Сьогодні такі расистські теорії, помітні та шановані протягом багатьох десятиліть, піддані анафемі серед учених та політиків. Люди продовжують вести героїчну боротьбу проти расизму, не помічаючи, що лінія фронту зсунулась, і місце расизму в імперській ідеології вже зайняв так званий «культуризм». Узагалі-то, такого слова не існує, але воно точно відображає час, у який ми зараз живемо. Серед нинішніх еліт припущення про суперечливі переваги різних груп людей майже завжди викладаються термінами історичних відмінностей між культурами, а не біологічних відмінностей між расами. Ми більше не кажемо: «Це у них в крові». Ми кажемо: «Це у них в культурі».

Так, європейські праві партії, що виступають проти мусульманської імміграції, зазвичай намагаються уникати расової термінології. Спічрайтерам Марін Ле Пен одразу ж вказали би на двері, якби вони запропонували лідерці Національного фронту виступити на телебаченні зі словами: «Ми не хочемо, щоби ці нижчі семіти розріджували нашу арійську кров та псували нашу арійську цивілізацію». Натомість французький Національний фронт, нідерландська Партія за свободу, Альянс за майбутнє Австрії та їм подібні зазвичай стверджують, що західна культура, з самого свого виникнення в Європі, характеризується демократичними цінностями, толерантністю та гендерною рівністю, тоді як мусульманська культура, що виникла на Близькому Сходу, характеризується ієрархічною політикою, фанатизмом та жінконенависництвом. Оскільки ці дві культури такі різні та оскільки багато мусульманських іммігрантів не бажають (а може, і нездатні) прийняти західні цінності, не слід дозволяли їм в’їзд, щоби вони не збурювали внутрішні конфлікти та не підривали європейську демократію та лібералізм.

Такі культуристичні аргументи підживлюються дослідженнями з гуманітарних та соціальних наук, що підкреслюють так зване зіткнення цивілізацій та фундаментальні відмінності між різними культурами. Не всі історики та антропологи погоджуються з цими теоріями або підтримують їх політичне застосування. Але річ у тім, що, хоча біологам сьогодні легше розвінчувати расизм, просто пояснюючи, що біологічні відмінності між нинішніми популяціями людей є надто незначними, історикам та антропологам доводиться важче. Адже, якщо відмінності між людськими культурами є надто незначними, навіщо тоді платити історикам та антропологам за їх вивчення?

Учені забезпечили імперський проект практичними знаннями, ідеологічними виправданнями та технологічними новинками. Дуже сумнівно, що європейці змогли би завоювати світ без цього внеску. Завойовники повернули послугу, забезпечивши вчених інформацією та захистом, підтримуючи всі види дивних та захопливих проектів і поширюючи науковий спосіб мислення до віддалених куточків землі. Сумнівно, що без імперської підтримки сучасна наука змогла би досягти значного прогресу. Існує дуже мало наукових дисциплін, що не почали своє існування як слуги імперського зростання та що не завдячують великою часткою своїх відкриттів, колекцій, будівель та стипендій щедрій допомозі армійських офіцерів, морських капітанів та імперських губернаторів.

Але це не повна картина. Наука підтримувалась також іншими інституціями, не лише імперіями. Та й європейські імперії зростали та процвітали завдяки також іншим чинникам, окрім науки. Зокрема, за приголомшливим злетом науки та імперії стоїть одна надзвичайно важлива сила – капіталізм. Якби не бізнесмени у пошуках способів заробити, Колумб не досяг би Америки, Джеймс Кук – Австралії, а Ніл Армстронг ніколи б не зробив свого маленького кроку на поверхні Місяця.

16. Капіталістичне кредо

Як для розбудови імперії, так і для розвитку науки були потрібні гроші. Але чи були гроші кінцевою метою цих підприємств, чи, може, лише ризикованою необхідністю?

Визначити справжню роль економіки в сучасній історії нелегко. Про те, як гроші засновували та руйнували держави, відкривали нові горизонти та поневолювали мільйони, обертали колеса промисловості та призводили до вимирання сотні видів, написані цілі томи. Проте щоби зрозуміти сучасну економічну історію, насправді, потрібно зрозуміти лише одне-єдине слово. Це слово «зростання». У горі і в радості, у здоров’ї і в хворобі, сучасна економіка зростає, немов переповнений гормонів підліток. Вона споживає все, що може знайти, та додає в рості швидше, ніж ви навіть можете собі уявити.

Протягом більшої частини історії економіка залишалася приблизно на одному рівні. Так, світове виробництво зростало, але це відбувалося переважно завдяки демографічним процесам та заселенню нових земель. Обсяг виробництва на душу населення залишався без змін. Але в сучасну еру це змінилося. У 1500 році світове виробництво товарів та послуг складало приблизно 250 мільярдів доларів; сьогодні ж воно сягає 60 трильйонів. Ще важливіше, що в 1500 році щорічний обсяг виробництва на душу населення в середньому становив 550 доларів, тоді як сьогодні кожен чоловік, жінка та дитина виробляють у середньому 8800 доларів на рік.[96] Що ж стоїть за таким приголомшливим зростанням?

Економіка є надзвичайно складним предметом. Щоби простіше було зрозуміти деякі речі, уявімо собі простий приклад.

Семюел (Жаднюга) Гріді, розважливий фінансист, засновує банк в Ельдорадо, штат Каліфорнія.

A. A. (Хитрюга) Слайтер, перспективний будівельний підрядник, завершує в Ельдорадо своє перше велике замовлення, отримуючи готівкою плату в розмірі одного мільйона доларів. Він кладе цю суму на депозит у банк пана Гріді. Тепер банк має капітал в один мільйон доларів.

Тим часом Джейн (Пончик) Макдонат, досвідчений, але небагатий шеф-кухар з Ельдорадо, думає, що бачить перед собою можливість для бізнесу – в її частині містечка немає дійсно доброї пекарні. Але вона не має достатньо власних грошей, щоби купити потрібне приміщення, де було би повно промислових пічок, раковин, ножів та різного посуду. Вона йде до банку, презентує панові Гріді свій бізнес-план та переконує його, що в це варто вкласти гроші. Він видає їй один мільйон доларів позики, кредитуючи її рахунок у банку на цю суму.

Тепер Макдонат наймає підрядника Слайтера побудувати та обставити її пекарню. Свої послуги він оцінює в один мільйон доларів.

Коли вона йому платить чеком, Слайтер кладе цей чек на свій депозитний рахунок у банку Гріді.

То скільки ж грошей має Слайтер на своєму банківському рахунку? Правильно, 2 мільйони доларів.

А скільки грошей готівкою насправді знаходиться у банківському сейфі? Так, 1 мільйон доларів.

На цьому все не зупиняється. Як зазвичай роблять підрядники, через два місяці роботи Слайтер повідомляє Макдонат, що, через непередбачувані проблеми та витрати, рахунок за будівництво пекарні насправді складатиме два мільйони доларів. Пані Макдонат невдоволена, але навряд чи вона може зупинити наполовину виконану роботу. Тому вона знову іде до банку, переконує пана Гріді дати їй додаткову позику, і він кладе на її рахунок ще один мільйон доларів. Вона ж переводить гроші на рахунок підрядника.

Скільки грошей тепер має Слайтер на своєму рахунку? Він має три мільйони доларів.

А скільки грошей дійсно знаходиться в банку? Все ще лише один мільйон доларів. Фактично той самий один мільйон доларів, що й був у банку з самого початку.

Чинне в США банківське законодавство дозволяє банку повторювати цю операцію ще сім разів. У кінці підрядник матиме на своєму рахунку 10 мільйонів доларів, навіть якщо банк все ще матиме у своєму сховищі лише 1 мільйон доларів. Банкам дозволяється надавати позику в розмірі 10 доларів на кожен долар, який вони дійсно мають, що означає, що 90 % усіх грошей на наших банківських рахунках не покриваються реально наявними монетами та купюрами.[97] Якщо всі власники рахунків британського банку «Барклі» раптом почнуть вимагати свої гроші, цей банк швидко збанкрутує (якщо його, звісно, не врятує втручання уряду). Те саме справедливо для «Ллойдс», «Дойчебанк», «Сітібанк» та всіх інших банків у світі.