З цієї історії ми можемо вилучити кілька вкрай важливих уроків.

І перший із них полягає ось у чому: після того, як ми змінилися, слід бути готовими змінюватися знову! Так само, як ми були сповнені рішучості здійснити зміни спочатку, ми маємо бути готові забути про ці зміни. Досягнувши поставлених цілей, ми можемо «поплескати себе по плечу», але не можемо залишатися в стані ейфорії вічно. Необхідно прагнути нових перемог. Відмовившись від руху вперед, Генрі Форд дозволив своїй компанії опуститися на друге місце. На тренінгах, присвячених конкуренції, я часто використовую жорстку фразу: «Ви на другому місці? Вітаю! Значить, ви – перший із лузерів!» Ця фраза хороша тим, що не дозволяє розслабитися. Я не хочу сказати, що, коли ви посідаєте друге місце в тій чи іншій сфері, це означає, що ви – жалюгідний невдаха. Але з погляду бізнесу й конкуренції, місце лише одне – перше. І я думаю, що треба постійно усвідомлювати: якщо в якийсь певний момент ми не можемо бути на першому, другому чи навіть третьому місці – слід принаймні забезпечити рух уперед. Пам’ятайте про сумний досвід Генрі Форда з його неприйняттям змін.

У цьому останньому розділі я хочу сконцентрувати вашу увагу на тому, ЩО ви збираєтеся робити після досягнення мети. На тому, що ви робите після того, як висоту взято, а особливо – що ви робите для того, щоб завжди залишатися в тонусі, не втратити мотивацію, щоб постійно приваблювати удачу, своїми руками будувати життя, яке ви хочете прожити. Зрозумійте: побудова такого життя – не одноразова дія. Це те, що робиться щодня, знову й знову.

Можливо, ви скажете: «Та що ж це таке? Уже й успіхам радіти не можна?» Звичайно, можна! Можливо, ви думаєте: «Якщо я так і буду змінюватися все своє життя – я остаточно знесилію!» А от і ні! Зовсім навпаки! Усі ми ростемо. Подивіться на дітей – діти народжуються, починають ходити, учаться говорити, вони ростуть! Ми також змінюємося – фізично в усякому разі. Інші аспекти вашого життя також не повинні відставати. І я вважаю, якщо ви, прочитавши цей розділ, зрозуміли, що кінець однієї зміни означає початок іншої, усі інші ідеї, викладені в цій книжці, для вас також зрозумілі. І це не тільки змінить ваше становище, а й переверне весь ваш світогляд. Здійснювати неможливе стане для вас звичною справою, і ви зможете жити тим життям, якого заслуговуєте.

Домогтися короткострокового успіху – справа загалом не дуже важка. І досягти кількох поставлених цілей протягом невеликого часового проміжку – не так і складно. Як мені здається, значно складніше «утримати висоту». Не заперечую, що і «взяти висоту» часом буває непросто. Але часто буває так, що завдяки вдалому збігу обставин люди досягають вершин швидко й без особливих зусиль. Головне питання – чи зумієте ви втриматися на вершині. Я щиро сподіваюся, що моя книжка вам у цьому допоможе.

Щоб завжди залишатися на вершині, слід засвоїти й застосовувати всього декілька простих принципів. Я приготував для вас шість із них.

Можливо, ви думаєте: «Так, добре! Джоне, я все зрозумів! Я розумію, що треба постійно про щось мріяти – після досягнення заповітної мети, і навіть у процесі її досягнення!» І можливо, ви думаєте: «А в чому ж, власне, одкровення? Що тут нового?»

Я хочу сказати вам одну дуже важливу думку. І хочу, щоб ви обмірковували мої слова протягом читання всього цього розділу. Успіх – велика річ, але він має одну негативну рису. І полягає цей негатив у тому, що, досягнувши успіху, ми чомусь починаємо думати, що він від нас нікуди не дінеться. А тим часом світ навколо нас змінюється, і немає ніякої гарантії, що те, що приносило нам успіх рік-два тому чи навіть учора, забезпечить нам довічне безхмарне існування.

І один з основних моментів, на яких я хотів би зосередити вашу увагу, полягає в тому, що, ставлячи перед собою життєві цілі, не варто порівнювати себе з іншими людьми. Треба порівнювати себе з самим собою, і думати не про те, як перемогти інших, а як перемогти самого себе.

Деякі експерти вважають, що менталітет розвитку буває двох типів – внутрішній і зовнішній (або вертикальний і горизонтальний).

Ті, хто має зовнішній (горизонтальний) менталітет, дістають упевненість у собі з усвідомлення того, що вони – кращі за інших, що їм вдалося переплюнути своє оточення. «Сидорови з п’ятого поверху лаються по три рази на день, а ми – лише раз. Значить, у нас все дуже навіть непогано». Відповідно ознакою успіху й прогресу для них є «перегнати» сусідів (друзів, конкурентів, «ідіотів з компанії Х», Америку тощо).

Представники ж групи осіб із внутрішнім (вертикальним) менталітетом упевненість в собі отримують від усвідомлення того, що їм вдалося поліпшити власні досягнення – тобто, по суті, перегнати самого себе. Вони порівнюють себе нинішнього й себе колишнього і радіють змінам. «Мені байдуже, скільки разів на день лаються Сидорови. Ми раніше лаялися кілька разів на тиждень, а зараз – лише раз на місяць! Це – наша перемога».

І вміння мріяти – це вміння ставити перед собою нові цілі, тобто не миритися з собою «нинішнім», а фантазувати про себе «завтрашнього».

Дозвольте мені розповісти тут про одного відомого успішного бізнесмена. Цей приклад тут буде дуже доречним, бо якнайкраще відповідає моїм словам.

Запитання: у дитинстві ви гралися в піжмурки?

Переконаний, що кожен із нас відповість: «Так». Строго кажучи, я ледве можу уявити хоча б одну дитину на Землі, котра хоча б раз у житті не гралася в піжмурки.

Тоді ще запитання: з ким ви гралися? З друзями, правильно? Добре, останнє запитання: хтось із вас грався в піжмурки з фашистами?

Чому я ставлю такі дивні запитання? Бо людина, про яку я зараз розповім, провела своє дитинство, граючись «у піжмурки» з німецькими солдатами. Цього чоловіка звуть Енді Гроув (Andy Grove), і він – один із засновників компанії Intel, фірми, що виробляє мікрочіпи, які стоять, напевно, у кожному комп’ютері, яким ми користуємося.

У дитинстві Енді Гроув справді тікав від фашистів. Маленький єврейський хлопчик опинився в Австрії у самий розпал Другої світової війни. Той досвід, який Енді Гроув отримав ще дитиною (це моя особиста думка), без сумніву, допоміг сформувати позицію, яку через багато років зайняла компанія Intel: постійно прагнути перевершити саму себе, ніколи не задовольняючись нинішнім становищем, вважаючи його, якщо хочете, недостатньо надійним і безпечним. Енді Гроув навіть написав книжку, яка називається

«Виживають тільки параноїки», – на її сторінках він розповідає про те, як важливо завжди намагатися перевершити самого себе. Не спочивати на лаврах, думаючи: «Один раз вийшло – то й добре».

Приклад Енді Гроува дуже показовий – ми постійно повинні вигадувати щось нове, постійно випереджати самих себе хоча б на крок, інакше нас схоплять «фашисти».

Це не означає, що я хочу, аби ви негайно перетворилися на маніяка-кар’єриста, який з останніх сил прагне піднятися ще на одну сходинку вгору по службових сходах. Зовсім ні! Якась частина ваших цілей повинна бути пов’язана з родиною, якась частина – з відпочинком, а якась – з отриманням елементарних задоволень! Так, іноді людина має право зробити щось просто тому, що їй це приємно! Отже, я не хочу сказати, що ви повинні перетворитися на кар’єриста. Що ви справді маєте робити – це не дати вашій мрії загинути, бо й ви загинете разом із нею.

Дуже легко втратити здатність бути першим, бути новим, свіжим, справжнім. Дуже легко домогтися одноразового успіху, повірити, що це назавжди, перестати мріяти і в кінцевому підсумку – нічого не досягти.

Кілька років тому – я вже не згадаю точно, у якому це було році, здається, в 1999-му чи 2000-му – я домігся певних успіхів у житті і щиро вважав, що у мене «все вийшло».

Того дня я тренувався на біговій доріжці в спортзалі й одночасно слухав касету – тоді ще були касети – із записом Ентоні Робінса (Anthony Robbins), відомого мотиваційного гуру. Раптом одна його фраза застала мене зненацька. Шок був настільки сильним, що я зупинився, втративрівновагу, впавзбіговоїдоріжки, вдаривсяголовою і зрозумів: те, що я тільки-но почув на касеті, було сказано саме про мене на той момент мого життя.