки старого, що «Нікелодеон»[96] і близько до нього не підійде, і навіть тоді ця матуся ніяк не хоче працювати губами, бо тепер її непокоїть загроза отруїтися хімічними складниками, і навіть тоді замість здатися татусь не піднімає голови, затамувавши подих, граючи у «Фліппера», він розтинає її води язиком, бо знає, що коли вона достатньо розпалиться, то погодиться на будь-що, і навіть зараз батько Троя не відриває очей від дороги, хоч і відчуває, як у малого хвилею наростають питання, але й тоді той татусь в автокінотеатрі не зупиняється, щоб вдихнути, він знай хлюпає язиком, поки не викликає в матусі таку повінь, що якби він рвучко підняв голову, то струмінь матусиних соків розлетівся би з кінчика його носа кривою дугою з бризок, а він швидко пищить «і-і-і-і-і», як той дельфін, і плескає в долоні, як дельфін плавцями, як він робив щоразу, коли дивився той серіал малим, і тоді вже його сором ледь не розривається від внутрішнього тиску здавленого всередині татусевого соку в дві тисячі фунтів на квадратний дюйм[97], коли нарешті ця мамуся вже не хоче нічого на світі, окрім лягти, як ложки, задом до переду на задньому сидінні його «Доджа-Дарта», і байдуже, добре чи погано їй пахне, і скільки в ній буде повітря, хоч вона дечого і не сказала — того, що її щомісячний час відстає від звичайного графіка вже не менше, ніж на одинадцять днів, хоч вона і каже собі, що це могло статися через те, що вона переїла корн-догів[98], хоч вона й порахувала все в голові й уявила, що її помилка вже перейшла в багатоклітинну стадію, але й тоді цей малий, Трой, питає: «То так ви завели мене?», досі намагаючись триматися основного русла про тичинки й пестики, але й тоді татусь у «Дарті» ляпає своїм соромом об мамин, про що так приємно згадати, а на екрані кінотеатру Саллі Стразерс щось каже до Стіва Макквіна, хоч на той час він ще жодної гадки не має, що вже став татусем, він просто знай собі ляпає з розмаху, а вода, в якій плавав Фліппер, сохне на його обличчі й натягує шкіру, і він чує, як матуся вищить, наче для неї усі різдвяні ранки злилися в один, і він відпускає себе, але одразу хоче ще раз, проте вона каже, що спершу вони викурять марічки, що лежить в її сумці, і вона тягнеться до неї рукою і видобуває звідти ту самокрутку, і підкурює від запальнички, і до біса паракват[99] і малатіон[100], і вона тоді жаліється на повітря, яке він в неї накачав, але все одно вона розкурює цигарку, і вони чують, що травичка поганенька, бо навіть коли Саллі Стразерс щось крякає, вони все одно чують, як лускають підпалені насінини, коли вона глибоко затягується, і тоді вони знову ляпають своїми соромами один об один, бо в татуся в старших класах він ніколи не опадав повністю, і тоді малий Трой, його малий, хоче знати, навіщо вони палили марічку, ризикуючи спричинити в його ще не народженому мозку якісь вади, і хіба ж це не суто дитяче — запитати, а тоді не слухати відповідь і перейматися лише собою, і навіть коли його малий почав читати лекцію про незахищений секс і вплив ТГК під час першого триместру, навіть тоді він все одно описує, як від жару лускає одна насінина, лускає голосно і навсібіч розлітається іскрами, наче тобі Четверте липня, і ті іскри летять у матусин кущик.

вернуться

95

Американський телесеріал про дельфіна на ім’я Фліппер, що транслювався в 1964–1967 роках.

вернуться

96

Телеканал для аудиторії переважно до шістнадцяти років.

вернуться

97

Приблизно сто сорок кілограмів на квадратний сантиметр.

вернуться

98

Сосиска, вкрита шаром кукурудзяного борошна, обсмажена в олії.

вернуться

99

Отруйна хімічна сполука, що використовується у гербіцидах. У 1970-х роках існувала програма, фінансована урядом США, згідно з якою конопляні поля в Мексиці оброблялися гербіцидом на основі параквату. Програма викликала чимало дискусій через потенційну шкоду здоров’ю американців, адже було відомо, що більшу частину отримуваної з мексиканської коноплі марихуани споживають саме вони.

вернуться

100

Інсектицид, що широко використовувався в сільському господарстві, а також для санітарної, медичної чи побутової дезінфекції. У пострадянських країнах більш відомий під назвою «карбофос».