~ Ні фіга ти мене не доглядала! Мене доглядав Гінцель! І більше ніхто! – викрикнула вона.
Замість того, щоби сприйняти цей аргумент і визнати його, мама раптом запитала:
– А чому на тобі светр навиворіт? Це що, тепер мода така? Маргарита обурено стягнула светр через голову, щоби перевдягнути його правильно.
– І станик перекручений, – сказала мама. Марі-Луїза підійшла до Маргарити.
– А це що? – Вона потягла за кінчик тканини, який визирав із лівої чашечки Маргаритиного бюстгальтера, і витягнула на світ божий Маргаритині майтки. Маргарита вирвала їх у неї з рук.
– Я думаю, тобі доведеться це все пояснити, – сказала мама, витріщившись на майтки.
– Якби я була на Маргаритиному місці, – сказала Марі-Луїза, – яби не давала жодних пояснень!
– Де ти була, Маргарито? – спитала мама.
– Не втручайся в її інтимну сферу, – попередила Марі-Луїза. Маргариті солідарність Марі-Луїзи видалася зайвою. Вона не потребувала союзників проти мами!
– Послухай, Марі-Луїзо! – скрикнула мама. – Я ж, напевно, маю право спитати, чому моя дочка приганяє додому, як Пилип з конопель!
~ Як на мене, це надто настирливо з твого боку, – сказала Марі-Луїза.
Все ще ображена через мамині докори з приводу здоров'я, Маргарита принюхалася, посмикала себе за пальці, аж вони хруснули, і похмуро сказала:
– Це настирливо, але ти все одно маєш право спитати! Я вдягалась у темряві й дуже поспішала!
– Але сьогодні вранці ти була вбрана цілком нормально, -здивувалася мама.
– Це означає, що вона знову роздягнулась і тоді поспіхом одягнулася! – Марі-Луїза зітхнула, щоби показати, що їй ця розмова видається цілком ідіотичною.
– Точно! – сказала Маргарита.
– Чому? – спитала мама.
– Боже, Боже! Припини, Елізабет! – скрикнула Марі-Луїза. Маргарита сказала:
– Бо в квартиру зайшов батько! – Вона намагалася бути незворушною. – І я не хотіла, щоби він побачив мене голою!
Марі-Луїза засміялася:
– Ну? – спитала вона маму. – Тепер тобі все ясно, кмітлива ти наша?
– Абсолютно ясно, – сказала мама без особливих емоцій у голосі. Вона встала, принесла з шафи пляшку бурбону і склянку, налила подвійну порцію і пригубила.
– На здоров'я! – сказала Марі-Луїза.
Мама зробила ще три ковтки бурбону, а тоді заговорила з легким докором у голосі:
– Маргарито, ми ж домовлялися, що перед тим ти прийдеш до мене поговорити про таблетки!
Мама зробила ще три ковтки, подивилась у склянку і задумливо пробурмотіла:
– Я думала, що в Гінцеля трохи більше почуття обов'язку!
– До чого тут Гінцель? – скрикнула Маргарита. – Я була у Флоріана!
– Що? У Флоріана? – Очі мами округлились. – У цього пришелепуватого теляти?
– Точно! – сказала Маргарита.
– Чи ти вже геть здуріла!.- мама підскочила. – Чому саме з ним, із цим лялюсем! Ти ж уже рік тому визнала, що він нічого не вартий! Він же справжнісінький мачо! Самозакоханий нарцис! Гидотний тип! – Мама знову сіла у крісло і долила собі бурбону.
– Мамо, ти ж бачила Флоріана, може, три рази у своєму житті! – вигукнула Маргарита.
– Але ти достатньо мені про нього розповідала! – закричала мама. – Я ще добре пам'ятаю, як ти страждала! Як він тебе потайки обмацував, а перед іншими тебе соромився! А своїм друзякам розповідав про тебе всілякі свинства! Яке паскудство! Мені треба було його ще тоді відлупцювати!
– Та це ж позаторішній сніг! – відповіла Маргарита. – Тоді я була товста Маргарита Закмаєр! Будь-хто би мене тоді соромився!
– Гінцель і тоді тебе не соромився, – нагадала їй мама.
– Скажи-но, Елізабет, – Марі-Луїза поклала мамі руку на плече. – Ти конче хочеш посватати Маргариті Гінцеля?
Мама допила свій бурбон.
– Ні, ні! – знервовано сказала вона. – Але мені просто дуже шкода, що баби ніколи не помудрішають! Вічно вони западають на красунчиків! На лялюсів, на блискучих юнаків. А милих хлопців, лагідних і приємних, вони ігнорують!
Мама трохи помовчала, зітхнула, а тоді пробурмотіла:
– А від тієї краси все одно нічого не залишиться. За п'ятнадцять років усі вони перетворюються на ожирілих тупаків. У ліпшому разі – з доглянутими вусами!
Маргарита інтенсивно обмірковувала свої заплутані відносини з Гінцелем і Флоріаном. Урешті-решт, вона зробила єдиний висновок: їй хотілося би мати хлопця, котрий виглядав би, як Флоріан, і був би такий самий, як він, на дотик, але мислив, говорив і почував, як Гінцель. Однак існування такого створіння – і це дівчина визнавала – було геть неможливе.
Зазвичай Маргарита обговорювала свої еротичні конфлікти з Ґабріелою, яка з усіх сил намагалася зрозуміти подругу. Це їй було нелегко, бо вона дуже симпатизувала Гінцелеві, а Флоріана взагалі не могла терпіти. Тому вона порадила Маргариті дотримуватися вичікувальної тактики:
– Поки тобі самій не стане ясно, що один подобається тобі більше, ніж другий! – сказала вона.
– Та я вже рік вичікую! – сказала Маргарита. – Саме тому все і стало так до дідька складно.
– То знайди собі третього! Когось зовсім іншого! – запропонувала Ґабріела. Та Маргарита була проти:
– Ну, ні, – заперечила вона, – так справа тільки ще більше ускладниться.
– Тоді є тільки один спосіб! – оголосила Ґабріела. – Ти мусиш якомога частіше бути разом із Гінцелем і Флоріаном одночасно. Це подіє! Я знаю по собі! Коли побачиш цих двох типів поряд, то помітиш, до кого тебе більше тягне, і просто послухаєшся цього почуття!
Насправді ж усе було не так просто, як уявляла собі Ґабріела. Зрештою, Маргарита вже бачила Гінцеля та Флоріана поряд, і залежно від конкретної ситуації її більше приваблював то Флоріан, то Гінцель.
У «Ваксельберґері», між Ґабріелою та Іксі, Голомозим і рештою ваксельберґерської тусівки, Флоріан видавався їй доволі дивним і смішним. Там їй був значно миліший Гінцель. Але коли Гінцель чекав на неї перед школою, у своєму дивакуватому вбранні, а його розглядали молодші школярі, Маргариту тягнуло радше до Флоріана, який одягав чорний шолом і сідав на мопед.
– Ну, то нехай усе йде, як іде, – сказала Ґабріела. – Зрештою, можна ж мати і двох хлопців!
Маргариті остання пропозиція здалася єдиноприйнятною, і вона комбінувала її з першою пропозицією – вичікувальною тактикою. І ще вона намагалася не опинятися ні з Гінцелем, ані з Флоріаном наодинці. Ґабріела погодилася бути Маргаритиним охоронцем: вона супроводжувала подругу на перервах, виходила з нею зі школи й сідала поряд із нею у «Ваксельберґері».
Проте охорона на перервах виявилася зайвою, бо Флоріан був ображений. Наступного дня після випадку в нього вдома він кинув Маргариті на першому уроці листа: «Вирішуй! Я чекаю на відповідь!»
Маргарита не відповіла ні письмово, ні усно. Відтоді Флоріан демонстративно натякав, що чекає. Маргарита постійно зустрічала його погляд, який промовляв: «Ну, то як?»
Маргарита вдавала, ніби не помічає цих поглядів. Але вона «зацінила», що на запитання приятелів про покусану шию він збрехав, що це його вкусив у бійці двоюрідний брат. Окрім того, Маргарита помітила, що Флоріанова ображена стриманість її якось трохи засмучує. їй бракувало його маленьких знаків уваги, і шкільні будні через це здавалися ще нуднішими, ніж зазвичай.
– Ну, ти і даєш, – сказала Ґабріела, коли Маргарита її про це повідомила. – Ти ж весь час говорила, що тебе нервує, коли він хизується вашими еротичними стосунками. «Як когут», -завжди казала ти! І що тобі не подобається, коли ви тримаєтеся за ручки перед усім народом!
Маргарита безпорадно знизала плечима. Ґабріела мала рацію! Флоріанові жести власника а ля «дивіться всі сюди, ця краля належить мені!» були і справді жахливі.
– От де правдиве роздвоєння почуттів, – поскаржилася Маргарита, і Ґабріела кивнула з розумінням.
З Гінцелем усе було ще складніше. Він щодня сидів у «Ваксельберґері», чекаючи на Маргариту. Коли вона не приходила, він телефонував їй і пропонував зустрітися. Якщо Маргарита брехала, що в неї нема часу, бо вона мусить учитися, чи йти з татом до магазину, чи пильнувати Меді та Пепі, Гінцель бурмотів: «Скажи відразу, що не хочеш!» – і кидав слухавку.