І на закінчення я хочу також вам порадити: не бійтеся мріяти масштабно!

У Мікеланджело є чудовий вислів: «Страшно не те, що ми ставимо перед собою глобальні цілі й не досягаємо їх, а те, що ми ставимо перед собою дрібні цілі й досягаємо їх з легкістю». Це – спостереження Мікеланджело. Ви тільки задумайтеся! Це – життєва позиція творця шедеврів. Навряд чи хтось на цілій планеті заперечуватиме унікальний талант і майстерність цього генія. Але нам не можна забувати одну важливу річ: у кожного з нас всередині захований свій Мікеланджело! Адже ми створюємо наш власний шедевр – життя.

Виходячи з усього прочитаного, побаченого й почутого за своє життя, я твердо переконаний, що наше призначення не в тому, щоб виживати, ледве зводячи кінці з кінцями, а щоб досягати успіху. Це робить нас людьми й відрізняє від тварин. Ці внутрішні здібності й сили дають нам можливість зробити неможливе.

Не втрачайте надії, хай навіть вас переконуватимуть у неможливості чого-небудь. Альберт Ейнштейн сказав: «Великі особистості завжди наштовхуються на шалену протидію посередніх умів». Чудове висловлювання одного з найрозумніших науковців на землі!

Думайте про можливості, не втрачайте надії, не дозволяйте посереднім умам впливати на вас.

І абсолютно неважливо, хто ви, звідки ви чи скільки вам років. Побутує безліч легенд і розповідей про те, як людям вдавалося залишити слід в історії і досягти неможливого. Я розповім вам одну з моїх найулюбленіших історій про полковника Гарлана Сандерса (Harland Sanders). Хтось із вас чув про нього, хтось не чув. Але в його історії є кілька деталей, які не тільки дадуть вам уявлення про нього як про людину, про його діяння, але й можуть послужити для вас джерелом натхнення.

Полковник Гарлан Сандерс створив концепцію KFC.[10] У свої 65 років, озброєний рецептом приготування курки-гриль і пенсією, він вирішив продати власникам ресторанів свій рецепт, сподіваючись на цьому заробити. Так, це зовсім не нагадує бізнес-план чи навіть щось на нього схоже. Але цей чоловік їздив по всіх штатах, спав у своїй машині, шукаючи компанію, яка зможе його підтримати. Уявіть собі цього 65-річного дідуся з його білою цапиною борідкою, одягненого в білий костюм з чорним «метеликом», що їздить країною в пошуках інвестора для свого божевільного задуму. Що він робив? Він не стояв на місці, він працював над своїм підходом, щоразу стукаючи в нові двері.

Згідно з його власними підрахунками йому відмовили 1009 разів! Але врешті-решт хтось сказав «так», і полковник почав свій бізнес. І цей бадьорий дідок у білому костюмі зміг заробити собі статок, бо був досить наполегливим, щоб домогтися неможливого.

Я маю й ще один приклад того, чого нібито «не варто робити» людям «за 45». Сем Волтон, засновник мережі магазинів Walmart, разом із братом прийшли до ідеї відкриття великих магазинів з нижчим розміром прибутку на всій території Сполучених Штатів. Сем Волтон у свої 45 відкрив перший із магазинів Walmart. До 45 років він уже був успішним бізнесменом і мав 15 магазинів, але саме у віці 45 років він прийшов до ідеї створення сучасної мережі Walmart. У 45 більшість бізнесменів поводяться обережно й не вдаватимуться до небезпечних авантюр у спробах змінити світ. Але Сем Волтон захотів утілити свою мрію і став одним із найуспішніших людей в історії. І якщо ви подивитеся на компанію Walmart сьогодні, то побачите, що це одна з найбільших компаній у світі з оборотом у $3 млрд. Коли Сем 1982 року помер у віці 74 років, його компанія нараховувала вже 1735 магазинів. Просто уявіть собі: за 29 років він розширив свою мережу з 15 до 1735 магазинів! У той час його сім’я була найбагатшою на планеті. Таким чином, у Сема Волтона була мрія, якої він неухильно дотримувався, зробив її своєю метою, розробив план дій, подолав перешкоди на своєму шляху і втілив її в реальність.

Отже, неважливо, 18 вам років чи 80 – якщо ви живі, перед вами відкриті можливості, вас чекає робота. А тепер уявіть ваші можливості, якщо вам ще немає 70, 60, чи навіть 50?

А якщо вам – 30 із гаком?

Господи! Ваші можливості просто неймовірні й практично безмежні!

Джордж Бернард Шоу якось сказав: «Я хочу повністю витратити себе до моменту, коли помру, бо чим більше я працюю, тим яскравіше живу. Життя саме по собі радує мене. Життя для мене – свічка, що не тане. Це щось на зразок чудесного факела, який потрапив мені в руки на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням».

І це була життєва позиція людини 90 із гаком років. І на мій погляд, своїми словами він хотів донести до нас думку, що кожен день – смолоскип, який яскраво освітлює все навколо. І цей смолоскип ми можемо використовувати не тільки для того, щоб збудувати й поліпшити своє життя, але й щоб змінити на краще життя людей навколо нас.

Джордж Бернард Шоу також нагадує нам тут про одну дуже важливу річ: не слід закопувати свій талант у землю. Я часто зустрічав у книжках або чув у доповідях думку про те, що найбільші таланти «лежать, зариті в могилах». Це означає, що багато людей помирають, так і не усвідомивши свого справжнього потенціалу, не намагаючись втілити свої мрії. Вони вмирають у невідомості, так і не використавши того, що мали.

Зрозумійте!

Зараз ви сидите і зазираєте в майбутнє. Якщо ви прочитали цю книжку, то у вас з’явилося більше шансів домогтися неможливого. Але я хочу вас підштовхнути на більше, ніж просто прочитання моєї книжки. Я кажу про практику. Ми вже обговорювали це на початку книжки, і я знову повторю: уживайте заходів, почніть діяти!

Розумію, не все відразу піде добре. Дозвольте навести один приклад для роздумів. Я сам, як і багато інших, використовую його на своїх тренінгах та семінарах. Я виходжу до аудиторії з купюрою в $100 у руці, піднімаю її і питаю: «Хто хоче отримати сотню?» Реакція зрозуміла: усі піднімають руки і виявляють бажання. Ось що роблю особисто я на своїх семінарах. Я кажу: «Добре, я віддам вам ці гроші, тільки дозвольте мені спочатку зробити наступне». Я кидаю на підлогу купюру і наступаю на неї, намагаючись її забруднити. Потім піднімаю й питаю: «Хтось ще хоче отримати ці гроші?» Звичайно, усі хочуть, і безліч рук знову піднімається. Що я роблю далі? Я запитую: «А якщо я зроблю так?» Я зминаю банкноту в маленький клубочок, кидаю його на підлогу і знову наступаю, намагаючись ще більше забруднити. Піднявши купюру вдруге, я питаю аудиторію: «Хтось досі хоче отримати ці гроші?» І знову бачу безліч рук у повітрі. На цьому простому прикладі я намагаюся показати своїм слухачам на семінарі, що кожен із нас, хоч що з нами сталося б, має свою цінність. Хай як я намагався забруднити стодоларову купюру, та поки вона ціла – вона не втрачає своєї цінності й залишається сотнею доларів.

Бувають часи, коли ми почуваємося приниженими й зануреними в багнюку. Але ми завжди маємо можливість прийняти рішення, встати й далі йти вперед. Але навіть якщо ми рухаємося вперед, не все може йти за нашим планом чи відповідно до наших очікувань.

На закінчення я хочу розповісти вам історію про молодого хлопця, який ось-ось мав закінчити університет. Батько цього юнака був заможною людиною. За місяць до закінчення навчання юнак у вітрині одного з магазинів свого містечка побачив дивовижний спортивний автомобіль. Він знав, що його батько багатий і може дозволити собі подарувати йому таку машину. Хлопець прийшов до батька й сказав: «Якщо ти думаєш про те, що подарувати мені на закінчення університету, було б класно, якби ти купив мені цю спортивну машину». Наближався день випуску, і юнак нетерпляче чекав свідчень того, що батько може купити йому цю машину. І, звичайно, він невпинно повторював, як сильно він хоче мати цю машину, як він важко працював, щоб закінчити навчання, і що він заслужив цю машину.

Нарешті вранці в день закінчення університету батько покликав сина до свого кабінету й сказав: «Знаєш, сину, я дуже пишаюся тобою. Я дуже радий, що в мене такий чудовий і розумний син. Я знаю, що ти дуже старанно працював, і я дуже люблю тебе. Мені навіть бракує слів, щоб передати, як я тобою пишаюся. Упевнений, що попереду тебе чекає успішна кар’єра і, щоб переконатися, що вона почнеться з правильного кроку, а заразом відзначити твій випуск, я приготував тобі невеличкий подарунок». І з цими словами батько передав синові невеличку червону подарункову коробку. Син був розчарований, але його пройняла цікавість. Коли він відкрив коробку, то побачив, що батько подарував йому найцінніше, що мав. Це була книжка. Син знав, що саме завдяки їй батько заробив свої статки. Ця книжка була сповнена мудрості й описів різних життєвих шляхів. Свого часу батько не раз читав її синові, і той знав її дуже добре.