Схоже на гігантську піраміду, чи не так? Але якщо це шахрайство, тоді вся сучасна економіка є шахрайством. Річ у тім, що це не обман, а скоріше, прояв дивовижних можливостей людської уяви. Банкам – та всій економіці – дозволяє виживати та процвітати наша віра в майбутнє. Ця віра є єдиним, що стоїть за більшою частиною грошей у світі.

У прикладі з пекарнею невідповідність між випискою з рахунку підрядника та кількістю грошей, дійсно наявних у банку, якраз і складає пекарню пані Макдонат. Пан Гріді перевів гроші банку в активи, вірячи, що одного дня вони принесуть прибуток. Пекарня ще не випекла жодного буханця хлібу, але Макдонат та Гріді передбачають, що через рік вона продаватиме тисячі буханок, рулетів, тістечок та печива кожного дня, із чудовою вигодою. Тоді пані Макдонат зможе повернути надану їй позику з відсотками. Якщо на цьому етапі пан Слайтер вирішить забрати свої заощадження, Гріді зможе виплатити йому все готівкою. Все підприємство, таким чином, засноване на вірі в уявне майбутнє – вірі підприємця та банкіра в пекарню їхньої мрії, а також вірі підрядника в майбутню платоспроможність банку.

Ми вже бачили, що гроші є дивовижною річчю, бо вони можуть бути представлені безліччю різних об’єктів та конвертувати будь-яку річ в майже будь-яку іншу. Проте до настання сучасної ери ця здатність була обмеженою. В більшості випадків гроші могли представляти та конвертувати лише речі, які насправді існували в теперішньому. Це накладало жорстке обмеження на зростання, оскільки надзвичайно ускладнювало фінансування нових підприємств.

Повернемося знову до нашої пекарні. Чи могла би Макдонат замовити її будівництво, якби гроші представлялися лише матеріальними об’єктами? Ні. У теперішньому вона має багато мрій, але жодних матеріальних ресурсів. Єдиним способом збудувати її пекарню було би знайти підрядника, готового працювати сьогодні, а плату отримати через кілька років, якщо та коли пекарня дійсно почне приносити гроші. На жаль, такі підрядники трапляються дуже рідко. Тому наш підприємець зв’язаний обставинами. Без пекарні вона не зможе пекти тістечка. Без тістечок вона не зможе заробляти гроші. Без грошей вона не зможе найняти підрядника. Без підрядника вона не матиме пекарні.

Людство перебувало в пастці цього скрутного становища протягом тисяч років. У результаті, економіка залишалася незмінною. Вихід із цієї пастки був знайдений лише в сучасну еру, з появою нової системи, що ґрунтується на вірі в майбутнє. Люди погодилися представляти уявні товари – товари, яких у теперішньому ще не існує, – особливим видом грошей, які вони назвали «кредит». Кредит дозволяє нам будувати теперішнє за рахунок майбутнього. Він заснований на припущенні, що наші ресурси в майбутньому безумовно будуть значно більшими, ніж наші ресурси в теперішньому. Якщо ж ми можемо будувати в теперішньому, використовуючи майбутні прибутки, перед нами відкривається багато нових та чудових можливостей.

Якщо кредит – така класна річ, чому ж тоді ніхто не додумався до нього раніше? Звичайно ж, додумалися. Ті чи інші види надання кредиту існували в усіх відомих нам людських культурах, походячи, щонайменше, з Давнього Шумеру. В попередні ери проблема полягала не в тому, що ніхто про нього не думав або не знав, як саме ним користуватися. Вона полягала в тому, що люди рідко хотіли брати великі кредити, бо не вірили, що майбутнє буде кращим за теперішнє. Вони взагалі вважали, що минуле було кращим за їхні часи, а майбутнє буде ще гіршим або, у кращому разі, таким самим. Якщо викласти це економічними термінами, вони вважали, що загальна кількість багатств обмежена, якщо не зменшується. Тому люди думали, що це погана ідея – припускати, що вони особисто, їхнє царство або цілий світ через десять років зможе виробляти більше багатств. Бізнес нагадував гру з нульовою сумою. Звичайно, прибутки однієї конкретної пекарні могли вирости, але лише за рахунок сусідньої пекарні. Венеція могла процвітати, але лише розоривши Геную. Король Англії міг збагатитися, але лише пограбувавши короля Франції. Ви могли розрізати пиріг багатьма різними способами, але він не став би від того більшим.

Ось чому багато культур приходили до висновку, що робити запаси грошей – це гріх. Як сказав Ісус: «Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Євангеліє від св. Матвія 19:24). Якщо пиріг є незмінним, а я маю великий шматок його, тоді я, мабуть, взяв чиюсь частку. Багаті були зобов’язані каятися у своїх злих вчинках, віддаючи частину своїх надлишкових багатств на доброчинність.

Дилема підприємця

Якщо глобальний пиріг залишався незмінного розміру, в цьому не було жодної маржі для кредиту. Адже кредит є різницею між сьогоднішнім пирогом та завтрашнім. Якщо пиріг залишається однаковим, навіщо надавати кредит? Це було би неприйнятним ризиком, якщо, звісно, не вірити, що пекар або король, який просить у вас грошей, зможе вкрасти шматок у конкурента. Тому в досучасному світі отримати позику було важко, а якби це навіть і вдалося, вона була би дрібною, короткостроковою та з високою відсотковою ставкою. Таким чином, підприємцям-початківцям було би складно відкрити нову пекарню, а великі королі, які хотіли побудувати палац або розв’язати війну, не мали іншого вибору, крім як збирати необхідне фінансування через високі податки і тарифи. Це було добре для королів (допоки їхні піддані залишалися слухняними), але якась прибиральниця, що мала чудову ідею для пекарні та хотіла вийти в люди, загалом могла лише мріяти про багатство, миючи підлогу королівської кухні.

Зачароване коло сучасної економіки

Це була ситуація типу «програв-програв». Через те, що кредит був обмеженим, люди мали проблеми з фінансуванням нових підприємств. Через те, що було мало нових підприємств, економіка не зростала. Через те, що економіка не зростала, люди припускали, що вона й не буде зростати, а ті, хто мав капітал, не поспішали надавати кредити. Очікування стагнації реалізовувало себе само, неначе якесь темне пророцтво.

Пиріг, що зростає

А потім прийшла Наукова революція та ідея прогресу. Ідея прогресу побудована на понятті, що, якщо визнати наше незнання та вкладати кошти в дослідження, ситуацію можна покращити. Дуже скоро ця ідея була перекладена економічними термінами. Той, хто вірить у прогрес, вірить, що географічні відкриття, технічні винаходи та організаційний розвиток можуть збільшити загальну суму людського виробництва, торгівлі та багатства. Нові торгівельні маршрути в Атлантиці можуть процвітати без руйнування старих маршрутів в Індійському океані. Нові товари можуть вироблятися без зменшення виробництва старих. Наприклад, людина може відкрити нову пекарню, що спеціалізується на шоколадних кексах та круасанах, не доводячи до банкрутства пекарні, що спеціалізуються на хлібі. Споживачі просто оцінять нові смаки та їстимуть більше. Я можу розбагатіти без того, щоби ви збідніли. Я можу погладшати без того, щоби ви схудли. Увесь глобальний пиріг може зрости.

За останні 500 років ідея прогресу переконала людей дедалі більше вірити в майбутнє. Ця віра створила кредит, кредит приніс зростання реального сектору економіки, а це зростання посилило віру в майбутнє та відкрило шлях для ще більшого кредиту. Це не сталося за одну ніч – економіка більше нагадувала американські гірки, ніж повітряну кулю, стрибаючи то вгору, то вниз. Але згодом підйом вирівнявся й загальний напрямок став очевидним. Сьогодні у світі існує стільки кредитів, що уряди, бізнес-корпорації та приватні особи легко отримують великі, довгострокові позики з низькими відсотковими ставками, які значно перевищують їхній поточний прибуток.