Останній тиждень навчального року почався з дощового понеділка. Коли Маргарита прокинулась і, мружачись, подивилася на темно-сіре небо, з якого, як із душу, лив дощ, вона вирішила, що ліпше цей день узагалі не починати. Пощо вставати і кудись іти? Навчання вже скінчилося. Жодних контрольних уже не буде, ніякого нового матеріалу, всі оцінки виставлені! Останній тиждень учні просто відсиджували в школі, як у почекальні вокзалу, з якого вже не відходять поїзди. Принаймні так було завжди, тож можна припустити, що і цього року буде щось подібне. От тільки тепер у почекальні разом із іншими сидів Кальб! А Маргариті було нелегко щодня впродовж п'яти годин, зібравши всю волю в кулак, вдавати, ніби и колишній хлопець для неї не існує! їй коштувало велетенських зусиль ніколи не дивитись у його бік, робити гак довкола його парти, не перетинатися з ним ні по дорозі до смітника, ні деінде, не зіштовхуватись у дверях. «Невже я не заслужила, – подумала Маргарита, – відпочити від цієї тяжкої праці хоча б один день!»
Дівчина вилізла з ліжка, почвалала до вікна, зачинила його, опустила жалюзі, повернулася назад у ліжко і натягнула на голову ковдру, щоби не чути ранкового руху у квартирі.
Тільки-но Маргарита занурилась у солодку дрімоту, як до кімнати зайшла мама, стягнула з п голови ковдру, примовляючи:
– Маргарито, вставай, тобі пора до школи!
– Я сьогодні до школи не піду, ~ пробурмотіла Маргарита, не розплющуючи очей.
– Ти хвора, Маргарито? – стурбовано спитала мама.
– Просто не хочеться, – пробурмотіла Маргарита.
– Мені – теж, – сказала мама.
– Ну, то лягай і спи, – пробурмотіла Маргарита.
– Було би добре, – сказала мама, – але в мене робота.
– Я не винна, – пробурмотіла Маргарита і знову натягла ковдру на голову. Мама вийшла з кімнати. І хоч у дівчини на голові була ковдра, вона почула, як у коридорі мама оголосила:
– Маргарита себе погано почуває, можливо, в неї навіть літній грип.
А ще Маргарита почула, як заверещала Меді:
– В мене теж літній грип! А тато крикнув:
– Не сміши!
А Гансик сказав:
– Ну, а я не помічаю в себе жодних ознак грипу! Маргарита посміхнулась і поклала на голову подушку. Тепер
до неї справді не долинало жодного звуку. Перед тим, як знову заснути, вона подумала: «Класно! Наш Гансик, здається, потроху видряпується! З нього будуть люди! У нього вже починає з'являтися воля до життя».
Гансикова воля до життя не в останню чергу була пов'язана з тією обставиною, що Маргарита допомогла йому «витягнути» обидва іспити, які він мав складати «на осінь». Незадовго до виставлення остаточних оцінок вона підійшла до двох учителів, котрі погрожували поставити Гансикові «незадовільно». З янгольським терпінням і переконливіше за будь-якого дипломованого психолога вона пояснила їм, що з педагогічного погляду було би геть неправильно «провалити» Гансика саме тепер, коли він нарешті почав учитися і старатися. «Він повинен бачити, що його зусилля приносять плоди! – агітувала Маргарита викладачів. – Якщо він не бачитиме успіхів, він знову все закине!»
Спочатку цей аргумент видавався вчителям не дуже переконливим, однак Маргарита наполягала, змальовуючи щирими та зворушливими словами Гансикову психіку, а крім того, пообіцяла в наступному навчальному році інтенсивно опікуватися братом. «Даю слово, що наступного року він не опуститься», – запевнила вона, дивлячись учителям просто в очі й гіпнотизуючи їх своїми сірими, як дунайська рінь, оченятами.
Першим здався вчитель математики. Швидше заради Маргарити, ніж заради Гансика. А тоді дав себе вмовити й учитель англійської. І врешті-решт, класний керівник теж благословив цей «експеримент». Маргарита не розповіла Гансикові, що ходила до вчителів. Гансик повинен був свято вірити, що зусилля, яких він доклав, позитивно позначилися на його успішності. «Тільки так, – думала Маргарита, – можна «підремонтувати» його психіку. Якщо Гансик довідається, що «залагодженню» його проблем посприяла старша сестра, він знову розхолодиться».
Маргарита проспала до обіду і прокинулась уся мокра від поту. В кімнаті було гаряче і задушливо. Дівчина підняла жалюзі й відчинила вікно. Злива минула, лише кілька шматків темних хмар швидко пливло в яскраво-блакитному небі.
Маргариті захотілося випити кави, причому не на самоті, а в товаристві. Вона у прискореному темпі прийняла душ, одягнула Гінцелеві речі (як завжди останнім часом) і подзвонила у двері до сусідів. На жаль, удома була тільки мама Конні. Тож цілу годину Маргарита була змушена сидіти в антикварному салоні й вислуховувати сусідчину балаканину. Жіночка не хотіла відпускати Маргариту, не поділившись із нею всім своїм розпачем з приводу колишньої дівчини свого сина. Адже її поведінка була просто вершиною нахабства! А вони ж, мовляв, завжди були такі «люб'язні» й «направду привітні» до цієї «стерви», так поблажливо ставилися до всіх її вибриків, заплющували очі навіть на те, що в неї така міщанська сімейка! І раптом виявляється, що ця «кретинка» не задоволена таким прекрасним хлопцем, як їхній син! У житті завжди так! Ціле щастя, що «бідний хлопчина» принаймні вчасно це зрозумів! Важко собі уявити, що було би, якби він іще й одружився з тою «дуриндою», і лише тоді, коли на світ з'явилася би дитина або навіть двоє чи троє діточок, помітив би, з ким має справу! У тому, що в Конні народилися би діти, його мати, звісно, не сумнівалася! Втім, хтозна, чи були б у них діти? А тоді могло би дійти навіть до того, що та «стерва-кретинка-дуринда» не дозволяла би найкращій у світі бабусі спілкуватися з онуками! Таке можна цілком собі уявити! При думці, що до неї не пускають майбутніх онуків, мама Конні мало не розплакалась. У всьому тому, що Маргариті довелося вислухати, їй насамперед видалося дивним, що ця жіночка була в курсі всіх справ! Або Конні переповів їй свою сварку з Мартіною до найменших дрібниць, або ж мати їх підло підслуховувала! Вона знала навіть про те, що Мартіна «в ліжку» з Конні мала небагато втіхи.
– Прошу дуже! – кричала мама Конні з палаючими очима. -Та ж у її віці жінка ніколи нічого з того не має! Це приходить лише після тридцяти! Чи ти маєш іншу думку, Маргарито?
Маргарита не бачила приводу повідомляти маму Конні, що вона стосовно цього не має жодних думок, бо в неї катма відповідного досвіду. Вона лише невпевнено пробурмотіла: «Можливо», – і хотіла змінити тему. Однак матері Конні саме ця тема, очевидно, дуже припала до душі, й вона вперто намагалась ініціювати дискусію про жіночу здатність відчувати оргазм, його фізично-географічні особливості, причини та можливі перешкоди. Втім, замість діалогу вийшов монолог. Урешті-решт, під вигаданим приводом, буцімто їй треба нагодувати брата обідом, Маргариті вдалось утекти.
У «Ваксельберґері» Маргарита застала півкласу. Однокласники сиділи довкола кількох зісунутих докупи столів. Поряд із Ґабріелою були два вільні крісла. Маргарита сіла на одне з них і спробувала збагнути, про що ж так збуджено і голосно дискутує компанія. Йшлося про гроші та борги! Кінець навчального року був водночас останнім терміном сплати боргів. І той, хто не отримав позичених грошей до початку канікул, втрачав шанс повернути їх собі! З того, хто восени вимагав назад торішні борги, тільки кепкували і говорили: «Минулося за давністю років!»
Тепер компанія сперечалася, чи можна передавати борги. Наприклад, Ґабріела була винна Штефанові п'ятдесят шилінгів, тоді як Отті Горнек був винен п'ятдесят шилінгів Ґабріелі. Вона заявила, що Штефан міг би вимагати гроші не від неї, а від Отті. Штефан на це не погоджувався, бо не бачив жодного шансу забрати в Отті свої «папери».
– Я би ніколи в житті не позичив йому грошей! – аргументував він – Я ж собі не ворог!
Маргарита хотіла саме взяти слово й підтримати аргументи Штефана, навіть якщо через це їй довелося би пожертвувати солідарністю з подругою, коли до столика наблизився Флоріан, який виходив у туалет. Лише вмостившись на своєму кріслі, він помітив, що сидить тепер поряд із Маргаритою. Дівчину несподіваний близький контакт із Флоріаном спантеличив, і вона так і не виголосила промову про перенесення боргів. Уся компанія раптово теж втратила інтерес до справи. Однокласники вичікувально поглядали на Маргариту і Флоріана. Яка напружена ситуація! Розсварені закохані помилково опиняються поруч одне з одним!