Торіл притиснув пальця до губ. Йоганнес зрозумів.

— І, до речі! — закричав Їделунґ. — Тоді не тільки твоїй матусі буде кінець, якщо хочеш знати! Тоді і від всіх тих гномів унизу під землею нічого не залишиться, це я обіцяю. Скажи це їм, тим, що там з тобою! Я висаджу всіх у повітря! Бабах!

— Де ви? — прошепотів Йоганнес. Тепер звук мотора був рівномірний і тихий.

— Я мусив відвезти твою матусю в надійне місце! — сказав Їделунґ. — Правда, моє серденько? А ти, малий лайнюче, навіть не намагайся вивідати, куди!

Йоганнес притиснув слухавку до вуха так міцно, що воно аж заболіло.

— Де вона? — закричав він. — Куди ви її завезли?

Їделунґ засміявся, і Йоганнесові по спині побігли мурашки.

— Без човна ти сюди не дістанешся! — Їделунґ перекрикував шум мотора. — А зараз я повернуся, щоб отримати цього Торіла. Щоб твоя мамуся не померла тут з голоду! І щоб я не був змушений висадити цілий край в повітря! Тож швидко організуй мені його, цього золотяра! Все ясно? Тоді до півночі!

І зв’язок перервався.

Ліна схопилася.

— Але ми маємо човен! — вигукнула вона.

49

— От гад! — прошепотів Йоганнес. Коли він клав слухавку, в нього тремтіли пальці. — Що ж нам тепер робити?

— Яка швидкість його човна? — запитала Ліна.

— П’ять вузлів! — відповів Йоганнес. — Хіба це важливо?

— Ми теж маємо човна! — знову крикнула Ліна. — Максимальна швидкість «Корделії-2» — сім вузлів! Ми попливемо за ним і заберемо Брітту!

— І де ми її заберемо, хотів би я знати? — сердито відказав Йоганнес. Він згорнувся клубочком на своєму ліжку. «Зроби це, Торіле! — хотілося сказати йому. — Врешті-решт, це твій батько винен у тому, що сталося! Іди до Їделунґа, і той відпустить Брітту і залишить край в спокої!» Але водночас йому стало соромно за такі думки. Адже Торіл не відповідає за вчинки свого батька! Має бути інший вихід.

— Саме так! — вигукнула Моа, кружляючи на небезпечній швидкості над головами. — Саме так ви і зробите! Ви попливете човном і звільните матір, а ми зачекаємо на Каїна! І схопимо його, коли він прийде по Торіла! А що полонена буде у вас, то він не зможе нас нею шантажувати і — Happy End! — Вона так сильно била себе на льоту в груди кулаками, що ледь не впала.

— Ти маєш човен? — запитав Ведур. — Який може плавати? Без вітрил?

Ліна кивнула.

— Ми не можемо бути певні, що він відпустить твою матір, коли отримає Торіла, Йоганнесе! — промовив Ведур. — І що він потім не знищить наш край. Бо яка йому з нього користь, коли він заволодіє Торілом? У нього не буде причин співчувати нам, медлевінґерам. Тому вам треба знайти полонену й привезти її назад.

— Але якщо ви її не знайдете, — тихо озвався Торіл, — я піду до нього. Я ж задля нього і вийшов нагору, пам’ятаєте? Бо хотів здатися йому взамін на Антака, Ведура, Нісса і Моа. Якщо нам не вдасться визволити твою матір інакше і врятувати край, то я піду.

Антак зітхнув, але Торіл навіть не глянув на нього.

— Але ми не знаємо, де він сховав Брітту! — закричав Йоганнес. — Ми ж не можемо так просто поїхати, не знаючи, де шукати!

— Дурню! — сказала Ліна, тягнучи його до дверей. — Поквапся!

— Куди, до дідька, ти хочеш?.. — пручався Йоганнес.

— Я тобі потім поясню! — крикнула Ліна.

Вони були вже майже на сходах, коли до них підлетіла Моа.

— Візьміть з собою розмовну машину! — сказала вона, простягаючи Йоганнесові його мобілку. — Ось, прошу! І дайте нам знати.

Так швидко від дому до «Корделії» Йоганнес ще ніколи не добігав. Вони відв’язали канат, стрибнули на баркас, і не встиг Йоганнес підійти до штурвалу, як Ліна вже повернула ключ запалювання.

— Ліно! — перелякано скрикнув Йоганнес. — Ти взагалі коли-небудь таке робила?

Мотор завівся, і Ліна повільно посунула важіль уперед.

— Все буде добре! — сказала вона крізь зціплені зуби. — Помовчи секунду!

«Корделія» сантиметр за сантиметром віддалялася від пристані, і Ліна напружено дивилася крізь носову шибу, лівою рукою обхопивши штурвал, а правою керуючи важелем. Обережним маневром вона вивела баркас із вузької прогалини між човнами. Коли вони вийшли на Митний канал, дівчина зітхнула з полегкістю.

— Уффф! — сказала Ліна. — Сама я ще ніколи не відчалювала! Суперскладний маневр! Те, що буде зараз, байка! — Вона штовхнула важіль уперед, і шум мотора посилився.

— Так, але куди? — запитав Йоганнес, підійшовши до неї. «Корделія» важко борознила воду. Біля того місця, де Митний канал впадає в Ельбу, вона сповільнила хід і повернула праворуч.

— Варіантів небагато, так? — запитала Ліна, зосереджено дивлячись на воду. Шаленого руху не було, не так, як на вулицях міста, та все одно о цій порі на воді було багато суден.

— Я не маю права помилитися. Якщо я приверну до себе увагу, нас упіймає річкова поліція!

Йоганнес захоплено дивився на неї.

— Я навіть не знав, Ліно, що ти так розумієшся на цьому! — сказав він.

— Авжеж! — промурмотіла Ліна, ведучи баркас попід мостом до пристаней. — Ніхто не має помітити, що судно веде дитина! Тоді всьому кінець. Дай мені картуза.

Йоганнес озирнувся. Біля електрочайника лежав старий моряцький картуз. Він ще ніколи не бачив у ньому Томаса.

— Кльово виглядаєш! — сказав він, захихотівши.

— У цьому мене ніхто не впізнає, — сказала Ліна і натягнула картуза на чоло. — Тепер нам не страшні річкові поліцаї.

Йоганнес подивився на неї.

— Може, було би не так вже погано, якби нас схопила річкова поліція! — схвильовано сказав він. — Я маю на увазі, може, взагалі варто було би поговорити з поліцією! — І потягнувся за мобілкою. — Вони ж можуть знайти Брітту! А потім заарештувати Їделунґа…

— Ти збожеволів! — вигукнула Ліна, скеровуючи «Корделію» на рівні пристаней трохи ліворуч. — І що ж ти їм розкажеш?

— Що Їделунґ викрав Брітту! — крикнув Йоганнес. — І вони почнуть її шукати.

— Гадаєш, вони тобі повірять? — скривилася Ліна. Вона дивилася вперед, не повертаючи до нього голови. — Твоє слово проти його слова! Навіщо він це зробив? Вони ж тебе про це запитають! Що він хотів від неї отримати? Гроші? Брітта ж небагата! Чи ти розкажеш поліції про медлевінґерів? І ти думаєш, вони в це повірять?

— Ми можемо їх показати! — промовив Йоганнес нещасним голосом.

— Так? — перепитала Ліна, пропускаючи лоцманський катер. — А як ти думаєш, що з ними буде потім? Гадаєш, вони зможуть знову спокійно жити в себе внизу? Та це ж буде сенсація! З’їдуться телеканали з цілого світу, вхід розширять і зроблять з нього парк розваг! Не будь таким недоумком!

Йоганнес принишк.

— Ти маєш рацію, ясна річ, — промурмотів він. — Але Брітта…

— Брітту ми зараз заберемо! — сказала Ліна, додавши газу. Баркас мчав мов стріла. — Тут спокійніше. Головне, щоби зараз не приплила якась величезна посудина і не розгойдала нас.

Перший раз вона обернулася до хлопця. «Корделія-2» тримала курс.

— Я скажу тобі, де вона. Небагато варіантів.

— Небагато? — вперто промовив Йоганнес. — Подивись на всі устя! А який довжелезний берег! А тисяча маленьких портових акваторій!

— Браво! — вигукнула Ліна. З правого борту вони минали старий рибний склад. — Але чи повезе він її туди? Подумай, як злочинець!

Йоганнес витріщився на неї.

— Чи повезе він її туди, де багато людей? — запитала Ліна. — Ймовірно, зв’язану, у будь-якому разі — проти її волі? Що ж він казатиме, коли тягтиме її з човна, а вона кричатиме і борсатиметься? — Дівчина похитала головою. — Отже, гавань відпадає. Вдень — нізащо. Вночі, певно, там і можна знайти тихі закутки, але вдень — занадто ризиковано.

Йоганнес здивовано кивнув.

— Так, правильно, — сказав він.

— Чи висадить він її десь тут, на березі Ельби? — запитала Ліна, показуючи праворуч від борту. — Де люди постійно бігають, їздять на велосипедах чи вигулюють собак? Треба бути геть недолугим!

— Тобі в поліцію б іти, — захоплено сказав Йоганнес. — Ти мислиш, як комісар.