— Зупиніться, будь ласка, біля «Американ Експресс», — сказав він водієві італійською, але той, схоже, його зрозумів, принаймні второпав, куди їхати, і вони рушили. Том пригадав той день, коли з тим же проханням звертався до таксиста в Римі. То було якраз перед поїздкою до Палермо. Яким самовпевненим він був того дня, адже йому вдалося задурити голову Мардж і випровадити її з готелю.

Запримітивши знак «Американ Експресс», Том випростався, вишукуючи очима поліцейських. Мабуть, вони всередині. Італійською він попросив таксиста зачекати. Здається, водій зрозумів його й цього разу, бо кивнув і торкнувся рукою кашкета. Усе навколо здавалося навдивовижу спокійним. Таке собі затишшя перед бурею. Том зайшов до вестибюля і роззирнувся. Нічого підозрілого. А може, щойно він назве своє ім’я…

— Скажіть, будь ласка, чи є листи для Томаса Ріплі? — низьким голосом запитав він англійською.

— Ріплі? Скажіть, будь ласка, як воно пишеться.

Він продиктував.

Жінка обернулась і вийняла з комірки кілька листів.

— Для вас три листи, — сказала вона англійською і посміхнулась.

Один був від містера Ґрінліфа, другий від Тіті з Венеції, а третій, пересланий — від Клео. Він відкрив листа від містера Ґрінліфа.

9 червня, 19_______

Дорогий Томе!

Учора отримав вашого листа від 3 червня.

Насправді ми з дружиною не так уже й здивувалися. Ми обоє знали, що ви дуже подобалися Річарду, хоч він жодного разу не згадував про це у своїх листах. Як ви й припустили, цей заповіт, на жаль, справді може свідчити про те, що Річард наклав на себе руки. Ми теж схиляємося до такого висновку. Єдина надія хіба на те, що Річард, з відомих лише йому самому причин, вирішив відвернутися від своєї сім’ї і жити під чужим іменем.

Моя дружина погоджується зі мною у тому, що, незважаючи на те, яка доля спіткала Річарда, ми повинні виконати його волю. Отже, у справі заповіту ви можете розраховувати на мою цілковиту підтримку. Я передав фотокопію своїм адвокатам, і вони інформуватимуть вас про перебіг справ з успадкуванням вами заощаджень та іншого майна Дікі.

Ще раз хотів би подякувати за ту допомогу, яку ви надали мені в Італії. Давайте про себе знати.

З найкращими побажаннями,

Герберт Ґрінліф

Це якийсь жарт? Але він тримав у руках цупкий і трохи шерехатий фірмовий бланк компанії «Бурк-Ґрінліф» із зображенням її логотипа. Тим паче, містер Ґрінліф ніколи б не став про таке жартувати. Том повернувся до таксі. То виходить, що це правда. Йому вдалося! Він отримав усе: і гроші Дікі, і свободу. Його свобода поєднувалася зі свободою Дікі. Якщо захоче, він може придбати будинок у Європі чи й навіть в Америці. Окрім того, на нього ще чекали гроші від продажу будинку Дікі в Монджибелло. Раптом він подумав, що краще віддати їх Ґрінліфам, адже Дікі виставив його на продаж до того, як нібито написав свій заповіт. Він із посмішкою подумав про місіс Картрайт. Треба буде купити їй цілий кошик орхідей, коли вони зустрінуться на Криті, якщо, звісно, на Криті ростуть орхідеї.

Він уявив собі, як сходить на довгий, усипаний зазубреним кратерами берег Криту. Коли з’являється корабель, у порту здіймається метушня. Хлопчаки, спраглі чайових, наввипередки кидаються до його валіз, а він щедро їм віддячує. Раптом на уявній пристані йому привиділись чотири незворушні фігури — критські полісмени, схрестивши на грудях руки, терпляче чекають, коли він сам до них підійде. Він стрепенувся — і видіння розтануло. Невже поліція ввижатиметься йому на кожному причалі, куди б він не подався? В Александрії? У Стамбулі? У Бомбеї? У Ріо? Навіщо забивати собі цим голову? Він розправив плечі. Навіщо псувати собі відпочинок уявними поліцейськими? Навіть якщо на причалі будуть полісмени, це зовсім не означає…

— Куди, куди? — намагався запитати італійською водій.

— До готелю, будь ласка, — сказав Том. — Il meglio albergo. Il meglio, il meglio![98]

Про автора

Патриція Гайсміт народилася 1921 року в місті Форт-Ворт у Техасі. Більшість життя вона провела у Швейцарії та Франції. Здобула освіту в Барнард-коледжі, де вивчала англійську, латинську та грецьку. Її перший роман «Strangers on the Train», виданий 1950 року, виявився надзвичайно успішним і був екранізований Альфредом Гічкоком. Попри таке визнання її ранньої творчості, інші романи авторки не надто цінувалися у Сполучених Штатах.

1952 року під псевдонімом Клер Морґан вона видала роман «The Price of Salt», якого не хотів видавати її попередній видавець, аргументуючи це відвертою лесбійською тематикою твору. Найвідомішим творінням Патриції Гайсміт був Том Ріплі, елегантний соціопат, який уперше дебютував 1955 року в романі «Талановитий містер Ріплі». Після того вона написала про нього ще чотири романи. Уже після смерті авторки відбулася гучна екранізація роману, що викликала у Сполучених Штатах нову хвилю зацікавлення творчістю Патриції Гайсміт, а також видавництвом «W. W. Norton & Company» було видано дві збірки її творів «Вибрані твори» та «Нічого примітного: раніше не опубліковані твори», які отримали чимало схвальних відгуків.

Авторка понад двадцяти романів, Патриція Гайсміт отримала літературну премію імені О. Генрі, премію Едґара Аллана По, головний приз французької премії «Детективна література» та премію Асоціації письменників-криміналістів Великої Британії. Патриція Гайсміт померла 4 лютого 1995 року в Швейцарії, її літературний архів зберігається в Берні.