За винятком цієї надмірної працьовитості в поведінці Маргарити не було жодних відхилень. Навіть найуважніші спостерігачі не могли помітити в неї якихось ознак, які вказували би на незадовільний душевний стан. Та, зрештою, аж такою бідною-нещасною Маргарита і не почувалася. Хіба що на матраці в Гінцеля, коли читала його листи. От тільки тепер у неї було якесь дуже дивне відчуття. Таке, ніби їй вирвали великі корінні зуби й від них у роті залишилися дірки, і вони трохи поболювали і дуже бентежили. Тієї дірки, де раніше був зуб «Флоріан», майже не відчувалося. Вона тільки заважала і псувала настрій. Було прикро, що Кальб поводив себе так по-підлітковому, щоби не сказати по-дитячому. Відносно дорослий хлопець, на думку Маргарити, мав би гідно вийти зі ситуації розриву з коханою. Натомість Флоріан, як вважала Маргарита, не виявляв анінайменшої гідності. Те, що він, як молодий когут, бігав за кожною спідницею, не зробивши жодної «перерви на траур», її не дивувало. І у кращі часи, коли в їхніх стосунках загалом було все гаразд, Флоріан інколи не міг стриматись і «скакав у гречку». «Зняти» дівчину – для Флоріана це було як спорт, який додавав йому почуття власної гідності.

Сумно було, що тепер Флоріан безперервно наговорював на Маргариту всім однокласникам і спільним друзям, називаючи її «вередливою лахудрою», «ревнивою дурепою«та «підступною падлюкою».

Мало не на кожній перерві Маргарита вислуховувала від однокласників звіти про те, що на неї «гнав» Флоріан. До того ж його ненависть мала родинно-клановий характер! Вона поширювалася на всю сім'ю Закмаєрів. Інакше, як «мішок сала», Гансик у його розповідях не фігурував. Про нього говорилося, що він тупий, як пень, і жере все, що бачить. Про Меді Флоріан розповідав справжні страхіття. Що вона тільки те й робить, що нудить і марудить. І пісяє в ліжко. А це зовсім не відповідало дійсності. Меді могла впісятися, хіба якщо її сильно лоскотали. Часом, коли тато був у доброму гуморі, він жартома лоскотав Меді. І тоді вона – регочучи – мочила штани.

Та особливо Флоріан «наїжджав» на Маргаритину маму. Він розповідав, буцімто вона правдива емансипантка, не піклується ні про чоловіка, ні про дітей, і міняє коханців як рукавички! А Маргаритин тато такий дурний, що нічого не помічає!

Ґабріелу Флоріанова поведінка обурювала значно більше, ніж Маргариту.

– Яка підлість! – говорила вона Маргариті. – Та піди ж нарешті до нього і вріж йому по пиці! Або ще ліпше – копни його в яйця, цього мерзотника!

Маргарита не збиралася робити ні того, ні того. Вона просто не удостоювала Флоріана жодним поглядом, думаючи зі сумом: «Якщо він зараз так про мене говорить, то він мене ніколи не любив! І взагалі, він не здатний нікого любити. Мама і тато ж йому нічого не зробили! Хіба вони заслужили, щоби він так на них накидався?» Та водночас Маргарита самокритично констатувала, що її любов до Флоріана теж не могла бути безмежно великою, якщо тема «Флоріан» так швидко перестала бути для неї болючою, не спричиняла ні безсонних ночей, ані сліз, ані втрати рум'янцю чи здорового апетиту.

Давати собі раду з другим «вирваним зубом», Гінцелем, Маргариті було набагато важче. Дірка від нього була дуже болюча і не збиралася гоїтися. З кожним днем вона боліла все більше, бо надія на те, що Гінцель повернеться і покірно проситиме про примирення, з кожним днем ставала дедалі примарнішою.

Сумно було також, що ні мама, ні Ґабріела не виявляли співчуття до Маргаритиних проблем. Ґабріела дуже неделікатно казала: «Це все тому, що ти була така нерішуча!»

То була цілковита дурня! Адже саме в той момент, коли Маргарита прийняла рішення, в неї і з'явились обидва «вирвані зуби»! «Один раз у житті, один-однісінький раз, – не без співчуття до себе думала Маргарита, – я чітко заявила про свої потреби, і відразу ж від мене всі відвернулись! У принципі, – з сумом говорила собі Маргарита, – між «софті» Гінцелем і «мачо» Флоріаном немає жодної різниці. Вони плели однакові петлі, хіба що різними нитками! Але обидва готували мені гамівну сорочку! Приймаючи рішення, я мала вибирати між бажаннями обох добродіїв, і жодному з них будинок моєї мрії не видавався вартим обговорення. Один негайно запідозрив мене в несамовитих ревнощах, інший – у несамовитому коханні!»

На Кальба Маргарита не ображалася, та усвідомлювати, що й Гінцель – не менший егоїст, було боляче! І те, що Маргариту до сліз зворушили чернетки його листів, урешті-решт, теж нічого не змінювало! Скільки би вони не свідчили про душевний біль і сердечні муки! Тепер, коли перше розчулення минуло, Маргарита раптом помітила, скільки в них крилося нерозуміння та недовіри. Як він міг отак ні сіло ні впало запідозрити Маргариту в палкому коханні до Конні? День у день вона була разом із Гінцелем! Як той козел це собі уявляв? Що вона, повернувшись від нього, відразу хутенько поспішала на побачення в сусідську квартиру? Що за маячня! У неї вже було досить проблем із тим, як розподілити вільний час між Флоріаном і Гінцелем. Повісити собі на шию ще і третього – на це не вистачило би навіть її організаційного таланту! І взагалі! Зрештою, вона ж була чесною людиною! Вона ж ніколи не приховувала від Гінцеля своїх стосунків із Флоріаном! Тільки про відпустку вона з ними обома не поспішала говорити. Але ж це зрозуміло!

«І мала рацію, – переконувала себе Маргарита. – Оскільки, врешті-решт, я вирішила їхати в будинок моєї мрії, не було вже потреби вибирати між Європою та безлюдним островом!» Маргариту страшенно обурювало, що мама не могла цього зрозуміти, вважаючи, що у проблемах доньки винна її «нерішучість і спричинений нею хаос у плануванні відпустки».

Коли у середу в «малого італійця» мама знову висловила такі думки, Маргарита не витримала і скипіла:

– Що ти верзеш! Відчепися від мене нарешті зі своїми псев-допсихологічними бздурами!

А тоді підскочила, перекинувши склянку з колою, і вибігла з ресторану. Не встигла вона вийти за двері, як її лють вивітрилася, та Маргарита подумала, що не дуже гонорово буде тепер покірно повертатися до мами. До того ж мамина обідня перерва і так уже закінчувалася.

Маргарита вирішила поїхати додому і навідати Когіні. їй треба було нарешті з'ясувати з ним питання орендної плати. Дотепер Конні постійно повторював: «Побачимо! Якось домовимося!»

Але тато хотів нарешті знати, скільки грошей він має дати Маргариті на відпустку.

Маргариті довелося досить довго дзвонити у двері сусідів. Урешті-решт, відчинив Конні, в самих лише майтках і зі скуйовдженим чубом. Він заспано мружився:

– Боже мій, – сказав він, позіхаючи, – що, вже обід?

– Вже скоро вечеря, пане сусідо, – сказала Маргарита і прокрокувала в сусідську вітальню.

– Я ліг спати тільки під ранок, – Конні спробував пальцями пригладити собі волосся. – Ніч трохи затягнулася. Стільки всього було!

Маргарита сіла на своє постійне місце під колесом до воза.

– Ходімо ліпше в мою кімнату, – сказав Конні. – Натще я важко переношу маму чин інтер'єр!

– А я від нього волочуся! – Маргарита не зрушила з місця. – Мені ж не щодня доводиться бачити таке!

– Ти безсердечна людина, – Конні присів на ослінчик поряд із Маргаритою. – Маєш якусь справу чи просто так зайшла?

– Мені треба знати, скільки я маю тобі заплатити, – сказала Маргарита. – Татові потрібно спланувати видатки.

– Байка! – Конні знову позіхнув. – Скільки не шкода, пані сусідко. Та я тебе і задурно візьму!

– Ти сказився? – спитала Маргарита. – Я думала, що ти повнісінький банкрут і шукаєш платоспроможних піднаймачів!

– Позаторішній сніг! – Конні просміхнувся. – Я навіть не підозрював, якою прибутковою справою може стати атестат зрілості! З цієї урочистої нагоди мої родичі розщедрилися, як ніколи! За останній тиждень я отримав гроші від двох дідусів, двох бабусь, від трьох тітоньок і чотирьох дядьків. Я тепер при касі, причому непоганій. Та ще й можу розтринькати всі свої заощадження, бо мамуча оплатить мені курси водіїв, а мій батечко відступить мені тачку, бо купує собі нову! Отже, по ргоЬІет, пані сусідко!