Економічна історія світу в кількох словах

Віра в глобальний пиріг, що зростає, врешті-решт стала революційною. В 1776 році шотландський економіст Адам Сміт опублікував працю під назвою «Багатство націй», мабуть, найважливіший економічний маніфест усіх часів. У восьмому розділі його першого тому Сміт висловив таку новітню ідею: коли землевласник, ткач або швець має більші прибутки, ніж йому потрібно для підтримки власної родини, він використовує цей надлишок, щоби взяти на роботу більше помічників, з метою ще збільшити свої прибутки. Що більші прибутки він має, то більше помічників може взяти на роботу. Виходить, що збільшення прибутків приватних підприємців є основою для збільшення колективного багатства та процвітання.

Ця думка може не вразити вас як дуже оригінальна, бо ми всі живемо в капіталістичному світі, який уже звик сприймати ідею Сміта як належне. Кожного дня ми чуємо варіації на цю тему в новинах. Проте твердження Сміта, що прагнення егоїстичної людини до збільшення приватних прибутків є основою для колективного багатства, є однією з найбільш революційних ідей в історії людства – революційних не лише з економічної точки зору, але навіть більше з моральної та політичної. По суті, Сміт говорить, що жадібність – це добре і що, стаючи багатшим, я приношу користь усім, а не лише самому собі. Егоїзм означає альтруїзм.

Сміт учив людей думати про економіку як про ситуацію «виграв-виграв», у якій мої прибутки є також вашими прибутками. Ми не лише можемо разом насолоджуватися більшим шматком пирога одночасно, але й збільшення вашого шматка залежить від збільшення мого. Якщо я бідний, ви теж станете бідним, оскільки я не зможу купувати ваші товари чи послуги. Якщо я багатий, ви теж станете багатим, оскільки ви зможете тоді щось мені продавати. Сміт відкинув традиційні суперечності між багатством і моральністю та широко розчахнув для багатих ворота раю. Бути багатим почало означати бути моральним. У викладенні Сміта, люди стають багатими не через обкрадання своїх сусідів, а через збільшення загального розміру пирога. І, коли пиріг зростає, від цього виграють усі. Багаті, відповідно, є найбільш корисними та великодушними людьми у суспільстві, бо вони обертають колеса зростання заради загального блага.

Усе це залежить, проте, від багатих, які використовують свої прибутки, радше, для відкриття нових заводів та найму нових працівників, аніж витрачають їх на непродуктивну діяльність. Тому Сміт, неначе мантру, повторював принцип, що «Коли прибутки збільшуються, землевласник або ткач бере на роботу більше помічників», а не «Коли прибутки збільшуються, Скрудж ховає грошики в скриню та дістає їх, лише щоби порахувати свої монети». Надзвичайно важливою частиною сучасної капіталістичної економіки було виникнення нової етики, згідно з якою прибутки потрібно заново вкладати у виробництво. Це приносить більші прибутки, які знову вкладаються у виробництво, що приносить нові прибутки і так далі до нескінченості. Інвестиції можна робити багатьма способами: збільшуючи завод, проводячи наукові дослідження, розробляючи нові товари та послуги. Однак всі ці інвестиції повинні якось збільшувати виробництво та трансформуватися в більші прибутки. У новому капіталістичному кредо перша та найсакральніша заповідь звучить так: «Прибутки від виробництва повинні заново вкладатися в збільшення виробництва».

Ось чому капіталізм називається «капіталізмом». Капіталізм відрізняє поняття «капітал» від просто «багатства». Капітал складається з грошей, товарів та ресурсів, які вкладаються у виробництво. Багатство ж закопується в землю або марнується на непродуктивну діяльність. Фараон, який щедро витрачає ресурси на непродуктивну піраміду, не є капіталістом. Пірат, який грабує іспанський флот з коштовностями, а потім закопує повну скриню золота на березі одного з Карибських островів, не є капіталістом. Справжнім капіталістом є працелюбний власник заводу, який заново вкладає частину свого прибутку у фондовий ринок.

Ідея про те, що «Прибутки від виробництва повинні заново вкладатися у збільшення виробництва» сьогодні не здається нам якоюсь надзвичайною. Але протягом усієї історії для більшості людей вона була чужою. В досучасні часи люди вірили, що виробництво є більш-менш постійним. Тож навіщо заново вкладати ваші прибутки, якщо виробництво просто не може суттєво збільшитися, хоч би що ви не робили? Таким чином середньовічні дворяни дотримувалися етики щедрості та престижних витрат. Вони витрачали свої доходи на турніри, бенкети, палаци та війни, а також на доброчинність та монументальні храми. Мало хто пробував заново вкладати прибутки в збільшення продуктивності їхніх помість, виведення кращих сортів пшениці або пошуки нових ринків.

У сучасну еру на зміну дворянам прийшла нова еліта, члени якої щиро вірять у капіталістичне кредо. Ця нова капіталістична еліта складається не з герцогів та маркізів, а з голів ради директорів, біржових маклерів та промисловців. Ці магнати є значно багатшими за середньовічних дворян, але вони значно менш зацікавлені в екстравагантному споживанні та витрачають на непродуктивну діяльність значно меншу частину своїх прибутків.

Середньовічні дворяни носили яскравий одяг, розшитий золотом, сріблом та шовком, присвячуючи багато часу відвідуванню бенкетів, карнавалів та різного роду турнірів. Натомість сучасні генеральні директори носять однострої під назвою костюм майже без жодних прикрас та мають мало часу для розваг. Типовий венчурний капіталіст поспішає з однієї ділової зустрічі на іншу, намагаючись визначити, куди інвестувати свій капітал та уважно слідкуючи за коливаннями цін на акції та облігації, якими він володіє. Щоправда, його костюм може бути від «Версаче» і він може літати скрізь приватним літаком, але ці витрати – просто ніщо, порівняно з тим, що він вкладає в збільшення загальнолюдського виробництва.

Свій внесок у збільшення виробництва роблять не лише одягнені в дорогі костюми бізнесмени. У тому самому напрямку рухаються також думки окремих людей та урядових установ. Скільки розмов за вечерею в небагатих кварталах рано чи пізно зупиняються на обговоренні, куди краще вкладати заощадження: фондовий ринок, облігації чи нерухомість? Уряди теж прагнуть інвестувати свої податкові надходження у виробничі проекти, які збільшать їхній майбутній прибуток. Наприклад, будівництво нового порту може полегшити заводам експорт їхньої продукції, дозволивши отримувати більший прибуток, що обкладається податками, таким чином, збільшивши майбутні прибутки уряду. Інший уряд може обрати інвестиції в освіту, на підставі того, що освічені люди формують основу вигідних високотехнологічних галузей, які сплачують багато податків без потреби в нових портових спорудах.

Капіталізм починався як теорія про особливості роботи економіки. Вона була водночас описовою та рекомендаційною. Вона запропонувала розуміння того, як працюють гроші, та просувала ідею, що реінвестування прибутків у виробництво призводить до швидкого економічного зростання. Але поступово капіталізм став чимось значно більшим, аніж просто економічною доктриною. Сьогодні він супроводжується певною етикою – набором настанов про те, як людям слід поводитися, навчати їхніх дітей та навіть думати. Його принципи полягають у тому, що економічне зростання є вищим благом або, принаймні, майже вищим благом, бо саме від економічного зростання залежать справедливість, свобода та навіть щастя. Спитайте капіталіста, як донести справедливість та політичну свободу до таких місць, як Зімбабве або Афганістан, і ви, скоріш за все, почуєте лекцію про те, що для стійких демократичних інституцій необхідні економічний достаток та процвітаючий середній клас, а також про потребу прищепити афганським племенам цінності вільного підприємництва, економності та самозабезпечення.