— Новачки? — запитав Стівен.
Грей підняв на нього погляд.
— Рейзфорде, якщо я помру, а ви виживете, я хочу, щоб ви узяли на себе командування ротою.
— Я? А чому не Харрінгтон?
— Тому що ви божевільний холоднокровний диявол — саме той, хто нам буде потрібен.
Падали сутінки, і вже, мабуть, удвадцяте Грей підніс до очей бінокль. Подивившись, він передав його Стівенові.
— Там якийсь плакат над першою лінією окопів ворога. Ви можете прочитати?
Стівен узяв бінокль. Плакат був величезний.
— Можу. Там написано «Ласкаво просимо, двадцять дев’ята!» — Стівена занудило.
Грей труснув головою.
— Ви ж знаєте, що дріт не перерізаний. Я не хочу, щоб ви казали своїм, але я сьогодні увесь день дивився і точно знаю, що дроти цілі вздовж сотень ярдів. Снаряди їх зовсім не зачепили — вони просто перелітали через них.
— Я думав, дроти перерізали звідси і до Дар-ес-Салама.
— Це вигадки штабу — Хейга, Роулінсона та інших. Не кажіть своїм солдатам, Рейзфорде. Не кажіть — просто помоліться за них.
Грей схопився руками за голову. Усі його книжки, уся його мудрість тут були безпорадні, подумав Стівен.
Впродовж цих сорока восьми годин небажаної відстрочки у солдатів була можливість підготуватися.
Перший постріл гвинтівки пропищав божевільним фальцетом. Барнс прострелив собі піднебіння.
Вночі писали листи.
Майкл Уїр написав:
Дорогі мамо і батьку!
Ми йдемо в атаку. Кілька днів ми працювали під землею над деякими приготуваннями, для яких залучили наш підрозділ. Дехто зголосився допомагати санітарам-носіям у день атаки. Моральний настрій дуже високий. Ми сподіваємося, що цей наступ покладе кінець війні. Ми сильно обстріляли ворога, тому малоймовірно, що багато їх залишилося живими.
Дуже вам дякую за пиріг та полуниці. Я страшенно радий, що сад вас так втішає. Ягоди усім дуже сподобались. Я частенько думаю про вас обох та про ваше спокійне життя вдома, але прошу, щоб ви за мене не хвилювалися. Нехай ваші молитви будуть із тими солдатами, які підуть вгору. І дякую за мило, мамо, — мені воно стало у пригоді, можу тебе запевнити. Був радий почути, що ваш вечір з Парсонами минув успішно. Будь ласка, перекажіть мої співчуття містеру та місіс Стентон — я тільки нещодавно дізнався про їхнього сина.
Я впевнений, що сплатив рахунок від кравця, коли був у відпустці, але якщо я помиляюся — будь ласка, віддайте йому борг від мого імені, а я поверну гроші, коли приїду у наступну відпустку. Будь ласка, не хвилюйтеся за мене. Тут доволі тепло — мені більше не потрібні ані шкарпетки, ані светри.
Тіппер написав:
Любі мамо і тату!
Мене знову відправили до моїх друзів, і я дуже пишаюся поверненням на фронт. Тут цікаво — різні стрічки на формах та солдати з різних частин. Наші гармати вночі влаштовують такі вистави, як на Ніч Гая Фокса. Ми будемо атакувати — вже не можемо дочекатися можливості показати фріцам! Наш генерал каже, що опору не очікується, бо наші гармати їх усіх відправили на той світ. Ми мали виступати учора, але не сприяла погода.
Чекати дуже важко. Дехто з хлопців падає духом. Бірн — я вам писав про нього — підходив до мене та казав, що немає про що хвилюватися. Я радий почути, що Фред Кемпбелл живий. Молодець!
Ось і все, мої любі мамо і тату, що я хочу сказати. Завтра ми дізнаємося, чи побачимося знов. Не хвилюйтеся за мене. Я не боюся того, що на мене чекає. Коли я був маленький, ви дуже добре до мене ставилися, і я вас не підведу. Будь ласка, пишіть мені ще — приємно отримувати новини з дому. Надішліть мені іще карток з зображенням Сент-Олбансу. Перекажіть Кітті, що я кохаю її. Ви найкращі батьки.
Поки він читав листа та заклеював конверт, Стівена душили сльози. Він уявив обличчя Грея та подумав про його передчуття, засноване на досвіді, — і відчув страшенну хвилю злості, яка підіймалася у грудях. Він вирвав з записника сторінку та почав писати:
Люба Ізабель! Я надсилаю цього листа на адресу твого будинку в Ам’єні. Можливо, він уже зруйнований, але я пишу тобі, бо мені більше немає кому писати.
Я сиджу під деревом в Ошонвілле — ми колись тут провели день. Як і інші сотні тисяч британських солдатів, я намагаюся роздумувати про свою смерть. Я пишу тобі, бо хочу сказати, що ти — єдина людина, яку я коли-небудь любив.
Скоріш за все, ти ніколи не отримаєш цього листа, але мені хотілося розказати кому-небудь про те, як це: сидіти тут на траві, у цю червневу п’ятницю, з вошами в одязі та гарячою тушонкою і чаєм у шлунку (можливо, це моя остання їжа), — та слухати, як гармати за спиною волають до неба.
Скоро тут зчиниться злочин проти природи. Я відчуваю це у своїй крові. Ці чоловіки та хлопці — вони бакалійники, клерки, садівники та батьки. Батьки маленьких дітей. Країна не може їх втратити.
Я боюся смерті. Я бачив, на що здатні снаряди. Я боюся, що можу весь день пролежати поранений у воронці вибуху. Ізабель, я дуже боюся того, що помру на самоті і нікому буде навіть доторкнутися до мене. Але я повинен бути прикладом для інших.
Завтра я першим вилізу з траншеї. Будь зі мною, Ізабель, — нехай твій дух завтра буде зі мною. Допоможи мені повести їх на те, що нас чекає.
Джек Фаєрбрейс написав:
Люба Маргарет!
Дякую за твій лист. Немає слів, щоби виразити, як я сумую. Він був нашим хлопчиком, світлом у нашому житті.
Але, мила Маргарет, ми мусимо бути сильними. Я дуже переживаю, як це вплинуло на тебе. Тут є багато речей, які мене відволікають від цього.
Я вірю, що на це воля Божа. Ми б хотіли, щоб він лишався з нами, — але Бог відає краще. Пам’ятаєш, як він бігав уздовж каналу за насінинкою кульбаби ? Як придумував смішні слова для речей, назви яких він не знав, коли був ще зовсім маленький ? Я увесь час згадую про це. Милостивий Бог послав мені багато спогадів про його дитинство, котрі вже ніби зникли з моєї пам’яті. Я тішуся ними, коли лежу тут вночі, — ті спогади мене заспокоюють. Я уявляю, що він зі мною, у моїх обіймах. Він був благословенням для нас, найкращим подарунком Господа — ми маємо бути вдячні.
Завтра солдати ідуть в атаку, і я думаю, що ми здобудемо велику перемогу. Скоро війна закінчиться, і я повернуся додому і буду дбати про тебе.
Бірн, який надсилав листи не так часто, як інші солдати, знайшов невеличкий папірець і написав братові. Охайні рядки синім чорнилом на клаптику паперу.
Любий Теде!
Я пишу тобі цей короткий лист на випадок, якщо ми більше ніколи не побачимося. Завтра ми йдемо у наступ. Усе добре — ми у гарному настрої і віримо в успіх.
Я прошу тебе переказати вітання багатьом моїм добрим друзям.
Будь ласка, переказуй мою любов мамі, Тому, Дейзі та малюкам.
Сподіваюся, що це «au revoir»[2], а не «прощавай».
Дописавши листа, він ніяк не міг змусити себе заклеїти конверт. Знов витягнувши листок, він дописав внизу по діагоналі: «Вище носа, Теде, не хвилюйся за мене! Все гаразд».
За вісім годин до атаки гармати замовкли, щоби зберегти побільше снарядів на ранок.
Вночі ніхто не спав. Тіппер кидав погляди невір’я на Леслі і Стада. Ані чари, ані забобони уже не могли його звідти витягнути. Останній шанс упущено. Залишилося тільки протриматися до ранку.
2
Au revoir (фр.). — до зустрічі.