— Я… — прошепотів Йоганнес. Коли б він знав, що краще зараз сказати, то сказав би. І хай би ці здоровила сміялися з нього скільки влізе, йому байдуже. Він просто хотів негайно вирватися звідси, негайно вийти з туалету й опинитись якнайдалі від Кевіна з його друзяками.

— Ну, то що? — підохочував Кевін, тримаючи запалену цигарку перед самим обличчям хлопчика. — Розучився говорити?

Задзеленчав дзвоник, і Йоганнес здригнувся.

— Мушу йти! — Він спробував протиснутися повз Кевіна. — А то у мене будуть неприємності!

— У нього будуть неприємності! — перекривив малого Кевін і вперся рукою в одвірок, аби не пропустити Йоганнеса. — Він боїться, що матиме неприємності! Ти вже їх маєш, маленький, ти просто цього ще не помітив!

І знову цигарка небезпечно наблизилася до Йоганнесового обличчя. Саша з Патриком так реготали, аж плескали себе руками по стегнах. Йоганнес побачив за цигарковим попелом жар.

— Ні-і? — прошепотів хлопчик тремтливим голосом.

— Ні, — сказав і Кевін діловим тоном і розтоптав цигарку на кахляній підлозі. — Але добрий Кевін із друзями, — тут він показав на Патрика й Сашу, які вклонилися, — вирішили допомогти тобі, малий. Тому що я не можу бачити, як страждають маленькі дітки, розумієш?

Йоганнес кивнув. З коридору долинули вигуки, сміх школярів, що після перерви поверталися до класів.

— Скажи, що зрозумів! — звелів Кевін, наблизивши своє обличчя майже впритул до Йоганнесового. — Я ж хочу допомогти тобі, малий!

Йоганнес знову кивнув.

— Так! — прошепотів він. — А яким чином?

— Яким чином! — перекривив його Кевін. — Підкажіть, колеги, яким чином?

Саша з Патриком запитливо подивилися на старшого. Зрозуміло було, що й вони не краще за Йоганнеса знали ту відповідь.

— Скажи ти, грубий! — мовив Саша. — Скажи йому.

— Точно! Скажи ти, старий! — крикнув Патрик.

Кевін дістав з пачки, що була в кишені його куртки, нову цигарку. Тоді простяг її Саші, не дивлячись на того.

— Ми допоможемо тобі вирішити твої проблеми, малий, — сказав Кевін. Саша добув із кишені чудернацьку запальничку й запалив цигарку. — Але сам розумієш, це буде не на шару. Логічно, що наші зусилля щось та коштують. Стрес і все таке, розумієш?

— Так, — прошепотів Йоганнес. — А які проблеми?

— А та дупа, у якій ти застряг! — погрозливо мовив Кевін і зробив першу затяжку з нової цигарки. — Не в’їжджаєш?

— Я, власне, не маю жодних проблем! — прошепотів Йоганнес, втупившись у двері. Єдине, що йому спадало на думку, була письмова робота для пана Країдлінґа. Але в цій справі навряд чи Кевін йому допоміг би.

У коридорі тим часом знову запала тиша. Учні порозбігалися по своїх класах.

— Не маєш? — перепитав Кевін. — Ви таке чули? Він не має жодних проблем!

— Він не має жодних проблем! — заверещав Патрик, і знову це прозвучало так, ніби він ладен померти від сміху.

— Заткнись! — вигукнув Кевін. — Можливо, досі ти їх і не мав, ти, баняк малий! Але тепер кілька проблемок у тебе таки з’явилось!

І його цигарка наблизилася до кінчика Йоганнесового носа, аж хлопчик відчув її жар.

— А то! Тепер ти маєш кілька проблемок! — підтакнув Саша. — Якщо так каже шеф. І ти їх помітиш!

— Так, — прошепотів Йоганнес.

— Покажи йому! — звелів Кевін, ледь помітно кивнувши і не обертаючись до своїх друзяк. — Може, тоді вшарить.

Патрик сягнув рукою до задньої кишені своїх штанів. Щось тихо клацнуло. Йоганнес завжди гадав, що складані ножі заборонені.

— Ось, малий! — сказав Патрик — і цигарку перед Йоганнесовим обличчям замінив ніж. — Маєш ти тепер проблеми чи ні?

Йоганнес перелякано кивнув.

— Так! — прошепотів він. Тепер його голос скидався на якийсь хрипкий писк.

— Ото ж бо, малий, ото ж бо! — задоволено мовив Кевін. — Довбані проблеми! Довбані проблеми! Але дядечко Кевін допоможе тобі. Дядечко Кевін — друг дітей. Хоча ця допомога — стрес для дядечка Кевіна, розумієш!

— Точно! — підтвердив Саша. — Але, можливо, хай він виплатить тобі якесь невеличке відшкодування за твої видатки, га, Кеве? Ну, за твої труди чи що.

Кевін замислено подивився на друзяку.

— Думаєш? — запитав він. — Так буде правильно?

— Логічно! — вереснув Патрик. — Давай бабки! Логічно, так буде правильно, шефе!

— А тебе хто питав? — люто гаркнув Кевін. — Але скільки, Сашо? Скільки, на твою думку, вартує мій дах? Ну, приблизно? На скільки ти його оціниш?

Саша зобразив на обличчі велику задуму.

— П’ятнадцять? — вимовив нарешті. — Бо ти дуже милий, Кеве. Але вчасно. Бо доведеться цьому пацикові сплатити ще й відсотки.

Кевін задумано покивав головою.

— П’ятнадцять… — мрійливо проказав він. — В середу о третій — чи як, Сашо? Треба подумати…

— Як-як? — нажахано прошепотів Йоганнес.

— Патрику! — сказав Кевін, кивнувши друзяці. Патрик спиною відштовхнувся від дверей і знову посунув із ножем на Йоганнеса. — Ану? — запитав. — Тепер втикнувся?

— П’ятнадцять євро? — так само пошепки вимовив Йоганнес. Йому тремтіли коліна. Досі йому здавалося: поглузують та й відпустять. Аж тепер хлопчик відчув, як від страху стукотять одне об одне коліна. — В середу о третій? А де?

— Глянь, він швидко вчиться! — задоволено сказав Кевін. — Я так і знав: ти кмітливий перець! Старий тунель — чи як? Отже, старий тунель. Там бувають тільки турікі.

Патрик склав свого ножа.

— Точно! — мовив він.

— А зараз скажи гарненько «будь ласка»! — звернувся до хлопчика Саша. — Скажи дядечкові Кевіну «будь ласка»! Щоб він тебе охороняв! Давай-но! Думаєш, йому це в кайф?

Йоганнес тремтів. Він злякався, що не зможе сказати ні слова.

— Будь ласка! — прошепотів він. — Прошу, Кевіне!

— Я так і знав, що ти цього хочеш! — сказав Кевін, даючи пройти. — Вали звідси, малий, поки я не передумав. До середи!

І блискавично виставив ногу, перегородивши Йоганнесові шлях.

— Я чув, твоя мамуся працює ночами, — додав він. — Небезпечно, правда? Поночі отак сама по вулицях… Отож, ми тільки сподіваємося, їй нічого не станеться, бо це було б надто печально!

І забрав ногу.

Двері за Йоганнесом зачинилися.

У коридорі хлопчик прихилився до курток, що висіли на гачках, глибоко дихнув і випростався. Зараз ті троє вийдуть із туалету. Вони не повинні його тут застати!

Коли Йоганнес прочинив двері класу, пан Країдлінґ рвучко обернувся до нього.

— Вибачте! — промимрив Йоганнес. — Я ще мусив… я був…

Пан Країдлінґ зміряв хлопчика таким поглядом, від якого той затремтів.

— Сідай! — кинув учитель і відвернувся до дошки. — Не переводяться такі учні, що тільки й знають завдавати клопоту.

Йоганнес не виправдовувався. Тільки впав на свій стілець і спробував дихати спокійно.

— Де ти був? — спитала Ліна й підсунула йому свого зошита, аби він зорієнтувався, що саме вони проходять. — Урок уже давно почався!

— Потім! — прошепотів Йоганнес.

— Тихо там! — крикнув пан Країдлінґ, не обертаючись до них. — Це й тебе стосується, Ліно!

«Ти маєш такий вигляд, ніби щойно дідька побачив!» — як сказала йому допіру молода вчителька німецької.

10

Моа сиділа над струмком і кидала у воду камінчики.

— Давно не бачились! — сказала дівчинка.

Нісс присів поруч навпочіпки.

— Ага, — відповів він.

— Це все ще через те позавчорашнє? — запитала Моа. — Чого такий набурмосений? Через твого батька? Але про це давно вже перестали говорити.

— Ні, — знову протягнув хлопчик.

— Що ні? — перепитала Моа. — Ні — що більше ніхто не говорить? Чи ні — що це не через твого батька?

— Сам не знаю, — насуплено буркнув Нісс.

— Чого ж тоді? — допитувалася дівчинка. — Принаймні я тут ні в чому не завинила, то й не дмися на мене!

Нісс і собі взяв камінчика, але кинув його з такою силою, що той опинився на протилежному березі.